Степан Мігус ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №2, 2015-01-11
Україна за власним бажанням утратила цими днями одне з чотирьох Генеральних консульств у Польщі в украй стратегічно важливому центрі реґіону – Ґданську, а також у сусідніх реґіонах. МЗС України офіційно повідомило нотою 11 листопада 2014 р. МЗС Польщі про зниження статусу дипустанови, яка вкрай важлива для кількох тисяч громадян України, що перебувають у північних реґіонах Польщі, та українців – громадян Польщі, які опинилися в північних реґіонах унаслідок Операції «Вісла». Останній генеральний консул України у Ґданську професор Мирон Янків завершив свою місію і на початку останньої декади грудня відбув до Києва у розпорядження МЗС України. Рішення коментувати не хотів, сказав лише: «шкода».
Останній генеральний консул України у Ґданську повернувся в Україну, а непочатий край роботи, яку тепер нікому виконувати, залишився. У зв’язку з реорганізацією Генерального консульства України в Ґданську та завершенням довготермінового відрядження проф. Мирон Янків провів ряд протокольних зустрічей з керівництвом Поморського воєвідства і міста Ґданська, представниками провідних торгових палат, бізнес-клубів, українською громадою. Крім того, керівникам Західнопоморського, Вармінсько-Мазурського і Куявсько-Поморького воєвідств, а також президентам міст були надіслані листи про зміну статусу Генерального консульства України у Ґданську в Консульство України у Ґданську зі збереженням за установою її місця і консульського округу.
Серед найважливіших невирішених справ залишилися, зокрема, плани організування І Міжнародної українсько-польської конференції «Балтика – Чорноморський транспортний коридор», проведення якої намічено на другу половину квітня 2015 р. Польська сторона обіцяла також сприяти в організуванні навчальних візитів представників органів місцевого самоврядування. Оце у березні 2015 р. з метою вивчення досвіду функціонування органів самоврядування в Поморському воєвідстві заплановано перебування української делеґації у складі 45–50 чоловік. Воєвідські органи влади, як і органи місцевого самоврядування, надалі вважають важливим пріоритетом організацію літнього відпочинку українських дітей також і реабілітацію військовослужбовців із зони АТО. На прохання дотеперішнього генконсула польська сторона з розумінням поставилася до подальшої підтримки української меншини у задоволенні її мовних і культурних потреб. На зустрічі з президентом Ґданська Павлом Адамовичем, крім інших, порушено справу надання українській громаді додаткових приміщень для української домівки в м. Ґданську, фінансової підтримки у проведенні Загальнопольського фестивалю української культури на Помор’ї, а й підтримки єдиного в Польщі Українського молодіжного театру «Навпаки».
Чимало незакінчених розмов, проектів, ініціатив та планів залишилося і в інших воєвідствах, які є в полі дій ґданської української дипломатичної структури. До них слід зарахувати продовження чи не найважливішої ініціативи, яка може окреслити майбутнє українців у Польщі. Це міжнародні конференції вчителів української мови та українських шкіл, які заплановано організувати утретє в Ґурові-Ілавецькому. Проф. М. Янків та консульська установа, яку він очолював, належать до її активних організаторів. Вармія і Мазури – то центр туристики й оздоровчих установ, відомий у Європі осередок виробництва яхт, мебельна промисловість, і, що для українців – нащадків переселенців Акції «Вісла» найважливіше, найчисленніша в Польщі українська громада, яка становить до восьми відсотків від загалу мешканців цього реґіону.
Небагато менше українців і на Помор’ї, де, наприклад у Щецині чи Ґданську, розвивається корабельна та інша інноваційна промисловість, з чого досвід могла б черпати Україна. У приморській зоні – тисячі громадян України, які приїхали тут за роботою і на навчання. Сотнями, якщо не більшими числами можна рахувати студентів у Щецині, Бидґощі, Торуні, Ґданську, Кошаліні чи Слупську… Відтепер допомога цій помітній групі громадян зводитиметься до віконця у ґданському консульстві, де можна буде полагоджувати лише поточні справи, а отже про стратегічні дії, розраховані на осучаснення древнього шляху з варяг у греки, на підтримку української культури і партнерства між реґіонами, містами, ґмінами чи культурними установами, доведеться забути.
Голова Ельблонзького відділу ОУП Степан Дембицький не без жалю каже:
«Наші „революціонери” з Києва дивляться ще сяк-так на кількість українських заробітчан у Польщі, і там залишають дипломатичні установи. Вони на всьому, в цьому й на консульствах, економлять, а повинні знати, що справна дипломатія часто важливіша від армії. Крім того, на півночі Польщі є непочатий край роботи, яка могла б принести користь Україні. Візьмімо, наприклад, бізнес. Де ще Україна має стільки сильних її амбасадорів, тобто місцевих українців, як не у згаданих реґіонах Польщі? Хто захоче розмовляти про ці важливі справи з рядовим працівником консульства, який став тепер чиновником, а не дипломатом? Росіяни мають у Ґданську два осередки культури, а нам применшують статус єдиного консульства».
Дехто з українців називає таку дипломатичну політику просто саботажем, інші стверджують, що українці з Польщі з їх невирішеними проблемами часів Акції «Вісла» Україні просто невигідні, тому що стоять на перешкоді у встановленні ідеальних взаємин з Варшавою. Українські керманичі повинні повчитися саме від поляків, від їхніх дипломатичних представників в Україні, як допомагати своїй діаспорі, як підтримувати її ініціативи.
Прощаючись з останнім генеральним консулом України у Ґданську проф. М. Янковим, поморський воєвода Мечислав Струк написав: «У зв’язку з закінченням виконання Вами дипломатичної місії генерального консула України у Ґданську, висловлюю Вам сердечну подяку за відмінну співпрацю, участь у всіх урочистостях, а особливо за підтримку всіх ініціатив, пов’язаних з польсько-українською співпрацею, в тому поморсько-українською. Ваш досвід і здобутки, як і наші контакти, які відбувалися завжди в приязній атмосфері, були для мене надзвичайно важливі. Як людина відкрита, яка досконало знає польську культуру і чудово володіє польською мовою, Ви об’єднували людей і сприяли тому, щоб офіційні контакти перероджувалися в дружні. Вірю, що завдяки таким людям, як Ви, наші країни можуть бути в дружніх стосунках, даючи приклад іншим».
Необдумане, на погляд більшості українців, рішення значно применшило і вагомий історичний факт. У Ґданську 1920 р., хоч і коротко, але діяло Генеральне консульство УНР, влада якої добре розуміла значення дипломатичної служби для України. Останній генеральний консул нашої доби готувався гідно відзначати цю вагому для історії української дипломатії дату. Власне 2015 р. минає 95 років від заснування української консульської установи у Ґданську. ■
