Павло Лоза ■ РОЗМОВА ■ №45, 2016-11-06
Розмова з Петром Піпкою, директором Комплексу шкіл з українською мовою навчання в Перемишлі, яка відзначає 25-річчя відродження.
Павло Лоза: У жовтні четверо депутатів Сейму Польщі, серед них перемишлянин Войцех Бакун, звернулося до міністра освіти Польщі з проханням подати інформацію відносно кількості годин польської мови у школах меншин і яка є програма уроків історії. Чи треба чогось боятися?
Петро Піпка: Чого боятися, якщо все законно?! Кожна школа має реалізувати ті плани навчання, які затвердило Міністерство національної освіти Польщі. Наші учні вивчають такі самі предмети і мають стільки ж годин, як і їхні польські колеґи. Завдяки тому, що у нас Статут двомовної школи, учні мають додатково уроки української мови, яких стільки ж, що й польської. Ліцеїсти мають також додатково дві години історії України й одну географії на тиждень. На це гроші виділяє самоврядування.
Депутатів цікавлять теж підручники, зокрема закупівля книжок, які є у шкільних бібліотеках.
Щодо підручників, то я б запитав, де вони? Тепер ми практично не маємо затверджених нових посібників до української мови. Користуємося підручниками, які були видані раніше, а також тими, які привозимо з України. Якщо говорити про підручники з географії та історії України, вони ніколи не були в Польщі надруковані, хоч бути повинні. Тож питання: на чому нам працювати, як не на книжках з України? І про цю ситуацію в Міністерстві національної освіти Польщі знають.
У нашій бібліотеці більшість книжок – це подарунки або видання, закуплені в рамках різних програм, які мають популяризувати читання книжок серед молоді, у яких школа бере участь. Інколи нам вдається купити з великими пільгами книжки від українських видавництв. Переважно все фінансоване з грошей батьківської ради і Стипендіального фонду ім. Ярослави Поповської. Думаю, що менше як 10% книжок, які купуємо до бібліотеки протягом року, фінансовані з державного бюджету.
Для мене такі ініціативи депутатів – це просто спосіб здобування політичного капіталу. А, як знаємо, у Перемишлі для таких ідей дуже сприятливий ґрунт.
Проте бачу, що у під’їзді до «шашкевичівки» нема напису «Wołyń Pamiętamy 1943», який був там кілька останніх місяців.
То наші шкільні працівники його замалювали. Я свідомий, які в нас настрої. Доходили до мене інформації, що на вулиці хтось за нашим учнем крикнув «Ty Ukraіńcu» та інше. Але це були поодинокі випадки. Тепер, при нагоді ювілею школи, учні, певно, у вишиванки одягнуться на Богослужіння в катедрі чи на концерт у замку. Але я не боюся якихось ворожих супроти них ситуацій, бо про того роду свята завжди інформуємо відповідні служби, які мають реаґувати. У вересні наші учні зі шкільним прапором та синьо-жовтим шарфом брали участь у інавґурації навчального року в місті. Жодних інцидентів і зневаги наших учнів не було. Ми самі 17 листопада в Культурному центрі організовуємо концерт для перемиських шкіл, присвячений 160-й річниці від народження і 100-й річниці смерті Івана Франка. Під час цього концерту вірші українського письменника будуть читати учні інших шкіл. Ми не можемо боятися відкритості.
Цього року кількість учнів зросла. Це завдяки учням з України?
Почну з цього, що у вересні ми мали велику ротацію учнів. Деякі виїхали з батьками до Варшави, Ряшева, інші зовсім виїхали з Польщі. Тому кількісний стан учнів, громадян України, у нас постійно міняється. Нині маємо 210 учнів.
Дійсно, багато з України. Але як довго у нас вчитимуться, не знаю. Справа в тому, що деякі з них мають проблеми з отриманням віз, ще інші отримують візу на півроку, а навіть на три місяці. Раніше кожний учень мав візу на цілий рік. Актуально маємо учнів з центральних та східних областей України, а також дітей, батьки яких чекають у Польщі на отримання статусу біженця. І є діти, які жили в інших містах, проте через проблему з адаптацією в польських школах їхні батьки привезли їх на навчання до нас.
Ви зустрілися з ситуацією, коли українське свідоцтво не зовсім відповідає рівневі знань учня?
Так. До нас приходили учні з гарним свідоцтвом, але не справилися. Особливо це помітно серед учнів ліцею, яких зараз багато. Вже бачимо, що деякі не завершать ліцею успішно. Торік троє ліцеїстів першого класу після наших розмов з їхніми батьками повернулося в Україну. Просто вони не працювали. Тепер з учнями щораз менші виховні проблеми, бо класні керівники мають постійний контакт з кожним батьком. У контакті з батьками теж є окремі вчителі. З другого семестру почне працювати для них електронний журнал, завдяки чому навіть ті батьки, які живуть в Україні, зможуть самі перевірити оцінки своєї дитини чи зауваження стосовно неї.
Однак оцінити нам на основі свідоцтва те, як учень буде вчитися, дуже важко. Щойно у школі з’ясується, який у дитини підхід до науки. Перевірити учня при вступі до нашої школи ми не маємо змоги. Побачимо, що принесе нова реформа освіти, яка нас чекає 2017 р. Знаю, що в ній передбачено щось на зразок «адаптаційного часу» для учнів-іноземців і тих з польським громадянством, які повернулися з-за кордону. Але чи це будуть додаткові уроки польської мови чи щось інше, важко сказати, бо самі не знаємо подробиць реформи. Для нас нині справжньою проблемою є медичне страхування учнів з України. Три роки тому в управі міста нас повідомили, що школа може страхувати лише громадян Польщі. Тому учнів-іноземців повинні страхувати їхні батьки, які не завжди це роблять.
А проблема знання польської мови. Помічаєте таку?
Є учні з елементарним знанням польської мови, а є теж такі, що зовсім її не знають.
Місто виділяє нам кошти на проведення для українських учнів одного-двох уроків польської мови на тиждень. Деякі учні вже через два місяці володіють польською мовою, інші потребують навіть два роки. На жаль, є теж такі, що після вивчення польської мови тікають до інших шкіл.
А які бачите позитивні сторони для школи у зв’язку з навчанням у ній учнів з України?
Вони підносять знання української мови навіть серед вчителів. Серед учнів є також такі, що дуже добре вчаться і підносять рівень школи. Деякі учні включаються в життя школи та місцевої громади Перемишля.
Збільшену кількість українських дітей ми маємо останні три роки. Їх зараз багато в ліцеї. Цього року вперше іспит зрілості буде складати клас, у якому більшість – це учні з України. У свою чергу, у першому класі ліцею тільки десятеро наших гімназистів. Їх у класі менше, ніж тих, що приїхали з України. Я пояснюю, щоб вони перемішувалися в класі, щоб була співпраця. Але учні з України тримаються у своєму колі.
Це може бути одна з причин того, що учні меншини не продовжують навчання у школі?
Наші учні голосно не говорять, чому вибирають іншу школу в Перемишлі. Але цього року троє учнів після закінчення гімназії вибрали іншу школу.
Я чув, що учні меншини не хочуть чекати, поки їхні українські колеґи вивчать настільки польську мову, щоб могли наздогнати матеріал і нормально працювати. Це стосується не лише Перемишля.
Можливо. На таку ситуацію, може, впливає теж демографія. Просто щораз менше молоді є в Перемишлі. Не дуже зацікавлені «шашкевичівкою» учні з пунктів навчання української мови, яких у реґіоні десять. Цього року з пунктів прийшли по одній особі до гімназії та ліцею. Ми завжди запрошуємо учнів пунктів брати участь у наших шкільних конкурсах. Кілька років тому їздили до них з презентацією нашої школи. Але це не принесло жодної користі. Ми знаємо, що тих учнів у пунктах навчання щораз менше і менше.
Може, шкільна реформа в цьому плані якось допоможе?
Не сподіваюся, що коли закриють гімназію в деяких ґмінних місцевостях, то учні після закінчення початкової школи виберуть наш ліцей. Сьогодні ми не знаємо нюансів, які підказали б нам напрямок праці. Плітка говорить, що реформа не передбачає існування комплексу шкіл, де поєднані початкова школа з ліцеєм. Для деяких це означало б проблеми, бо треба тоді розділити ліцеїстів та учнів початкової школи. Ми сьогодні користуємося тринадцятьма класами-приміщеннями. Тому в нас зміни торкалися б лише назви школи. Маємо стільки зовнішніх входів до школи, що зможемо розділити учнів ліцею та початкової школи. На мою думку, реформа теж не вплине на кадрову політику школи. Праця буде для всіх наших працівників.
Насправді, всі освітні реформи, які проводилися, не вплинули радикально на нашу діяльність. Теперішня система, яку вводили 1999 р., у нас закоренилася і приносила гарні результати. Поки що не боїмося нової реформи, бо просто мало про неї знаємо. Але надіюсь, що все буде добре і наші учні після початкової школи будуть продовжувати науку в нашому ліцеї.
Школа відзначає 25-ліття відродження. Яким Ви бачите її майбутнє?
Скажу так. У нульовому класі в нас сьогодні 19 дітей. В українському садочку – біля 25 малят віком 3–5 років. Це для мене запорука, що принаймні через рік буде великий клас, якого вже давно ми не мали.
Коли сімнадцять років тому я починав працювати директором школи, у нас було понад 260 учнів. Чотири роки тому ми мали 170 учнів, а нині – 210. Видно, кількість зростає. На це впливає, звичайно, кількість українських учнів, які або приїжджають з України, або вже оселяються з батьками в Перемишлі. Звичайно, це несе за собою теж проблеми. Але ми тепер, порівнюючи з іншими школами в реґіоні і Перемишлі, у добрій ситуації. Демографічні зміни призводять до того, що з кожним роком з освітньої карти міста зникають 2–3 класи. У нас сьогодні ситуація стабільна. Тому вірю, що наша та інші школи з українською мовою навчання в Польщі ще довго існуватимуть. Крім того, є ще мрії, які хотілося б реалізувати. Одна з них – шкільний гуртожиток, який був би елементом, що напевно допоміг би довго функціонувати «шашкевичівці».
Дякую за розмову. ■
