(вг) ■ МІҐРАНТИ ■ 2010-03-16
{mosimage}
“Я не хочу нічого для себе від польської держави, я хочу тільки мати можливість чесно працювати і платити податки”, – каже Олег, який включився в акцію збирання підписів під петицією про аболіцію для нелеґальних імміґрантів.
Коли ми починаємо розмову, він признається, що вже просто втомився від постійного страху. Хоч не скоїв жодного злочину, боїться завжди, коли бачить на вулиці людину в уніформі, бо знає, що його можуть затримати і депортувати з Польщі. А що тоді буде з його сім’єю, в якій він єдиний годувальник? І що з того, що дружина і діти перебувають тут легально, адже залишаться без нього, без засобів для прожиття.
Ця проблема стосується не тільки українців, а й громадян інших країн світу, які потрапили в пастку законів, якими регулюються міґраційні процеси. Зміни, які б допомогли вирішити це питання, просто необхідні. Про це зокрема говорив омбудсмен Януш Кохановський. Його слова почули не тільки мас- медіа – вони потрапили також до тих осіб, яких стосувалися безпосередньо, тобто нелеґальних імміґрантів. Коли цю думку високого державного посадовця почула Олександра – українка, яка вже протягом довгого часу знаходиться в безвихідному становищі нелеґального імміґранта, зрозуміла, що це може бути той єдиний шанс, коли дійсно можна щось зробити для себе і своїх знайомих, які перебувають у подібній ситуації. Після різдвяних свят написала звернення до представників польської влади, в якому описала ситуацію, в якій знаходяться нелеґальні імміґранти. Правда, Олександра не мала впевненості, чи це взагалі має сенс. Почала розпитувати друзів, шукати, де може звернутися за порадою. Знайомі розказали їй про існування “Центру привітання”, де надають допомогу всім іноземцям. Тут на її сумніви працівник центру Ксенія Наранович відповіла: “Завжди краще зробити хоч щось, аніж не робити нічого” і похвалила за відвагу, бажання щось реально зробити.
Відчуваючи підтримку, Олександра вирішила, що не зупиниться і піде так далеко, як тільки можливо. У згаданому “Центрі привітання” познайомили з представником фонду “Проксенос” Каєтаном Врублевським, який вже не раз допомагав імміґрантам, що мали різні життєві труднощі. Так почалася їхня співпраця.
За той короткий час, що минув відтоді, зроблено вже багато – проводяться реґулярно зустрічі, долучаються все нові помічники, появляються нові ідеї. Хоч тепер найголовніше – донести вістку про цю акцію до якнайбільшої кількості людей. І радує те, що ніхто не залишається байдужим. Правда, найбільша проблема – пояснити полякам, що ніякої загрози зі сторони імміґрантів немає, а може бути тільки користь. Адже це чесні люди, які приїхали, щоб заробити трохи грошей – хто на лікування, хто на навчання для дітей, хто на власне помешкання. З задоволенням вони б скористалися можливістю офіційно оформити документи, відкрити фірму, платити податки. Більше того, це люди з рівнем освіти в основному вищим від середнього, інтеліґентні, з престижними професіями, зі знанням іноземних мов. А проблемою на початку є незнання польської, зокрема тому не можуть працювати згідно зі своїми кваліфікаціями.
Тепер, завдяки акції збирання підписів під петицією, ці нелеґальні імміґранти перезнайомилися між собою, побачили, що їх є багато, вони не самотні зі своїми проблемами і реально можуть щось зробити. Почали допомагати один одному, особливо тим, хто дійсно знаходиться у надзвичайно скрутному становищі. Ця солідарність показала, що становлять реальну силу, що коли говорять спільно, то їхні голоси чутно у всій країні, до них прислуховуються. І ще – мають багато друзів, або просто симпатиків, а це теж дуже важливо. Можливо, спільними силами вдасться зрушити справу з місця. Текст звернення, який публікуємо нижче, можна скопіювати і збирати під ним підписи, а невдовзі буде доступний і в електронному вигляді на сайті www.petycje.pl, де його також можна буде підписати. Отож, імміґранти звертаються з проханням про підтримку і до вас, шановні читачі. Кожен голос, кожен підпис важливий, бо показує, що ніхто не залишиться сам у біді.
“Наше слово” №12, 21 березня 2010 року {moscomment}
