Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ 2009-08-21
{mosimage}
“Йдеться не тільки про розважання – це нова формула навчання історії”, – пояснює Дорота Шлюма, одна з організаторів проекту “Антикомуністична опозиція у Ґданську та Львові. Міська гра”. Першу її частину реалізовано 8-9 серпня саме в Ґданську.
Відбір для участі в проекті проводили в обох містах ґданський Європейський центр Солідарності та львівський Центр міської історії Центральної та Східної Європи. Закваліфіковано до нього 20 польських та українських підлітків віком 15-16 років, які мали найкращу мотивацію.
Під час самої гри їх поділено на окремі мішані польсько-українські групи. Раніше були проведені заняття, на яких розповідалося про події 80-х років, а вже в самому Ґданську проводилися екскурсія по місту й інтерактивній виставці про події 80-х рр., візит у корабельні та врешті Міська гра.
Головним елементом такої гри є використання для розваги міського простору. Вона поєднує у собі риси геппенінґу, комп’ютерної гри, скаутських занять, орієнтації на азимут, а темою найчастіше стають історичні події. Цю ґдансько львівську гру розроблено в реаліях ’82 року. Відомо, що в Польщі працюють над леґендою “Солідарності” і це вже питання державного рівня. Однак різноманітні урочистості, концерти – спрямовані переважно до старшого покоління чи учасників самих подій. На питання, для кого створений цей проект, працівник Польського інституту в Києві (одного з організаторів проекту) Анна Лазар відповідає: “Для дітей. Він має поєднати українських та польських підлітків, створити почуття спільноти й показати, що дії одних впливали на других. Ідеться про нове мислення, мотиви. Наша спільна історія – це також антикомуністична опозиція, а не тільки повторюваний постійно мотив “сорокових років”. Підтвердженням стійкості стереотипного мислення може бути факт, що під час самої екскурсії в корабельні телеканал “Polsat” питав молодих львів’ян про… славнозвісний рейд імені Бандери.
На одній із ґданських вулиць групу ліцеїстів, які щойно стали опозиціонерами, зупиняє “Служба безпеки”. Перевіряють наплічники і знаходять газетку “Солідарності”. “Ім’я! Прізвище! Звідки це маєте?” – питає есбешник. Один із ліцеїстів, молодий львів’янин, говорить, що не знає польської: “Do уou speak English?” – питає функціонера, а той кричить у відповідь: “Яке інґліш? Нема інґліш!” Далі вже робить своє міліція, надіває хлопцям наручники, веде кудись...
Коли б це справді був 82-й рік, то ніхто б молодого опозиціонера ні про що не питав, а відповіддю стали б удари міліцейською палицею… І хоч тепер це тільки гра, однак її учасники на власній шкірі могли відчути, як було тоді: слідкування працівниками СБ та фотографування, обшуки, втечі від міліції, арешти. Також і група людей, втілених у есбешників, міліціонерів та постать Леха Валенси, поводили себе як у ті часи.
– Переможемо їх тільки зброєю, – говорить до молодих опозиціонерів у конспіративному пункті “Чапля”. – Мирна маніфестація не дасть результатів! – пробує переконати. Проте підставленому СБ “Чаплі” не вдається спровокувати молодих…
Місцем історичної телепортації став підвал однієї з ґданських шкіл. Хтось на справжній друкарській машині друкував летючки, інші ховали їх у черевики, штани, ще хтось підготовлював транспаранти з антикомуністичними гаслами, а маніфестацію планував сам “Лех Валенса”.
Така гра – явище не нове. Однак історичні реконструкції переважно відтворюють історичні битви, наприклад Ґрюнвальдську, під час яких є багато емоцій, а учасники вбивають один одного. Суть цього проекту в іншому: “Створити спільно громадську групу, яка мирним шляхом доведе до таких позитивних наслідків, як перемога над комуністичним режимом. Тут також є сильні емоції”, – пояснює організаторка А. Лазар.
“Лех Валенса” дає останні вказівки: “Головне – ідемо в окремих групах, щоб нас не відловили і в жодному випадку не ідемо на конфронтацію з міліцією”. Ідуть. Кожній групі вдається перехитрити міліцію, перескакуючи через пліт і кущі.. Б’є година “В” – почалося! “Ворона орла не переможе!”, “Геть комунізм!”, “Солідарність!” – скандують молоді опозиціонери тримаючи в руках транспаранти, роздають перехожим летючки. Навпроти мирної маніфестації миттю з’являється міліція. Минає хвилина, лунає свисток лейтенанта – ЛОВИТИ ЇХ!
Люди, які саме були на місці маніфестації, спочатку не знали, що діється. Емоції були сильними. Олег зі Львова до кінця не піддався СБ, ще й утік із “суки”, у яку вкинули заарештованого. Христя укусила міліціонера, який її впіймав. Емоції взяли гору навіть у випадкових перехожих: одна пара відбила молодого опозиціонера з рук СБ…
Після маніфестації член “Солідарності” Мірослав Ґоломб розповідав молоді про події 80-х рр., інтернування, страйки, боротьбу тодішнього покоління, підпільну діяльність, видавання газет, а навіть великодніх листівок чи марок у тюрмах. Підкреслив, що тепер молоді люди також мають за що боротися – за права людини, працівників, а навіть за те, що б львів’янин міг на таких самих правах поїхати у Варшаву чи Париж, як ґданщанин в Одесу.
* * *
Під кінець серпня молодих польських та українських опозиціонерів чекає Львів.
“Наше слово” №34, 23 серпня 2009 року{moscomment}
