Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №51, 2013-12-22
«Україна – це Європа», «Ми з майданом», «Разом і до кінця», «Київ – Варшава: спільна справа», «Україна без Путіна» – це лише деякі з лозунгів, що лунали під час варшавського маршу на підтримку інтеґрації України є ЄС, який пройшов 8 грудня вулицями польської столиці.
«Це мій національний обов’язок бути тут і підтримувати українців», – сказала жителька Варшави Діана, одна з близько тисячі учасників маршу. На Замковій площі, де розпочинався марш, домінували молоді українці, які у Варшаві навчаються, працюють. Крім того, присутні були й представники українських організацій, а також колишні й теперішні польські політики (зокрема Збіґнев Буяк, Марцин Свенцицький, Павел Коваль) та представники польських ЗМІ.
«Ми тут зібралися, щоб висловити невдоволення свавіллям влади. Українське суспільство укотре показало, що має свідомість, чого хоче. Люди сьогодні протестують у різних містах України, від Одеси до Чернігова, від Харкова до Львова. Це свідчить про те, що українське суспільство втомилося від влади, яка не грає за демократичними правилами і не шанує своїх громадян», – зазначив Петро Тима, голова ОУП.
Під час виступів окремих осіб пролунали й слова подяки для поляків, які підтримують протест українців, – польських політиків та журналістів. Уже під час маршу, який прямував вулицями міста, до нього приєднувалися жителі Варшави, завдяки чому серед українських прапорів та прапорів ЄС з’явилося багато прапорів Польщі, а також стягів незалежної Білорусі. «Ходіть з нами!», – такими закликами і співом учасники маршу заохочували перехожих і туристів прилучатися до маршу, який прямував до Посольства України.
На вічі виступила Данута Куронь – дружина покійного польського політика й антикомуністичного опозиціонера Яцека Куроня, який зробив особливо важливий внесок у процес польсько-українського примирення. «Мій чоловік дуже тішився б, якби тут був і вас усіх бачив. Тут треба рішуче сказати, що карту світу не змінити, і ви завжди належали до Європи – не лише територіально, але й культурно. Так було, є і буде! Це незмінне!», – наголосила вона.
З самого початку протестів у Києві щоденно коло Посольства України у Варшаві збирається кількадесят осіб – громадян України та Польщі, щоб висловити свою солідарність і підтримку. Особливо багато людей приходить після появи інформації про бурхливі події в Києві. Так теж було 11 грудня. Як помітив член Громадського комітету «Україна за ЄС» Юрій Таран, тепер треба шукати ширшої підтримки. «Можливо, настав уже час перенести наші зустрічі в інші місця, наприклад, під будинок Представництва європейської комісії. Тепер варто показати і їм, наскільки українці хочуть захищати свою свободу. І запитати, наскільки Європа може нам у цьому допомогти», – твердить Ю. Таран. ■
Ірина, 32 роки, Львів
Я через Інтернет слідкую за тим, що відбувається в Києві. З різних заяв, лозунгів, які звідти лунають, виникає, що ніхто взагалі не говорить про зміну функціонування держави. Навіть опозиційні політики є ґвинтиками тієї системи. Можливо, Кличко думає по-іншому, бо значну частину свого життя він провів на Заході, але його оточують інші політики, представники олігархів та самі олігархи, яких цікавить власна вигода. Якби Кличко і балотувався тепер у виборах на посаду президента, то я не впевнена, чи він міг би перемогти.
Сьогоднішні чиновники просто тримаються за свої крісла. Навіть люди на малих посадах не хочуть утрачати влади. Тим більше владу не хоче втратити Віктор Янукович. Він – амбітний, і йому нелегко відмовитися від усього, що має тепер. Це далеко не європейський політик, він не скаже: «Я помилявся і йду у відставку, але буду балотуватися знову». Такого в нашої влади не буде.
Дехто з моєї сім’ї та знайомих не бере участі в протестах, вони просто зневірені після Помаранчевої революції. Але в мене є великі сподівання, хоч я і не впевнена, чи політики візьмуть на себе відповідальність, чи зроблять конкретні кроки, щоб поміняти цю репресивну систему.
Максим, 22 роки, Севастополь
Я особисто був на майдані, і вважаю, що люди, які там зараз є, стоятимуть до кінця. Думаю, намагатися щось передбачити – це не те, що ми маємо робити. Проте, що би не сталося, все мусить відбутися мирним шляхом.
Сьогодні акцію протесту підтримують не лише жителі західної території України. Прикладом цього є я, той, хто виріс у Севастополі. Ця справа не є виключною проблемою Західної України, і люди їдуть звідусіль. З іншого боку, треба розуміти, що вони їдуть до Києва не для того, щоб підтримати опозицію, а відстоювати свої права, щоб жити за нормальними європейськими стандартами, у нормальній, сучасній країні, яка не є корумпованою. Цього хоче суспільство на заході і на сході, на півночі і на півдні держави. Питання не у виборі між Євросоюзом і Росією. Головна проблема в тому, що тепер ми повертаємося в Радянський Союз, а навіть гірше – відбувається процес загнивання. І саме такий стан сьогодні триває в Україні, а також в Білорусі та Росії. Ми повинні цьому протистояти. Я не можу спокійно жити тут, у Варшаві, розуміючи що відбувається в Києві. Просто я собі цього б не пробачив. Тому зараз знову їду на київський майдан.
Галина, 42 роки, Тернопіль
Вірю, що ми таки будемо в союзі з Європою і будемо вільно їздити в різні країни. Проте я сама хочу мати нормальну роботу в себе вдома і вважаю, що це можливе. Хочу, щоб у моїй країні був нормальний президент, який не ставатиме перед Росією на коліна. Вважаю, що нині є молоді опозиційні політики, які мають можливість вивести Україну з цієї складної ситуації. Як дивлюся, що відбувається на майдані Незалежності в Києві, то плачу, бо шкода мені тих молодих студентів, яких побили так, що вони потрапили до лікарні. Маю дочку, яка теж збирається невдовзі вступати в інститут. І лише подумаю, що стільки років батьки виховували дитину, а хтось побив її тільки за те, що вона вийшла тоді на площу, в мене сльози на очі навертаються. Я особисто не була там, але моя тітка живе у Києві, і знаю, що вона старається допомагати революціонерам – приносить з хати одяг, чай, усе, що може.
Назар, 34 роки, Львів
Напевно поїду на київський майдан, а поки що учасників протесту підтримую фінансово. Я гордий за тих людей, які там стоять, що вони зуміли так справно організуватися. Я також говорив зі своїми колеґами зі Львова, які не поїхали до Києва, бо зневірені, арґументують це тим, що після 2004 р. нічого не змінилося. Проте найголовніше, що є багато людей, які вірять, що можуть поміняти цю ситуацію. Тепер важливо, щоб цей шанс не був змарнований.
Навіть найкращі експерти не прогнозували, що люди знову захочуть вийти на майдан. А тепер стало зрозуміло, що події 2004 р. – це не випадковість, що ми маємо добрі складові для побудови громадянського суспільства. Це важливо! Маю надію, що ЄС оцінить це належним чином. Також з’явилися нові лідери, вони роблять щось для цієї справи. Але якщо проблеми не будуть вирішені зараз, то вважаю, що народ може повністю зневіритися в політиках. У сучасному світі ефективних способів управління державою без політиків немає. Тому необхідно швидко налагодити цей механізм і рухатися вперед. Ми втратили вже 22 роки на безглузде метання між Сходом і Заходом.
Інна, 29 років, Рівне
Маю надію, що протестний рух знесе теперішню владу і нарешті запанує правда. Це я вважатиму за успіх. А подальшими наслідками будуть кроки у сторону ЄС. Хочу, щоб усе відбулося мирним шляхом. Знаю, щораз більше людей поспішає до Києва, і багато моїх знайомих, також поляків, поїхало на майдан. Головне, щоб вони тепер витримали мороз.
Щиро кажучи, не думаю, що нові президентські вибори відбудуться в нас незабаром, тому Янукович поки що залишиться на своїй посаді. Але я впевнена, що українцям потрібна підтримка політиків з ЄС, щоб створити новий український уряд. Саме цього й очікую від них. (пл)
