Петро Андрусечко ■ ПОДІЇ ■ 2010-05-07
{mosimage}
Останні рішення Києва здивували багатьох. Не те щоб хтось мав якісь ілюзії стосовно Януковича і його команди, але деяку довіру викликали його прагматизм і перші широкі жести, хоча б перша закордонна подорож до Брюсселя. Я сам писав, що Україну чекає повернення до політики двовекторності часів Кучми. Власне в цьому я бачив певні ґарантії суверенітету, добре пам’ятаючи приклад російсько-української суперечки навколо Тузли.
Кучма міг теж підписати договір про створення Єдиного економічного простору, з тим, що пізніше Україна його не ратифікувала. Однак уже кадрова політика Януковича та формування коаліції викликали занепокоєння. Побоювання підтвердилися. За результатами зустрічі Медведєва та Януковича у Харкові 21 квітня, російський Чорноморський флот залишається в Криму до 2042 року, а може й довше.
За тиждень перед підписанням харківських порозумінь просочилася в мас медіа деяка інформація про українські плани та ціну, яку доведеться за них заплатити. Урядовці почали говорити, що єдиною можливістю закрити бюджет у формі, прийнятній для МВФ, є зниження ціни російського газу. Преса підняла тему газових сховищ поблизу західного кордону, які мають істотне значення для Росії з точки зору безпеки безперервності постачань у Західну Європу. Пропонувалися й інші варіанти поступок. Однак мало хто підозрював, що справа зайде аж так далеко.
Під час зустрічі у Харкові 21 квітня президенти Росії та України підписали “Угоду між Україною і Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України”. Угода спирається на домовленості між Україною та Росією від 1997 р. і продовжує базування російського військового флоту на території України на наступні 25 років.
Питання ЧФ виявилося досить складним для вирішення вже від моменту проголошення незалежності. Російсько -українська суперечка тривала до 28 травня 1997 р. Саме тоді були укладені домовленості щодо поділу і перебування ЧФ, а також статусу Севастополя. Три дні після того в Києві підписано “Трактат про дружбу та співпрацю”. Таким чином Росія визнала суверенітет, непорушність кордонів та територіальну цілісність України.
Згідно зі старим договором, головною базою ЧФ є Севастополь. Російський флот розташовується у трьох бухтах, (у четвертій – український флот), орендованих на 20 років з можливістю автоматичного продовження оренди на наступні п’ять років, якщо жодна зі сторін раніше не виразить свою незгоду. Окрім того, Росія користується численними об’єктами інфраструктури, які уможливлюють функціонування російських одиниць. Щорічна платня за оренду складала 100 млн. доларів, додатково Росія зобов’язувалася заплатити Україні 526,5 млн. доларів компенсації за отримані під час поділу флоту кораблі та судна, а також 200 млн. доларів компенсації за вивезену з України атомну зброю. Можна сказати, що від самого початку розміщення ЧФ було пов’язане з російським газом, адже російські оплати за оренду мали піти на сплату українських боргів за газ перед Росією, сума яких складала тоді 3 млрд. доларів. Правомірність розміщення ЧФ у Криму одразу викликала дебати в українській політиці. Насамперед, підписана умова суперечила положенням Конституції, прийнятої 1996 р. У цьому випадку вирішили, що це угоди з перехідним статусом.
Сьогодні розміщення ЧФ, за оцінкою багатьох експертів, у тому числі закордонних, представляє один з найбільших дестабілізаційних чинників у Криму. За даними Центру оборонних досліджень у Талліні, “Москва керувала більшістю своїх пропаґандистських кампаній у Криму з прес-центру ЧФ. Після Помаранчевої революції 2004 р. прес-центр обмежив відкриту пропаґанду і розпочав її через російську спільноту Криму (Русская Община Крыма). У результаті зміни тактики дій ЧФ не можуть звинуватити в антиукраїнській діяльності”. Естонські аналітики також вказують, що російська військова розвідка діє через Інформаційне бюро ЧФ, підтримуючи діяльність проросійських неурядових організацій, у тому числі Російської спільноти Криму.
Небезпека, яку несе базування ЧФ, особливо стала помітною під час російсько грузинської війни. Українські експерти вже раніше застерігали, що ЧФ може мимовільно втягнути Україну як третю сторону в конфлікт у чорноморському реґіоні. У серпні 2008 р. одиниці ЧФ взяли участь у військових операціях проти Грузії. Президент Віктор Ющенко намагався заблокувати ці дії відповідними указами, однак Росія проіґнорувала українську сторону. Останні роки президентства Ющенка українська сторона часто піднімала питання про виведення ЧФ з її території після 2017 р. Це, вочевидь, викликало занепокоєння Кремля.
Підписання харківської угоди було досить несподіваним, проте швидкість ратифікації здивувала ще більше. Президенти Янукович та Медведєв вирішили, що ратифікація обома парламентами відбудеться 27 квітня. Протести опозиції не дали жодного результату. Юлія Тимошенко ще 24 квітня зібрала під стінами Верховної Ради кілька тисяч протестувальників. Мітинґ з участю кількох опозиційних сил повторився 27 квітня. Однак ані протести народу, ані депутатів від опозиції (включно з киданням яєць у спікера Литвина) не допомогли, натомість парламентська сесія перетворилася на бійку, а брутальність деяких депутатів змушує задуматися про їхнє минуле.
* * *
Про що ж ідеться в харківських угодах? Президент та уряд намагалися подати їх як успіх. Взамін за продовження розміщення ЧФ на 25 років Україна отримала 100 доларів знижки (від квоти 330 дол.) за тисячу кубометрів газу до 2019 р. Додатково, від 2017 р. Росія платитиме 100 млн. доларів щорічно за оренду. Сума насправді невелика, якщо взяти до уваги, що справа стосується поверхні 19 тисяч гектарів, у тому числі в багатьох цікавих місцях Криму.
Говорячи про наслідки нової угоди, варто зазначити, що тепер можна забути про модернізацію і застосування енерґоощадних технологій у промисловості та комунальному секторі. Україна споживає надзвичайно багато енерґії. Те, що деякий час українська промисловість буде конкурентоспроможною за рахунок дешевого газу, призведе до далекосяжних неґативних наслідків. Підтвердженням того, що уряд не думає про нагальність модернізаційних програм, які дозволяють знизити потреби в паливі, є збільшення обсягів постачання газу вже цього року. Це зафіксовано в спеціальному доповненні до контракту, підписаного в Харкові.
Для Росії розміщення ЧФ у Криму має ключове значення з точки зору утримання її впливу та контролювання України і басейну Чорного моря. Йдеться насамперед про політичне значення. Чимало експертів звертають увагу на фатальний стан морських одиниць, що знаходяться в складі флоту. Однак продовження оренди на 25 років дає зовсім інші перспективи, час на його модернізацію та нове оснащення. Наприкінці 2009 р. Росія і Франція погодили рішення про закупівлю десантного корабля типу Mistral. Причому Росія має намір побудувати 4 кораблі такого типу за французькою ліцензією. Це напевне змінить можливості російського флоту. На думку російських офіцерів, завдяки цим кораблям вертольотоносцям завдання можна буде виконувати протягом 40 хвилин замість теперішніх 26 годин. У цій ситуації, росіяни очевидно захочуть утриматися в Криму якомога довше.
Сам договір та спосіб прийняття документа дають певні підстави не визнавати його. Насамперед, ідеться про суперечення Конституції, про що вже говорилося. По друге, Партія реґіонів останніми роками натискала, що ідею вступу України в НАТО належить винести на референдум. Чому такий же механізм не застосовано у випадку ЧФ? До того ж, голосування в Раді, з точки зору парламентських стандартів, було несерйозним: свої голоси “за” віддали й “мертві душі”. Іншими словами, під час голосування став у пригоді старий знайомий спосіб – скористалися картками для голосування відсутніх осіб. Наприклад, точно відомо, що Сергій Ківалов та Сергій Головатий на момент голосування були у Брюсселі.
Дії влади можуть натомість об’єднати опозицію, як це бувало раніше під час боротьби з режимом Кучми. А опозиція буде потрібна, оскільки все вказує на те, що Росія розраховує на ще більші поступки з боку України. Адже при тандемі Азаров – Янукович може статися так, що Україна завтра опиниться в Єдиному економічному просторі або в іншій “братній” організації. Цілком можливе й те, що підписання угод з Росією може в дійсності стати початком кінця політичної кар’єри Януковича.
“Наше слово” №19, 9 травня 2010 року {moscomment}
