Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ 2010-07-08
{mosimage}
– Я ворушена, що під час фестивалю згадали про засновників цього заходу та що ідея фестивалю надалі жива. Тішуся, що діти плекають рідну мову, співають пісні і танцюють, бо саме такою була мета засновників Огляду українських дитячих ансамблів, – зазначила Ольга Серкіз, дружина померлого вже співзасновника фестивалю Володимира Серкіза, який разом з Іваном Душкевичем 35 років тому придумав дитяче свято. – Вони хотіли щось робити з дітьми, бо діти – це майбутність кожної нації, а на Кошалінщині живе багато українців”, – продовжує О. Серкіз.
Перший огляд, який згодом перейменовано на фестиваль, відбувся в Кошаліні 1972 р. Організували його спільно В. Серкіз та І. Душкевич у школі №1. Огляд був досить скромненький – брали в ньому участь лише діти з Кошаліна та зі Щецина, деякі навіть виступали в гумових чоботах, натомість глядачів зовсім не було (не враховуючи кількох батьків) – згадує О. Серкіз. На першій лавці мали сидіти тодішні чиновники, але було тільки троє людей – віце-куратор Мечислав Статкевич, Володимир Серкіз та Іван Душкевич, які були головними глядачами. І. Душкевич каже, що в Кошаліні свідомо не повідомлено жителів міста про те, що організовується тут огляд українських ансамблів, оскільки влада хотіла “приховати” українців, а не показувати їх. Згодом фестиваль став найбільшим дитячим святом на Західному Помор’ї – на ньому побували чи не всі діти, які навчалися або навчаються в білобірській школі та в пунктах навчання української мови в Західнопоморському та Поморському воєвідствах, але не тільки звідси. Щороку, як правило, організатори запрошують гостей з України, та з інших частин Польщі. До речі, учні білобірської школи, починаючи від другого фестивалю, кожного року беруть участь у заході й сприймаються як професіонали, натомість їхні вчителі від самого початку допомагають при організуванні заходу та в підготовці конферансьє.
Тож не дивно, що з дитячим фестивалем пов’язана ціла когорта людей: насамперед кошаліняни, які разом із засновниками фестивалю працювали на його сьогоднішній імідж – зокрема колишні вчителі української мови, працівники УСКТ, громадські діячі, які надалі активно віддають себе нашій громаді. Також ті, хто вже відійшов від нас, проте вписався у фестивальну історію – с. п. Любомир Андрусечко, Яків Мушинський, о. Володимир Пирчак, Святослав Тандирак чи Станіслав Цап. Здається, проте, що організатори цьогорічного фестивалю не зовсім збагнули його ювілейний характер, натомість голова Кошалінського відділу ОУП Роман Білас у своїх промовах дещо спростив історію цього заходу.
Минулого року на завершення фестивалю голова ОУП Петро Тима висловив сподівання, що ювілейний міг би відбутися вже за новою формулою, оскільки фестивалеві потрібні зміни. Організатори хочуть, щоб у його рамках проводилися кількаденні семінари для дітей та їхніх вчителів. На жаль, цього року не вдалося реалізувати цей задум, а на перешкоді стало фінансове питання.
– Попри те, що кожного року ми пишемо прохання про збільшення фінансування на фестиваль, то все ж таки воно зберігається на попередньому рівні. Натомість лише збільшення дотації дозволить нам змінити формулу фестивалю, – розповідає Р. Білас. – Хоч вкладені в цей захід гроші повернуться назад до міста у вигляді оплат за нічліг чи харчування, однак кошалінські чиновники думають по-іншому, – з жалем констатує голова Кошалінського відділу ОУП.
І все ж м. Кошалін взяло на себе деякі кошти – передусім пов’язані з приїздом і перебуванням на фестивалі дітей з Івано-Франківська. Це – результат співпраці між обома містами.
Приємно вразили діти з суботньої Школи рідного слова, яка діє при греко -католицькій парафії св. Миколая в Берліні (до речі, засновником школи є о. проф. Ярослав Москалик з Познані). Учителька української мови Світлана Фйорстер каже, що для дітей це була нагода показати таланти берлінських українців, які плекають українську мову і з гордістю співають пісні та декламують вірші рідною мовою. Відчувалася справжня радість від їхнього виступу, а бездоганна українська мова захоплювала.
– Думаю, що рідна мова настільки добре збереглася тому, що мої батьки – сильні патріоти: ми говоримо тільки по-українськи, на кожні канікули їздимо в Україну до бабусі, а там говоримо лише українською, – сказала Леся Вайда. Також Ірина Козлуцька, яка в Німеччині живе вже протягом 11 років, вдома з батьками спілкується тільки по-українськи.
Отож, діти з Польщі, які протягом двох днів (19-20 червня) володіли сценою Балтійського театру, повинні брати приклад з Лесі та з Ірини!
Цьогорічні юні виконавці представляли Битів (“Родинний дует”), Білий Бір (діти з Комплексу шкіл ім. Т. Шевченка), Ельблонґ (кабаре “Мала Горпинка”, а також інші діти з місцевого пункту навчання української мови), Колобжеґ (група “Веселий співак”), Кошалін (балетна група Валерія Некрасова), Лемборк (танцювальний, вокальний та театральний колектив “Світанок”), Тшеб’ятів (група “Віночок”) та Берлін (суботня Школа рідного слова) й Івано-Франківськ (зразковий ансамбль спортивно естрадного танцю, група хлопчиків природничоматематичного ліцею та співоча група дівчат). Уже традиційно під час недільного ґала концерту проголошено та нагороджено переможців VIII Загальнопольського конкурсу малюнків “Рідні землі дідусів моїми очима”. Натомість кошалінський староста Роман Шевчик нагородив Івана Душкевича, Романа Дрозда, Любомиру Керкош і посмертно Володимира Серкіза за багатолітню діяльність для розвитку й популяризації української культури на кошалінській землі та за співорганізування Фестивалів українських дитячих ансамблів. Серед офіційних гостей фестивалю були, зокрема, віце-міністр довкілля Станіслав Ґавловський, заступники мера Кошаліна Пшемислав Кшижановський та Пйотр Єдлінський, кошалінський староста Роман Шевчик, голова Ради міста Кошаліна Томаш Чучак і член ГУ ОУП Марко Сирник.
Танцювальний колектив “Світанок” з Лемборка очарував публіку гопаком і козаком. Фото Славомира Фецківа
“Наше слово” №28, 11 липня 2010 року {moscomment}
