Якуб Логінов ■ УКРАЇНА ■ №7, 2013-02-17
Громадянська ініціатива «Україна – не Африка», учасники якої домагаються зниження ціни телефонних сполучень з Україною і Білоруссю, заручається вже підтримкою понад тисячі осіб. Проблема дорогих розмов телефоном зацікавила й політиків: відповідні депутатські запити подали депутат Європарламенту Павел Коваль («Польща – найважливіша») і депутат Сейму РП Марек Познанський («Рух Палікота»). У двох випадках політики вивчають можливість приєднання країн Східного партнерства (насамперед України й Білорусі) до угод ЄС, якими встановлюються максимально допустимі ставки на міжнародні телефонні сполучення. Однак попри ці позитивні сиґнали на дешевше телефонування в Україну доведеться ще трохи зачекати.
Ініціатива «Україна – не Африка» виникла в липні 2012 р. Це – спонтанна акція, що зосереджується навколо сторінки www.facebook.com/NieAfryka на Фейсбуку. Акцію підтримують переважно поляки, які мають за східним кордоном знайомих, рідних або ділових партнерів, приєднуються до неї, що зрозуміло, українці та білоруси в Польщі, а також міґранти. Проте в популяризації цієї справи допомагають теж організації та реґіональні й тематичні веб-портали, не пов’язані з Україною чи Білоруссю.
Сьогодні в чотирьох польських операторів хвилина розмови з Україною коштує приблизно 2 зл., що набагато дорожче, ніж така розмова в рамках ЄС. Виявляється, мешканцям Люблина чи Білостока дешевше телефонувати в далекий Лісабон (а інколи навіть і до США чи Канади), ніж до близького Львова чи Гродна. Учасники ініціативи «Україна – не Африка» вважають цю ситуацію необґрунтованою і некорисною навіть для самих операторів. Адже за нинішніх умов люди різноманітними шляхами уникають виходу за кордон прямо з мобільних телефонів, використовують натомість послуги віртуальних операторів. Тобто тепер прибутки традиційних операторів з телефонного сполучення з Україною – мінімальні, бо при цінах 2–2,50 зл. за хвилину люди телефонують тільки в крайній необхідності, зводячи час розмови до мінімуму. Водночас, якби ціна такої розмови становила 40–50 ґрошів за хвилину, абоненти не тікали б до віртуальних операторів, на чому «традиційні» телекомпанії могли б тільки виграти.
Одна з цілей кампанії «Україна – не Африка» – показати, що таких людей, які хотіли б дешево телефонувати в Україну чи Білорусь, багато, і варто їх вважати важливим сектором ринку. А відтак – пропонувати цій групі клієнтів окремі пакети безкоштовних або дешевих хвилин чи то в рамках абонементу, чи як бонус при продовженні договору. Тобто одного можна переконати до підписання контракту новим смартфоном (телефонний апарат, що поєднує в собі мобільний телефон з комп’ютером – ред.) за 1 зл., а іншого – пакетом 500 безкоштовних хвилин на телефонний вихід в Україну, Білорусь і Калінінґрадську область Росії.
Нині таких пропозицій нема, оскільки єдина можливість телефонувати дешевше – це скористатися послугами віртуальних операторів у системі pre-paid (поповнення рахунку передплатою – ред.) – наприклад, Heyah – тоді як багатьом клієнтам зручніше було б мати такий пакет дешевих чи безкоштовних хвилин у рамках контракту. Але користувачів мусить бути багато, щоб менеджери з маркетинґу телекомунікаційних компаній побачили доцільність створення окремих пакетів послуг для такої групи клієнтів. Нинішньої однієї тисячі «лайків» (від анг. like – любити) на сторінці «Україна – не Африка» – недостатньо.
Друга можливість знизити ціни – адміністративна. У випадку телекомунікації важко говорити про вільний ринок, це швидше за все ринок реґульований. А разом з тим є обмежена конкуренція та олігополія (невелика кількість конкурентних фірм – ред.) кількох операторів. У такій ситуації декілька років тому Єврокомісія домоглася адміністративного зниження ціни міжнародних телефонних сполучень та роумінґу в рамках ЄС. Як відомо, Україна до ЄС не належить, однак усе ж таки Київ декларує євроінтеґраційні наміри й неодноразово долучається до євросоюзівських реґуляцій. Так може бути й у випадку телекомунікації.
Учасники згаданої ініціативи пропонують, щоб ця тема пролунала на черговому саміті Україна – ЄС у Києві (25 лютого 2013 р.), а також на самітах Східного партнерства. Про подібний шлях вирішення проблеми дорогого телефонного зв’язку заявляли вже депутати П. Коваль та М. Познанський. До успішного завершення цього питання ще далекий шлях, однак найважливіше, що ця тема була вже офіційно поставлена (депутатські запити тощо) та потихеньку стає предметом громадської дискусії. ■
