Aдам Bєвюрка ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №38, 2016-09-18
Акція «Вісла» відорвала етнічни меншини украінского народу, яки по 1945 році жили на території Польщи на своїх вікових землях. Масова відповідальніст на нас за вбивство ген. Сьвєрчевского так направду била лем нагодом, штоб знищити нашу меншину. Засимілювати – спольонізувати наше реґіональне богацтво та знищити наш звязок з цілом традиційом Київскої Руси. При тому барз добрі правні задбала комуністична влада так што внеска нам тяжко судово виграти право до землі наших дідів і прадідів, котра по честі і людскій справедливости є цілий час наша і повинна биті наша. Хоц тут треба вказати, што комуністична влада раз не до кінця правні заперла нашу можливіст поверненя і отриманя свойой хижи і ґаздівки. Тут мам на думці села Довге, Чорне і Радоцина. То й ціла лемківска громада до внеска радіє, што хоц ім – синам, внукам і правнукам Довгого, Чорного чи Радоцини ся вдало отримати свою вкрадену ім землю.
Лемки – осадники на Лігниччині
По 1968 році била нагода повертати, а може ліпше повісти – била нагода одкупувати свої вкрадени нам хижи і ґаздівки. Але тота нагода не била ціж для вшитких лемків. Влада відмовила повертати лемкам криницким. Тамти села до внеска є практичні без нас, лем цмінтери і церкви, як не спалени, свідчат, што там жили коліси лемки. Така доля ціж припала моїм дідам і прадідам, котри не могли повернути до рідної Новівси. О Акції «Вісла» знаме барз дуже, хоц внеска, як смотриме на світ, де заз люде мусят лішати свої хижи, часто можна ся задумати, же колі в 1947 році виганяли наших люди, не било для них психологів, педагогів, люди, яки моглі би допомочи закліматизувати ся на вигнаню, де не било нич з Лемківшини, а так лем направду розшмарени, вистрашени, окрадени наши люди.
Західні землі для наших предків билі силом нашмарени. Як голосила постанова Акції «Вісла», люди лем оселяно по селах і по т.зв. кольоніях, хоц билі ціж припадки, же поодиноки люди трафляли до міст. Билі ціж пропозиції, штоб лемків оселити в Котліні Клодзкой, де гірски клімат хоц кус пригадував би Лемківщину. Але близкіст границь з Чехословаційом і Німцями не дозволила оселити там наших люди. Як голосила Акція «Вісла», не можна било українців, в тим лемків, оселяти при границях Польщи: в пасі 50 км од границь т.зв. льондових, в пасі 10 км од границь старих, з 1939 року, 30 км од берегу моря, в одлеглости меньшой, як 30 км од воєвідских міст. Хоц колі пришло оселяти наших люди, то кус не дотримувано тих нелюдских законів Акції «Вісла» з браку місць, котри билі юж заняти през осадників по 1945 році. Так што м.ін. на Лігниччину оселено люди, яким дозволено замешкати близко себе. Так почали повставати наши виспи – скуписка медже польскима осадниками, м.ін. таки, як кольонія Ярошівка, села Патока, Модла, кольонія Михалів, кольонія Замєниці, села Лісєц, Зимна Вода…
Земля, яку отримали лемки, не била за барз добра до ґаздуваня. Практичні дістали тоту землю і хижи, котрих скоріше не хтіли польски осадники. Ніхто в тамтих часах – ні лемки, ні поляки – не знав, што земля Лігниччини скриват вельке богацтво. І внеска тото богацтво може для нас биті злим усміхом історії з 1947 року.
Богацтво землі сіє страх
Польске право власности не обнімат богацтв природи, котри є в землі, як руда желіза, міді, сіль, золото, вугель чи ропа нафтова… Тоти вшитки скарби належат до держави – Польщи. Хоч громадянин Польщі має право власности до свойой землі, однак не може видобувати тих богацтв. Інакше є, наприклад, в Гамериці, де громадянин як купує землю то з вшитким, што є в землі, длятого так там є дуже мільйонерів, а в Польщи кус меньше. На Лігниччині, а докладні від Лігниці до Глогова, в роках 50-х, колі глядано покладів міді, найдено брунатний вугель. Внеска науковці вважают, што того вугля є тут найвеце в цілій Європі, а можливо, што на світі. Головне місце, котрим занялися науковці-геологи, то пас землі медже Лігницьом – Любіном і Сьцінавом, де на глибокости десі 170 метрів є грубий на 20–30 метрів широкий пас вугля. Обрахувано, што є там 14,5 мільярда тон того богацтва. Якби хтосі хтів його вивезти, то потрібував би 7 мільйонів потягів. Тот вугель тягне ся аж під Глогів і разом є його десі 30 мільярдів тон. Юж Едвард Ґєрек хтів почати викопувати тот вугель, длятого ціж през певний час не давано згоди на жодни будови. До внеска наука вважає, што тот вугель лем можна викопати през будову копальні – шахту відкриту. Вугель є не глибоко і ґазування під земльом є неможливе. Про таку можливіст старався без поводжиня сам Єжи Бузек, колі бив на Лігниччині. Але наука іде вперед. Можливе, што тото вдастся за пару років. Внеска пляни на відкрите видобитя для векшости мешканців ґмін Любін, Mілковиці, Руя, Kуниці, Сьцінава, Проховиці є не до повіриня.
Воно буде глибокє, як 50 поверховий бльок-будинок, який буде тягнув ся од Лігниці до Любіна. На верхи буде космічна пустиня о 20 км квадратових, а іщи 16 км на високости 80 метрів то будут гори видобитой землі. А земля тота буде мала велич стадйону на високости 35 кілометрів. При копальні мали би биті збудувани дві електровні. В плянах є змінa, наприклад, корита ріки Качави, найвекшой ріки Лігниці, осушиня озера в Куницях чи перебудова дороги Любін – Лігниця, перенесіня костелів і цмінтерів, де є наши гроби. Копальня би забрала воду, так што ґаздове мусіли би цілком змінити своє житя, а в студнях ціж напевно би не било води. Найвекшим нещастям є, однак, заморожиня інвестиції і згоди на будову хиж та інших будинків. Тото одшмарят люди, штоб хтіли жити на той землі. Виселених може биті од 10 до 20 тисяч, в тим є власьні і лемки. Під вугльом знайдено ціж вельку воду. Є то правдоподібні океан, лем ніхто не знає, чи тота вода є здорова до питя. Знаме, што внеска на світі, а і в Польщи, бракує води для люди. Длятого тота вода може ціж биті використана не лем през Лігниччину.
Будова копальні = виселіня
Від пару років мешканці тих ґмін і влада самоурядова прібуют затримати будову копальні. Зорганізовано в 2009 році референдум, де люде заголосували проти копальні. Люде бльокували дорогу Любін – Лігниця, делеґації їздили до Варшави до влади держави 2010 року, а навіть заанґажувано комісію в Брукселі, яка поперла мешканців ґмін 2013 року.
Делеґація Парламенту Європейского на чолі з Лідійом Ґерінґер де Оеденберґ, Вікторійом Бостінару та Кеітом Тайльором допровадила до створіня в Брукселі петиції проти будови копальні відкритой під Лігницьом, яка мала би биті найвекшом копальньом в Європі. Внески Європа і світ відходят від вугля през шкідливіст для природи при емісії двутлєнку вугля і загального знищеня природи при копальнях. Хоц, з другого боку, є ціж одходжиня від енергії атомовой (Німеччина має вигасити вшитки атомови електровні) през аварію в Чорнобилю 1986 та в Фукушімі в Японії 2011 року при трясіню землі. Влада ґмін боролася ціж про те, штоб не вписати тот вугель до охорони засобів, як богацтва держави Польщи, што практичні заморозило би розвиток того реґйону. Ніхто би не хтів і не міг інвестувати на такой землі. Певном обороном перед копальньом стала будова дороги С3 медже Щецином і Любавком. Дорога тота є будована внеска на землі, де мала биті копальня, м.ін. медже Любіном і Лігницьом. В січні 2016 року польскє Міністерство сьродовіска оголосило, што т.зв. Біла Книжка є неактуальна, а в ній записане било про заморожиня і можливість видобитя вугля брунатного під Лігницьом. Так што на внеска будова копальні і наше виселіня є неактуальне. Але як довго – не знаме, бо так вельки поклади вугля все будут кусити, а проблема енергії в Польщи і в Європі не закінчилася і скоро не закінчится. Лем треба нам радіти, што тото поколіня, котре било виселене в 1947 році, не буде мусіло іщи раз зносити того терпіня. Одной неділі при церкві в Лігниці почув я такий голос: «Якби заз мого тата виселяли, то би му серце трісло».
Не ошукуйме ся, якби дошло до другого виселіня, цілком розшмарилі би зме ся по Польщі. Надія лем може би била для нас в поверненю на Лемківщину. Виселіня, вигнаня било юж в нашій історії. Дай Боже, штоб ніколі не повторило ся. Хоц не забивайме, што історія часто поганим усміхом в житі чловека, на жаль, ся повертат. ■
