Мирослав Левицький ■ УКРАЇНА ■ 2011-02-20
Те, що сьогодні коїться в Україні, хвилює європейців. І не лише шалений наступ на опозицію чи фізичне знущання над її провідними постатями. Європу хвилює наступ на українську мову, розгул шовінізму, говориться вже навіть про деукраїнізацію. Українська мова зникає з ефіру. Телеканал “News One”, радіостанції “Європа плюс” та “Наше радіо” домоглися згоди на зменшення відсотка мовлення українською до 75%. Такі вимагання ставлять також інші радіопрограми.
Обґрунтовують це тим, що їхня слухацька аудиторія – дорослі люди, здебільшого російськомовні, виховані за часів Радянського Союзу. Голова Спілки письменників України, народний депутат Володимир Яворівський цю аномалію, яка має місце на 20-му році незалежності України, пояснює тим, що нині практично всі телекомпанії, радіостанції і багато фірм належать олігархам, які ментально є чужими до України.
Російська мова повертається на білборди й вітрини крамниць. І коли наполегливі на основі закону можуть домагатися, щоб російськомовна реклама мала українсь кий паралельний дубляж, то на категорію вивісок або “службової інформації” дія законів не поширюється, ось вони і з’являються переважно російською. Російською друкують теж меню кафе й ресторанів. Страшним ударом по мові було скасування обов’язкового українського дубляжу західних фільмів. Водночас Кабмін видав постанову, що зобов’язує робити дубляж виключно в Україні, та мало хто дотримується цього, бо в ряд реґіонів завозять фільми, дубльовані в Росії. Усе це – черговий удар по українському кіно.
Українські інтелектуальні й опозиційні політичні середовища домагаються припинення антиукраїнської гуманітарної політики, усунення з посади Д. Табачника як її провідника та скасування урядових розпоряджень, спрямованих на русифікацію, позбавлення українців історичної пам’яті і руйнацію європейської системи освіти в Україні.
Явно глузує з домагань українців Вадим Колесніченко. За його розумінням, спроби “насадити” в країні одну мову, одну культуру – це шлях до фашизму. Проте, якщо дотримуватися такої логіки, то фашистською державою треба було б назвати любу його серцю Росію, далі в тому ряду стоятимуть Франція і Німеччина. До того кола “фашистських” держав треба було б приєднати навіть Білорусь, оскільки сиґнали, які надходять з цієї країни, говорять, що Лукашенка, разом з наростанням конфлікту з Росією, бере курс на білорусизацію країни.
В. Колесніченко де тільки може заявляє про те, що є противником законів, які захищають мови, не згадуючи ані словом про те, що суворі закони, спрямовані на захист державної мови, є в багатьох країнах. Тут знову хотілося б згадати Францію та Німеччину, які безпощадно б’ють по язиці та по кишені за англіцизми. Проте великий “законолюб” цього не помічає. За його визначенням, не тільки правові дії, а навіть самі розмови про правовий захист державної мови – це вже прояви фашизму. А чим можна пояснити спробу Д. Табачника повернутися до ганебної практики, започаткованої 1959 р., коли на основі Закону СРСР батьки мали право обирати мову, якою вчитимуться їхні діти в школах? Усі статистики фіксують, що після цього імперського “демократичного” нововведення доби Хрущова почалася різка русифікація. Проте Табачник, Колесніченко та їм подібна шовіністична рать таку практику вважають ознакою демократії.
Як повідомляють українські аґентства, 22 сі чня 2011 р. інспектор Одеського міського уп равління Державної автоінспекції Олександр Швець під час виконання своїх службових обов’язків відмовився спілкуватися державною мовою з водієм приватного автомобіля. Під час розмови старший сержант (номер посвідчення ОД0148) заявив: “Не розумію телячу мову”. Якщо довіряти повідомленню МВС України, то 27 січня старшого сержанта Швеця звільнено з роботи за статтею про дискредитацію. Поведінка міністра Могильова, коли він та його підлеглі напередодні Дня соборності стали лякати українців кровопролиттям у Києві, змушує сумніватися, чи таке дійсно було, чи не є це пропаґандистським ходом, щоб проказати світові, що влада рішуча та принципова в усіх питаннях.
Тим паче, що останнім часом в Одесі почали наводити нові “порядки”. Новий мер Одеси Олексій Костусєв (представник партії влади) на першому засіданні оновленого виконкому Одеської міськради доручив службовцям мерії подавати йому документи виключно російською мовою. Раніше проекти рішень та розпоряджень готувалися двома мовами: державною та російською. Крім цього, за ініціативою нового одеського мера, російську мову визнано єдиною мовою спілкування на засіданнях Одеського міського виконавчого комітету.
Ґрунтуючись на інформації про звільнення старшого сержанта Швеця за наругу над державною мовою, опозиція домагається від лідера Партії реґіонів, прем’єр- міністра України Миколи Азарова проявити послідовність та покарати також свого однопартійця, мера Одеси, за те, що він, усупереч Конституції та Закону України “Про державну службу”, фактично заборонив вживати та використовувати державну мову в роботі та діловодстві міської влади. Опозиціонери закликають владу бути послідовною і боротися не лише з наслідками зневаги до української мови, караючи дрібних держслужбовців, а й з першопричинами цього явища – особистим прикладом, який дають своїм підлеглим такі українофоби, як Костусєв.
На фоні інформації про звільнення одеського старшого сержанта знов “засвітився” згадуваний у цій статті В. Колесніченко. Він став доводити, що даїшника звільнили безпідставно, бо він зневажав не державну мову, а телячою мовою назвав суржик, яким до нього нібито звертався водій. Народна мудрість вчить: довіряй, проте провіряй. Тому я теж вирішив подивитися ролик. Виявляється, розмова велася російською мовою, а своєю неграмотністю суржик нагадувала радше мова міліціонера. Для мене всі заяви Колесніченка про захист прав людини є цинізмом. Ніякий він не захисник прав людини, а навпаки – рупор шовінізму.
Не лише Колесніченко став на захист спорідненого духом свого брата. У його захисники поперла також не менш скандально відома Наталія Вітренко. Вона не стільки захищає міліціонера, скільки атакує Віктора Януковича за те, що той виявився неспроможним виконати передвиборчі обіцянки, тобто захистити право шовіністів на зневагу українців та української мови в українській державі. Ось і тому, за версією Вітренко, що Янукович ані не виконав мовних передвиборчих обіцянок, ані не виправдав до кінця сподівань Росії, вона оголошує священну війну за повалення Януковича. Усе це нагадує глибоку параною. Оскільки відомо, що параноїки можуть наробити багато біди, то в Європі не приховують свого занепокоєння ситуацією, зокрема й у мовній сфері.
“Наше слово” №8, 20 лютого 2011 року {moscomment}
