(гс) ■ ПОДІЇ ■ №16, 2016-04-17
Про польську дипломатію говорили учасники дискусії «Східна політика Права і справедливості» («ПіС»), яку на початку квітня у Варшаві організувало видання «Нова східна Європа».
Порушений консенсус
«ПіС» у розповіді про схід наголошує на суб’єктності. Тим хочуть відрізнятися від попередників, яким нібито бракувало рішучості. Це гучні та привабливі декларації, але позбавлені дипломатичного хисту. З іншого боку, «Громадянська платформа» («ГП») і Польська селянська партія (ПСП) під час свого правління дійсно не мали стійкої позиції. «Платформа» спочатку хотіла перезавантаження і пробувала нормалізувати відносини з Росією, але після аґресії Кремля на Україну змінила курс. У свою чергу, коли треба було гальмувати Путіна, ПСП ставила питання щодо доцільності санкцій або їх впливу. Тема східної політики підігрівалася під час виборів. Тоді порушено консенсус, який включав підтримку України і блокаду Москви. Саме такими картами грали Павел Кукіз, Януш Корвін-Мікке та їхні радикальні праві середовища. Про прихильників з такими переконаннями дбає також «ПіС». Робитиме це й далі, але вже в ролі правлячої команди. А це означає подальшу їх відкритість на кресові середовища, відомі з антиукраїнських настроїв. Павел Пурський з порталу Еastbook відзначає, що колись «власником» східної політики були президенти Лех Качинський та Броніслав Коморовський. На думку оглядача, нинішній президент, уряд і їх співробітники не занадто розуміють східний напрямок. Зваженій політиці може заважати відбудова новою владою міфу католицької і великої Польщі. У це вписані зміцнення відносин з антиукраїнським середовищем, націоналістично настроєним і залежним від впливів Москви.
Втрата союзників
Інший експерт, Андрій Шептицький з Варшавського університету, переконаний, що на східній політиці влади може позначатися, зокрема, те, що в руках росіян надалі залишаються уламки літака, розбитого під Смоленськом. Прагнення його поверути дає Москві можливість різних політичних торгів. Важливо й те, що в «ПіС» нема вже таких експертів, як Павел Коваль, а лідер партії Ярослав Качинський на сході не має такої поваги, як його загиблий брат. «Я. Качинський переконує, що треба боротися з комуною, а ще більше з пост-комуною», – відзначав А. Шептицький, вбачаючи в цьому чергову загрозу. Адже в такі настрої вписується заперечення не лише демократичних перетворень у Польщі, а й цінностей Європейського Союзу.
В аналізі польської східної політики до попередньої команди повертається й Міхал Потоцький з «Dziennik. Gazeta Prawna». В його оцінці, символічним було те, що тодішній прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск з першим візитом поїхав у Москву, а в Києві прийняли це з розчаруванням. «Майдан, Крим і Донбас змусив «ГП» переглянути свою політику відносно Москви», – говорив М. Потоцький. За його словами, теперішня влада своїми першими політичними кроками довела до втрати дипломатичних союзників на заході. Видно це по тому, що міністрові закордонних справ Вітольду Ващиковському, попри клопотання, не вдалося знайти у Євро-пі товариша для спільного візиту в Білорусі.
Волинь
Східна політика є не лише спеціальністю зовнішніх відносин, але і складовою внутрішньої політики. А. Шептицький відзначає, що тут великою пасткою надалі залишається справа Волинської трагедії. Емоції накручуватимуть прем’єра фільму «Волинь» та спроби встановити День пам’яті жертв цієї трагедії. Оглядач вважає, що ситуація навколо Волині почала загострюватися десь 2005 р. Це тоді в Україні та Польщі прийшли до влади команди, для яких історична політика мала дуже велике значення. Чергове загострення було 2008 р. У Польщі – це спроби на офіційному рівні закріпити відповідальність за трагедію виключно за українською стороною. У той самий час в Україні визнають Степана Бандеру Героєм України. президенти обох країн Броніслав Коморовський та Віктор Янукович не знали, що можуть спільно зробити зі спадщиною важкої історії. Майдан 2013 р. викликав солідарність з польського боку, але потім під впливом московської пропаґанди революцію почали показувати як ситуацію, сприятливу для розвитку націоналістичних постав в Україні. Водночас у польську політику ввійшли сили проросійськи та ендецько орієнтовані. Прихильники є також серед політиків сьогоднішньої влади.
Експерти не бачать великих шансів для проекту тісної співпраці між державами Балтійського та Чорного моря. Добрі відносини з Естонією чи Грузією – це замало. Польща не збудує такого партнерства при проросійських симпатіях чехів чи угорців і без активності західних держав. Знаковим для польської східної політики є те, що під час торішнього візиту в Україну президента Анджея Дуди у складі його делеґації не було бізнесменів. А щойно їхню присутність можна було б вважати сиґналом надання справжньої пріоритетності відносинам. При зосередженні «ПіС» на історичних питаннях такі відносини не закріпляться між Варшавою та Києвом, доки не буде знайдений компроміс у справі Волинської трагедії.
