Павло Лоза ■ ГРОМАДА ■ №24 2016-06-12
«У малій школі ми можемо організувати навчання так, щоб кожна дитина досягла успіху», – говорить Анна Гаврильчак-Маланчак, директор школи в Лігниці, з якою ми розмовляємо про цьогорічні іспити на атестат зрілості, а також про те, що може статися з українськими школами, якщо ліквідують гімназії.
Павло Лоза: Як оцінюють цьогорічні іспити на атестат зрілості ваші учні?
Анна Гаврильчак-Маланчак: Цього року учні були особливо задоволені екзаменом з англiйської мови, натомість, не дуже з польської. У нас іспити складало 15 учнів.
Незадоволення іспитом з польської мови чути не тільки від учнів вашої школи. Чи це значить, що молодь сьогодні менше цікавиться гуманістичними предметами?
Дійсно, може, так воно i є. Помічаю, що серед учнів особливо зросло зацікавлення точними науками. Цього року іспит з гуманістичних предметів на розширеному рівні складало тільки двоє учнів, а решта писала розширену матуру з математики, фізики, географії, біології та хімії.
Повернусь до тeми польської мови. Якщо не були задоволені учні, які вивчали мову від першого класу початкової школи, то як скласти іспит учневі, який живе у Польщі лише три роки?
У нас в останні роки до ліцею прийшло багато учнів, які є громадянами України. На початку шкільного року 2014/2015 вчителька польської мови сказала, що в цих учнів може бути проблема з польської мови, тому що на випускному іспиті в попередні роки були теми, що стосувалися матеріалу, який учні вивчали в гімназії. Але ми знайшли вихід, звернувшись до органу, який керує школою, тобто міста, з проханням виділити кошти на додаткові заняття з польської мови, щоб молодь з України могла поглибити свої знання. Видно, ця модель уже перевірена, оскільки минулого року всі учні склали іспит з польської мови. Мушу сказати, що навіть середня оцінка на випускному іспиті з цього предмета була вища, ніж у всій країні. Я вважаю, що для дітей з України це був успіх, оскільки вони вивчали польську мову тільки три роки. Іспит з польської мови здавало цього року п’ятеро іноземців. У наступні роки таких учнів буде менше.
Менше дітей з України хоче навчатися у Вашій школі?
Досі у наших класах близько третина учнів це була молодь з України. Цього року до нас надходять сиґнали, що таких учнів навідається менше. Думаю, що до першого класу в новому навчальному році прийде лише кілька учнів-іноземців.
Що це означає для школи?
Хіба нічого страшного не станеться. Рik тому в нас було більше охочих прийти до школи, ніж ми мали змогу прийняти. Більшість з них – це діти з України. Але ми могли прийняти лише 40 учнів, а решті мусили відмовити. Учні-іноземці, які до нас приходять, мають проблему з навчанням протягом першого семестру. Найважливіше для них – швидко вивчити польську мову. Нормальна праця з цими дітьми починається десь у квітні-травні. У другому класі результати дітей з України і Польщі вже майже не відрізняються.
Говорите, що охочих було більше, ніж можливостей їх прийняти до школи. Ви робили якийсь відбір учнів?
У першу чергу ми намагалися брати дітей, які жили з батьками, розуміючи, що в таких випадках батьки мають більший нагляд над освітнім процесом своєї дитини, ніж ті батьки, які проживають десь за кордоном, а їхньою дитиною в Україні займаються, наприклад, дідусі, бабусі або хтось з рідних. Інколи буває так, що дитина має в Україні добрі оцінки, але в Польщі не спроможна закінчити першого навчального року. Це теж виникає з різниці системи навчання у двох країнах. Наші учні з України жаліються нам, що їм дуже важко в Польщі вивчати біологію та хімію. Якщо дійcно учні мають проблеми з навчальною програмою, то дитина лишається повторно в першому класі, щоб наступного року могти цю програму засвоїти. Але торік ми мали таку ситуацію, що двоє учнів нашої школи все ж вирішили повернутися в Україну.
Відомо, чим більше учнів не зарахує року, тим гірше для місця, яке школа займає в рейтинґу. Для Вас це має велике значення?
Ми так до цього не підходимо. Якщо я маю вибирати між тим, чи взяти українську дитину, наприклад, з Донбасу, чи ні, бо результат її навчання може знизити рейтинґ школи, то для мене важливіша дитина. Наступна справа – це місія школи. Не все можна перераховувати на бали, відсотки і місце в рейтинґах. У нас минулого року більшість учнів була з України. Але учні, батьки і вчителі так змобілізувалися, що нас зарахували до 500 найкращих ліцеїв у Польщі. Саме про такі речі треба говорити голосно в нашому середовищі. Наша громада мусить зрозуміти, що добра школа – це не тільки та школа, яка дає найвищі бали, але й така, що виховує. Успіх для талановитого учня – набрати 100% на іспиті зрілості, а для менш здібного – зарахувати цей іспит на 30%. Життя показує, що не завжди успіх у житті залежить від кількості балів, які здобудемо на випускному іспиті. Тож наші учні вступають у вибрані вищі навчальні заклади, а потім роблять кар’єру. Це для нас успіх.
Триває набір у школу. Чи багато дітей з української громади у Польщі хоче вчитися в Лігниці?
Кількість учнів у нашiй школі, які виводятьcя зі середовища нацменшини, залежить від народжуваності даного року.
Cьoгоднi кожен український ліцей у Польщі вже є реґіональним. Тому рідко хто з півночі Польщі поїде вчитися до Лігниці, а від нас рідко хто пoїде, наприклад, до Перемишля. Звичайно, це також кошти. Проте батьки з великих міст, наприклад, із Вроцлава, не дають до школи своїх дітей. Пояснюють це тим, що у великому місті вищий рівень навчання. А що це означає – вищий рівень? Може, для декого показником є місце в рейтинґу? Це жоден арґумент, бо наша школа знаходиться навіть вище у рейтинґу, ніж деякі ліцеї у Вроцлаві.
Та якщо батьки вважають, що для них не так уже й важливо, щоб дитина вивчала українську мову і знайомилася з історією України, то ми не зможемо їх переконати в протилежному.
Чи учні, які закінчили ваш ліцей, посилають своїх дітей до Лігниці?
Ті, що живуть у Лігниці, так. Але батьки, які живуть, наприклад, у Вроцлаві, рідко посилають до нас своїх дітей. Кожний вирішує сам. Мої діти ходили до нашої школи. Коли закінчили ліцей, сказали мені: «Це був найкращий вибір і прекрасний досвід». Я ці слова вважаю за свій материнський і вчительський успіх.
У вашій шкільній програмі є щось таке, як «лемківська стежка». Думаєте, це вистачить, щоб привабити сьогодні молодь?
Велике значення для людини має віра у вартість свого коріння. Думаю, що наші школи вчать цього молодь. Лемківська стежка, яку ми придумали рік тому, досі не була предметом. Тепер це зміниться. Ці заняття відбуваються в рамках української мови. Відомо, що молодь у школі більш цінує щось тоді, коли за це нагороджують балами. Наша мета – зробити теж уроки, присвячені Бойківщині, Підляшшю і Надсянню. Думаю, що з часом це принесе плоди, і до нас прийдуть нові учні.
Багато молодих людей замість загальноосвітніх ліцеїв вибирає школи, які готують їх до майбутньої професії, наприклад, технікуми.
Це не завжди добрий вибір. Усе залежить від дитини. Якщо учень знає, що не зможе піти після ліцею у виш, то краще вибрати школу, яка навчить професії. Та коли ця дитина, маючи 16 років, не знає, що їй робити, на мою думку, радити їй зразу освоювати якусь професію – це велика помилка. Після ліцею є багато можливостей продовжувати навчання в різних напрямках, тому необов’язково треба йти у виші.
Якщо учень має здібності до математики чи інформатики, як може допомогти йому школа, яка має тільки один загальний профіль навчання?
У нашій школі є можливість розвиватись у цих напрямках. Завдяки допомозі ведучого органу нам удaлося організувати для учнів «cтежку кар’єри». У пеpшомy класі учні вивчають всі предмети. У тому математика – на поширеному рівні, щоб збільшити шанси на успіх на випускних екзаменах з цього предмета. У другому з-посеред чотирьох предметів вибирають два ведучі та один доповнюючий предмет. Якщо, наприклад, хтось хоче вступити в політехнічний інститут, у школі може вибрати собі фізику або хімію, а якщо хоче вчитися в медичному, вибирає біологію і хімію. Реально все виглядає так, що в рамках одного класу маємо чотири профілі. Завдяки цьому дитина може вивчати предмети, які потрібні їй при вступі до вибраного вишу. Для найбільш здібних пропонуємо індивідуальну форму навчання й індивідуальні програми навчання, а також можливість участі в заняттях зі студентами з вищих навчальних закладів. Така організація занять дає результати у вигляді дуже високих оцінок на випускних екзаменах. І так ми торік мали учня, який екзамен з математики на поширеному рівні написав на 96%. Такий успіх був далеко не в кожному ліцеї у Польщі.
У малій школі ми можемо організувати навчання так, щоб кожна дитина досягла успіху.
Після останніх парламентських виборів з’явилася пропозиція, щоб повернутися до старої освітньої системи, у якій вісім років тривала початкова школа і чотири – ліцей, тобто є загроза ліквідації гімназії. Що Ви думаєте про цю ідею?
Якщо потрібно будe наново створювати продовжену початкову школу, ми це робитимемо. Базою будуть наші 46 дітей, які цього року навчaються в пункті навчання української мови в Лігниці. Певно, були б якісь фінансові проблеми, але ми вже маємо навіть oпрацьований план, за яким можна було б виділити приміщення для малих дітей. Проте ми вважаєю, що ліквідaція гімназії – це для нашиx шкіл поганий вихід. Багато учнів, які зapaз вчаться в нашoму ліцеї, це колишні наші гімназисти. Дуже важко буде новим учням розпочати навчання української мови в ліцеї, тому що зараз молодь українську мову знає набагато гірше, ніж ще десять років раніше. Тому учень ззовні, перш за все, не прийде в ліцей, бо боятиметься складати іспит з української мови. Тому повернення до старої системи для наших шкіл буде проблемою, оскільки тепер для них базoю є свoї гімназії. ■
Дякую за розмову
