У нас ще не така ситуація, як у країнах Заходу: там більшість громадських організацій та починів фінансовані силами самої громади. Проте навіть у скрутні часи комунізму й у роки демократичних перетворень українці Польщі зуміли діяти за подібними принципами. Це помітне було у збірці грошей на будівництво гуртожитку в Білому Борі та у схожих ініціативах відносно церков і місць пам’яті.

Сьогодні в нових умовах є нові виклики. Не підлягає сумніву, що на рідних землях нам потрібний свій центр, де кожен українець, без огляду на реґіон проживання, вік, віросповідання зможе сказати: тут моє місце. Народний дім – це не лише мури: в майбутньому тут мають бути документаційний центр-музей, місце зустрічей, сучасно оснащені бібліотека й театральний зал тощо. Це також наш шанс відбудувати установу, яка наступним поколінням дозволить продовжувати існування українства у Польщі.
НД отримав уже допомогу від українців Канади, 2012 р. нас фінансово підтримало Міністерство закордонних справ України. Однак тих грошей замало, щоб різко надробити занедбане в післявоєнні роки, коли будинок майже не був ремонтований. Нині час показати: те, що нам дороге, ми готові підтримувати не лише на словах. Наша громада – різнорідна, тому зрозуміло, що не всі можуть жертвувати в ідентичному розмірі. Однак важливо, щоб кожен хотів це зробити в міру своїх можливостей.
Сьогодні вже маємо декілька ініціатив – збирати гроші на культурних заходах чи заснувати Клуб приятелів Народного дому. Умовою вступу до останнього є сплата щомісяця узгодженої невеликої суми. Треба сказати, що ідей маємо багато, але вони завжди потребують людей, які втілюватимуть їх у життя. Тому заклик простий: даваймо й допомагаймо давати, щоб отримати.

“Наше слово” №29, 15 липня 2012 року {moscomment}