(гс) ■ ПОДІЇ ■ №6, 2014-02-09
Минулої неділі у Мюнхені (Німеччина) завершилася 50-та Міжнародна конференція з питань безпеки, у якій взяли участь представники України – і офіційної влади, і опозиції. У даний момент ще не можна говорити про остаточні рішення, але, як повідомляли лідери української опозиції, форум став нагодою оголосити й обговорити з ЄС та США плани щодо вирішення кризи у державі.
Так, опозиція незмінно проголошує, що одним з перших кроків для зниження напруги повинно бути припинення насильства у державі. Чергові пункти: звільнення арештованих демонстрантів; розслідування випадків викрадення, побиття, катування та вбивства людей; проведення конституційної реформи, яка обмежить владу президента, даючи більші повноваження парламентові. Українські опозиціонери повідомили також, що після такої реформи Україна може розраховувати на економічну допомогу від західних партнерів у розмірі 15 млрд. доларів.
Конференція супроводжувалася чіткими заявами західних лідерів. Голова Європейської Ради Герман ван Ромпей сказав, що майбутнє України – в ЄС, а державний секретар США Джон Керрі наголошував, що його держава підтримує українців у «боротьбі за демократію». У свою чергу, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров звинуватив у дотримуванні подвійних стандартів тих, хто виправдовує бурхливі протести в Україні. З боку Росії, так само, як і від представників української влади, вкотре прозвучали звинувачення в тому, що протестувальники в Україні – це екстремісти і терористи.
Свою оцінку подій в Україні дала в кінці січня також Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ). У її резолюції передбачено, зокрема, можливість позбавлення України права голосу на сесії ради з приводу насильства проти Євромайдану, а також у разі повторного застосування владою сили – застосування щодо неї санкцій на сесії у квітні 2014 р.
Слід відзначити, що хоч російський міністр закордонних справ неодноразово заявляв у Мюнхені про невтручання Москви в українські справи, вірогідність цих слів, мабуть, найкраще ілюструють останні коментарі президента Владіміра Путіна. Глава російської держави заявив, що наданий нещодавно кредит у розмірі 15 млрд. дол. може бути затриманий до часу сформування нового уряду в Україні. Зовнішні спостерігачі одностайно назвали таку заяву спробою тиску на українських політиків, щоб ті не утворили уряду, зорієнтованого на ЄС. Нагадування російського президента про тримілярдний борг за газ також не було випадковим.
Заявам про стриманість російської сторони суперечить також те, що російський парламент у спеціальній постанові щодо подій в Україні звинувачує в радикалізації протесту виключно опозицію та західних політиків. Ідентичний погляд пропонують і російські мас-медіа, постійно інформуючи свою аудиторію про анархію і розвиток націоналізму в Україні.
Експерти оцінюють, що всі ці заходи мають на меті підготувати російську громадську думку до позитивного сприйняття силового вирішення конфлікту в Україні. При цьому наголошується, що якби український президент наважився на такий крок, то опинився б у повній міжнародній ізоляції. А це його настільки ослабило б, що в переговорах з Росією він практично не мав би вже жодних козирів і мусив би погоджуватися на пропоновані Москвою умови.
Однією зі складових російського сценарію розіграшу подій є також натяки на розкол України. Проте варто переглянути в цьому контексті дані загальноукраїнського перепису населення з 2001 р. Його результати виразно заперечують можливість такого розколу, оскільки етнічна карта України виявилася практично однорідною. У 13 областях українці складають понад 90% населення, у шести – близько 80% та більше, ще у трьох – понад 70%. Єдиним реґіоном, де росіяни кількісно переважають українців, є Крим. Але й тут, за результатами дослідження, проведеного 2013 р. соціологічною групою «Рейтинґ», тільки 18% кримчан вважають, що Україна та Росія мають об’єднатися в одну державу, а 63% мешканців підтримують існування України та Росії як незалежних держав.
минулий тиждень в Україні проходив під знаком подальшого розширення протестів. Євромайдани або акції проти зловживань влади проходять і в східних регіонах, де влада відповіла на ці протести так само брутально, як і в Києві. Водночас, президент Віктор Янукович був змушений прийняти відставку прем’єр-міністра Миколи Азарова, підписати відкинення авторитарних законів і погодитися на амністію для заарештованих мітинґувальників. Однак разом з тим поставив неприйнятну для опозиції вимогу – звільнити захоплені адміністративні будинки в Києві та реґіонах. Опозиція заявила, що на це не погодиться, оскільки масова участь людей у протестах – це запорука того, що влада не відступить від переговорів.
В оцінках експертів щодо подій в Україні з’являються думки про те, що президент В. Янукович повинен зрозуміти: влада вислизає йому з рук і він мусить домовлятися з опозицією. Чому важко запустити такий сценарій, пояснював нещодавно в польському виданні «Tygodnik Powszechny» Анджей Бжезецький – головний редактор двомісячника «Нова Східна Європа». На думку автора, В. Янукович, зокрема, як відповідальний за смертельні жертви українського протесту – назавжди залишиться бандитом в оцінці багатьох людей. З огляду на це, він не має шансів перемогти у наступних президентських виборах. А мусить це зробити, якщо не хоче потрапити до в’язниці або втікати з краю. Саме тому, за словами А. Бжезецького, український президент надалі прямуватиме до диктатури. У свою чергу, справедливе розслідування випадків убивства, тортур і викрадення людей може довести до того, що від нього відійде найближче оточення і вірні служби.
У не найкращому становищі також опозиція. Перемовини з владою викликають спротив Майдану, який вимагає повної відставки уряду. «Найбільш радикальна частина громадян також має обмежене поле рухів. Не може так просто пробачити Януковичу пролитої крові і не зможе дивитися на те, як Янукович укріплює свою владу і готується до остаточного розіграшу 2015 р.», – це черговий діагноз А. Бжезецького. Автор висловлює також переконання, що зараз не існує схеми виходу з тупикової ситуації, що склалася в Україні. Винесення українського конфлікту на міжнародний форум і реакції світового співтовариства, а також внутрішня ситуація в Україні такий діагноз лише підтверджують.
Поки надійде зламний момент, добре було б, щоб світ не забував про джерело конфлікту, яким була і надалі залишається відмова української влади від європейського шляху розвитку, що його підтримує більшість громадян. На жаль, уже тепер нерідко про це забувається, а на перший план виходять різні неістотні справи. Наприклад, у Польщі нещодавно набрала розголосу заява про необхідність приєднання Перемишля до України, яку безглуздо оприлюднив представник одного з радикальніших середовищ українських протестувальників. Її цілком усерйоз підхопили відомі політики та деякі мас-медіа. Таким чином стала помітна висока ефективність тих сил, які зацікавлені в тому, щоб пересварити прихильників європейського вибору України.
