Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ №15, 2017-04-09
Від 2014 р. шевченківські концерти в Перемишлі стали змістовнішими, ніж раніше. Це жива емоційна реакція організаторів на Майдан, а згодом на війну на сході України. У цьому надсянському граді з’явилися нові вольові ноти у щорічній зустрічі з Тарасом Шевченком.
Під час концерту 26 березня першими показали це наймолодші. Могла привертати увагу і складніша, а також багатша програма. Цього разу до загальної тематики Шевченкових поезій організатор (Перемишльський відділ Об’єднання українців у Польщі) залучив дві міні-розповіді. Перша – про те, як у другій половині ХІХ ст., а також у ХХ ст. в Перемишлі відзначали свято Кобзаря. Розповідь приурочили 70-й річниці депортації українців – Акції «Вісла». Спираючись на дослідження перемишлянина Володимира Пилиповича, учениці Олена Лопачак та Анна Горбик у перервах між виступом бандуристок і піснями розповідали про початок культу Шевченка, який припав у Перемишлі на 1862 р.
Саме тут, над Сяном, започатковано тоді всеукраїнську традицію щорічних шевченківських вечорниць. У них завжди провідну роль відігравала молода інтеліґенція з чоловічої та жіночої гімназій. Оповідачі окремо інформували про їхню долю на початку ХХ ст., у міжвоєнний час, аж по відновлення українського культурного життя 1956 р. Авторами цього задуму були Оксана Кахнич, Богуслава Комар, Анна Леськів і Павло Любович.
Друга міні-розповідь стосувалася вже безпосередньо трагічного 1947 р. Увагу численної публіки привернули чорні постаті акторів шкільного театру «ПоприВсе», звуки кулеметних черг та одна постать із загорнутим у біле полотно трупом дитини. Це молода мати. Вона втратила свою дитину під час транспорту з Підляшшя чи Надсяння на прокляті «Західні землі».
Під кінець, перед тим, як прозвучало «Ще не вмерла Україна», ведуча звернулася до публіки з запитанням: «Чому саме Шевченкові ми віддаємо щороку шану? Може тому, що саме він, зухвалий геній, проклав усьому народові шлях проти течії?». ■
