Юлія Боєчко, за матеріалами Інтернет-видань ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №46, 2016-11-13
Нещодавно минули чотири роки, як на 55-му році життя несподівана смерть забрала Юрія Марканича, голову реґіонального міжрайонного лемківського товариства «Бескидське земляцтво», члена Колеґії Всеукраїнського товариства «Лемківщина», члена Президії Світової федерації українських лемківських об’єднань (СФУЛО), натхненника, засновника та організатора шести лемківських фольклорно-етнографічних фестивалів на Прикарпатті
Народився він 4 травня 1957 р. в селищі Брошнів-Осада Рожнятівського району Івано-Франківської області. Закін-чив 1986 р. Київський державний інститут культури ім. О. Корнійчука. Починаючи від 2006 р., вів активну громадську діяльність на теренах Прикарпат-
тя. З його ініціативи організовано численні резонансні громадські заходи в Рожнятівському районі Івано-Франківської області, а також за межами України. Як приклад – створення 2010 р. першої на Прикарпатті «Бойківсько-лемківської світлиці-му-зею» в селищі Брошнів-Осада.
Завдяки його організаційним зусиллям проведено заходи для встановлення й освячення пам’ятних хрестів жертвам депортації в селах Бескидів, як-от Криве, Довжиця, Смерек, Ветлина, Струбовисько та Яворець (Польща). А 2012 р. також освячено туристичні шляхи по зниклих селах із встановленням двомовних польсько-українських вказівників назв на таблицях і дорожніх стендах.
Пан Юрій 2010 р. був одним з організаторів духовно-оздоровчого табору для студентської молоді в урочищі Підлюте Рожнятівського р-ну на Івано-Франківщині. Організовував духовно-молодіжний табір для молоді віком 10–15 років у Мичківцях (повіт Лісько, Польща). Організовував і проводив заходи для відродження культури, побуту, традицій та звичаїв переселенців (яких у 1944–1946 рр. по-насильницькому виселили з українських історико-етнічних земель в Польщі на територію України), науково-практичні конференції, відкриті уроки у школах, Дні пам’яті, свято «Запусти», майстер-класи з писанкарства «Великодня писанка» та інше.
Ю. Марканич – натхненник, засновник та організатор лемківських фольклорно-етнографічних фестивалів на Прикарпатті: І фестиваль лемківської культури «Плаче і кличе Зелена неділя» відбувся 2006 р., Хутір с. Копанки Калуського р-ну; ІІ фестиваль лемківської культури «Галицька лемківська ватра» – 2007 р., м. Галич; ІІІ фестиваль лемківсько-русинської культури «Культура пограниччя» 2008 р., м. Балигород (повіт Лісько, Польща); ІV фестиваль лемківсько-ру-синської культури в рамках міжнародного фестивалю «Бескидські ангели» 2009 р., м. Тісна, повіт Лісько; V Прикарпатський фольклорно-етнографічний фестиваль лемківської культури «Кличе Зелена неділя» – 2011 р., с. Рівня Рожнятівського р-ну; VІ Прикарпатський фольклорно-етнографічний фести-валь лемківської культури «Кличе Зелена неділя» 2012 р., с. Рівня Рожнятівського р-ну.
Під час останнього фестивалю встановлено рекорд України в номінації «Масові заходи, розміри» – розпалення найбільшої ватри в Україні, що підтверджує Диплом Національного проекту «Книга рекордів України», який отримав Ю. Марканич.
Реґулярно виступав він в обласному телебаченні та радіо з питань збереження і відродження культури етнічних українців (лемків, західних бойків). З його ініціативи підготовлено і створено 5 хроніко-документальних фільмів («Вічний поклик серця», «Голосом тихого смутку», «Бескиди — наші серця» та інші). Підготовлено фільм і меморіальний буклет про народну співачку з Брошнева-Осади Ольгу Зубрицьку.
Пан Юрій був організатором і натхненником спорудження церкви Святих апостолів Кирила і Мефодія в Івано-Франківську, членом Товариства рятування церкви Успення Матері Божої 1829 року від руїни у м. Балигороді, де вже у 2011 р. правилася перша Свята літургія.
Олександра Марканич, голова товариства «Бескидське земляцтво», згадує: «Мій чоловік, як кажуть, по камінчиках закладав та укріплював протягом років ті підвалини, на яких нині нам доводиться працювати. Юрій казав, що любов до рідних лемківських земель йому передалася з молоком матері».
Юрій Марканич і його однодумці-подвижники на теренах сучасної Польщі встановили шість трираменних хрестів пам’яті на прадідівських лемківських землях, а в одному з сіл не встигли… Але Юрій сам став тим хрестом, за яким нині йдуть інші подвижники відродження лемківської культури.
