Павло Кост ■ УКРАЇНА ■ №43, 2015-10-25
За даними Світового банку падіння ВВП (внутрішній валовий продукт – ред.) України 2015 р. становитиме близько 12%. У післяреволюційний період гривня втратила у відношенні до долара майже утричі. Річна інфляція цього року може становити близько 50%. Для залежної від експорту економіки України дуже відчутними є також інші дані: 2014 р. експорт скоротився на 24%, а за прогнозами він 2015 р. скоротиться на 30%. Однією з важливіших проблем України є борги, які прийдеться скоро віддавати, що не може не позначитися на фінансовій ситуації країни.
Уряд почав різкі ощадні заходи, що, з одного боку, допомогло впорядкувати бюджетну сферу, але, з другого – неґативно позначилося на рівні життя багатьох частин суспільства. Додатковим, хоча загалом правильним і вимушеним, неґативним кроком для громадян було підвищення тарифів на воду, газ та електроенергію.
Аналітики звертають увагу на те, що за умови динамічних реформ і хороших обставин (до яких слід віднести те, наприклад, що не буде бойових дій на сході) громадяни відчують позитивні зміни через п’ять років. Причому на разі не видно ні динамічних реформ, ні міцних підстав для «хороших обставин».
Всі перераховані проблеми не виникли раптово. Накопичувалися вони роками на фоні непроводжених реформ або їх імітації. Російська аґресія лише прискорила цей некорисний ефект. Не видно системних дій стосовно критично важливого напрямку реформування країни, якою є боротьба з корупцією і деолігархізація. У таких умовах успіхи матимуть обмежений вплив.
Попри це, вже є перші симптоми економічного зростання. За попередніми прогнозами, 2016 р. Україна зможе досягти 2% зростання ВВП. Крім того, обнадійливим є дуже хороші показники бюджетних прибутків, що може свідчити про поступове налагодження дисципліни і закладення фундаментів фінансової стабільності. Ситуацію вдається значною мірою залагодити завдяки зовнішній грошовій допомозі. Наприклад, за період від травня 2014 до травня 2015 р. Україна з різних джерел отримала близько 15 мільярдів доларів. Ключова підтримка надійшла від Міжнародного валютного фонду. Також українському урядові удалося домовитись про часткову реструктуризацію боргів. Проте висновок з довготривалих переговорів однозначний – у подальшому кредитори будуть готові до схожих поступок лише у випадку продемонстрованого проґресу в реформуванні держави. А з цим, як уже згадувалося, у Києві – проблеми.
На цьому фоні зростає ризик суспільних заворушень на соціальному ґрунті. Події 31 серпня під Верховною Радою показали, що суспільні настрої в країні досить непрогнозовані. У цьому контексті великі ризики несе з собою опалювальний сезон 2015/16 рр. Треба пам’ятати, що хати в селах та маленьких містечках опалюються переважно газом, який цього року подорожчав у багато разів. Якщо влітку платіжки не були настільки проблематичними, то взимку негаразди ґарантовані. Субсидії, що їх запропонував уряд, явно не тягнуть на роль амортизаційного фактора. Крім складної для пересічних громадян системи їх отримування, виділені суми не можуть компенсувати витрат найбіднішим верствам населення. Для прикладу: середня пенсія на селі сягає приблизно 1200–1500 гривень. А витрати на газове опалення в зимовий сезон при нових цінах сягатимуть, як мінімум, 1000 гривень.
Звичайно, це ненормально, що в країні, яка імпортує газ, населення споживає більше газу (15 млрд. куб. м), ніж уся економіка Польщі (14 млрд. куб. м). Та не можна пояснити жодними арґументами те, що нема активності держави щодо підтримки заходів з переорієнтації на інші види палива або утеплення. А підвищення тарифів на газ було не єдиним за останній час.
Таким чином, офіційний Київ грає з вогнем. Соціальний фон для суспільних заворушень поступово дозріває. А, як відомо, охочих цим скористатися вистачає. Вражає халатність, з якою влада спілкується з народом. Замість реальної оцінки ситуації та роз’яснювальних заходів, від президента, прем’єра, міністрів та когорти чиновників громадяни отримують інформацію, яка має дуже мало спільного з реальністю, і це збільшує напругу.
По суті, історія починає повторюватися. Україна знову опиняється в тому самому місці: або глибокі реформи, або туманне майбутнє з непрогнозованим розвитком подій. Дуже мляві кроки з реформування публічної служби. Спостерігаючи за діями можновладців, щораз менше надії на перший сценарій. Якщо в перші післяреволюційні місяці можна було очікувати на мирний тиск громадян, то зараз такий тиск через економічну скруту означатиме досить аґресивні дії, що загрожує національній безпеці. Надто повільний темп реформ і нерішучість при їх втіленні можуть виявитися ключовим недоліком політики сьогоднішньої влади в Україні.
Інша проблема українських реформ – це те, що громадяни їх не розуміють. Хоч саме вони платять найвищу ціну за їх втілення, однак не бачать світла вкінці тунелю, до якого потрібно прямувати. При всіх складнощах, які стоять перед Україною, цей недолік Київ усе-таки може при бажанні вирішити. ■
