Мирослав Левицький ■ УКРАЇНА ■ 2010-03-04
На моєму віку вже було п’ять інавґурацій президента України. Тепер у мене немає відчуття неповторності моменту. Зокрема тому, що значна частина суспільства так і не впевнена, чи Віктор Янукович здобув президентську посаду дійсно шляхом вибору народу, чи маніпуляцій з “мертвими душами”. Щоправда, ніхто не ставить під сумнів, що прихід Януковича з його темним минулим – це вже реальність. Навіть Юлія Тимошенко, яка не визнає перемоги В. Янкуковича, також сприймає цю реальність.
Часто ставиться запитання, який вихід має та частина суспільства, яка не погоджується з результатом президентських виборів? Стати часткою громадянського суспільства, яке буде спроможне не допустити тих рішень, що йтимуть на шкоду розвиткові України, тобто виявити свою громадянську активність і позбутися шкідливих звичок радянського періоду. Такі думки активно висловлює у пресі та в телепередачах українське аналітичне середовище.
Правда, є й інші думки, які звучать з уст діячів культури. Чи новий президент захоче почути цей голос суспільства? Підстав для саме такої постановки питання більше ніж достатньо. Найбільш резонансною в цьому плані є сумнозвісна справа київської книгарні “Сяйво”, а в Києві додається відома справа будинку актора, нові зазіхання на майно та на територію кіностудії імені О. Довженка. Ви навіть не уявляєте, скільки подібних справ є по всій Україні, – каже один із братів Капранових (письменників та видавців). Та коли всі ці справи можна ще списати на бездіяльність “старої” влади, то факт іґнорування критичного голосу громадянського суспільства з приводу приїзду до Києва для молитви за Україну та за нового її президента аж ніяк не назвеш діями старої влади.
Президентський шлях попередників Януковича – Кучми та Ющенка (Кравчук, входячи на президентську посаду, ще вважав себе атеїстом і не було публічного благословення Церкви) починався від екуменічної молитви в історичному київському Софійському соборі. Президентський шлях Януковича почався від благословення нового президента України присутнім в Україні московським патріархом Кіріллом. Хоча в церемонії брав участь і київський пат ріарх Філарет, проте, як подає прес-служба УПЦ КП, його запросив не Янукович, а організатор інавґурації, голова Верховної Ради України Володимир Литвин. А ось, від кого мав запрошення на інавґурацію глава УГКЦ кардинал Гузар, на офіційному сайті УГКЦ не повідомляється, хоч ця деталь не така вже й другорядна – вона вказує на тенденції нового президента стоcoвно вреґулювання церковної ситуації в Україні.
Московський патріарх у привітанні-благословенні новому президентові України був у своєму стилі: “Спадкоємцями святого рівноапостольного князя (Володимира – ред.) є три братні народи, пов’язані єдиною історичною традицією. І як важливо, щоб ці складові частини святої Русі завжди пов’язували дружба, мир та співробітництво”. На перший погляд здається, що це святі слова. Проте реальність є не такою простою, як може здаватися. Незважаючи на те, що формально почався діалог між УПЦ КП та УПЦ МП, й надалі продовжується практика, коли московська Церква вимагає перехрещування і перевінчування осіб, які отримали святі тайни в УПЦ КП, про що йдеться в найновішому листі патріарха Філарета до патріарха Кірілла. Отже, формула єдності, про яку говорив Януковичу московський пастир, украй проста: “Ніхто, крім нас”.
Відповідаючи на благословення патріарха Кірілла, Віктор Янукович сказав: “Ми будемо єдиним, сильним українським народом. Подолаємо всі труднощі і побудуємо сильну державу”. Враховуючи все, що досі для української “єдності” робив Янукович, ці його слова викликають низку тривожних запитань. Екс-посол України в США й Канаді Юрій Щербак на сторінках газети “День” узагальнив думки багатьох українців: “Історія з патріархом Кирилом узагалі є ганебною, бо цей пан не повинен бути присутнім при інавґурації президента іноземної держави і тим паче помазувати його на правління. Добре, що в останній момент його не запросили у Верховну Раду, бо цьому пану з його візантійсько -руським миром поки що немає чого робити в Україні”.
Після лаврів у парламенті розпочалося дійство інавґурації. Воно мало свої особливості – перед Януковичем ледь не зачинилися вхідні двері. І коли для одних це свідчить лише про недба лість технічних служб, то для інших – це знак, що ця оселя не хоче приймати такого гостя. Навчений життєвим досвідом, я не іґнорував би цього моменту. Адже, коли в грудні 2004 р. Ющенко, не дочекавшись рішення суду, самовільно склав президентську присягу, говорилося, що ця лжеприсяга обернеться бідою для України. А люди надіялися, що це лише слова…
Отож, Янукович зайшов у напівпорожній зал парламенту (фракція БЮТ та частина “Нашої України” бойкотували інавґурацію). Там голова Центральної виборчої комісії Володимир Шаповал та голова Конституційного Суду Андрій Стрижак сповістили Україні та світові, що президентом України є Віктор Янукович. Для переважної більшості аналітиків і суспільства загалом найбільш інтриґуючим було очікування на інавґураційну промову. Однак, правду кажучи, нічого суттєвого в ній не було, окрім продовження конфронтації з прем’єром у передвиборчому стилі. .
Багато з тих, котрі були з Кучмою, обтершись згодом об Ющенка, нині вже шукають шляхів до Януковича. Вони наголошують на словах нового президента про його намір перетворити Кабінет Міністрів у команду професіоналів, а не “політичних офіціантів”. Може для невтаємничених це і гарно звучить. Однак, як видно з інтерв’ю дворічної давності колишнього міністра культури І. Ліхового, у Януковича за його прем’єрства міністрам навіть не дозволялося бути офіціантами. З цього виникає, що навколо нового президента хочуть гуртуватися люди далеко не найкращого морального ґатунку.
Згаданий вище дипломат Ю. Щербак звертає увагу на зовнішньополітичні акценти: “Названий Януковичем порядок країн: Росія, ЄС і США – свідчить про те, що євроінтеґрація не є головним пріоритетом діяльності нового президента. Хай він сам розшифрує, що мав на увазі. Оскільки першою названо Росію, то головний посил його зовнішньої політики – інтеґрація з Росією у вигляді малоросійських областей. Хай він не приховує і скаже про це”.
Чи справді так? Поінформована людина у конфіденційній розмові заявила, що у зв’язку з великою заборгованістю України та її стратегічним положенням Європа має план реформування України. Якщо вона цей план приймає, то їй списуються борги. Відкинути його може лише політичний самогубець, – наголосила особа, яка мені про це розповіла. Планом тим особисто опікується голова Європейського парламенту Єжи Бузек. Тим пояснюється і його особиста, і ряду інших високих делеґацій участь в інавґурації Януковича. Тим також пояснюється і запрошення нового президента України до Брюсселю та резолюція Європейського парламенту від 25 лютого щодо України з інтеґраційними перспективами. Чи стане ця ідея дійсністю? Поки що новий президент думає, як справитися з прем’єром. І радитися з росіянами, розповідаючи їм про намір провести аудит України.
“Наше слово” №10, 7 березня 2010 року {moscomment}
