Анастасія Канарська ■ ПОДІЇ ■ №47, 2015-11-22
Схоже, що епопея зі створення Польського дому у Львові таки вийшла на фінішну пряму. Після років прагнення, дискусій, вибору місця – 6 листопада на території колишньої військової частини на вулиці Шевченка, 3а відбулася врочиста церемонія початку будівництва Центру польської культури і європейського діалогу – Польського дому у Львові.
Саме цього дня уповноважені особи з Польщі та України підписали акт його заснування та взяли участь у вмуруванні капсули у фраґмент нової стіни. Планується, що за два роки на місці в минулому військового об’єкту постане просторий сучасний комплекс, який поєднає в собі відреставровану стару будівлю та добудовану сучасну (автором проекту є професор, директор Інституту архітектури й завідувач кафедри дизайну та основ архітектури Національного університету «Львівська політехніка» Богдан Черкес). Відчувалося, що для польської громади Львова цей день був особливий, відчуття врочистості моменту просто бриніло у повітрі. Нагадаймо, що 2012 р. у Львівській обласній держадміністрації постала робоча група, до складу якої увійшли представники МЗС України у Львівській області і працівники Головного управління з питань туризму, євроінтеґрації, зовнішніх зв’язків та інвестицій Львівської ОДА, на засіданні якої подано на розгляд два приміщення, що належали Міністерству оборони України: на вулиці Шевченка, 3а колишню інфекційну лікарню на вулиці Пекарській. Перевага надавалася другому, та, на жаль, жодне з них не підійшло Польському товариству. Тоді запропоновано будівлі на Драгоманова, 25 і Саксаганського, 13. Також, як розповідав на церемонії початку будівництва голова правління Товариства польської культури Львівщини Еміль Леґович, в минулому ще була пропозиція від міського голови Василя Куйбіди оселитися на вулиці Театральній, 16, де нині є готель «Леополіс», проте уповноважені представники польського уряду не сприйняли цю будівлю, яка була в поганому стані, та, як зазначив Леґович, на його думку, місце на якому все ж зупинила свій вибір польська громада, є найкращим.
Навесні 2013 р. ЗМІ миготіли заголовками про те, що «Свобода», яка мала більшість у Львівській міській раді, одноголосно була за наданням у довгострокове користування Федерації польських організацій нежитлових приміщень на вул. Шевченка, 3а, загальною площею 1443,9 кв. м. Емілія Хмельова, голова Федерації польських організацій в Україні, тоді сказала, що не може бути спокійною, доки не буде мати в руках документів, які підтверджуватимуть власність. У грудні 2013 р. польській громаді передано символічний ключ до майбутнього Польського дому. Згодом на будівництво був оголошений збір пожертв серед поляків у всьому світі, оскільки грошей, які виділило на будову Міністерство закордонних справ Польщі, не вистачить для повного фінансування.
Ось і зараз, на урочистій церемонії вмурування акту про початок будівництва, було піднесення, але не було ейфорії, зокрема, в Е. Хмельової. У її очах була втома від проробленої праці й, можливо, трохи полегшення, що справа рушила з місця. Можливо, час більш яскравих радісних емоцій настане, коли Центр польської культури і європейського діалогу – Польський дім у Львові зможе вже гостинно відчинити свої двері. Врочисті заходи розпочалися з літургії в Катедральному соборі, яку відслужив єпископ-помічник Леон Малий. Численна делеґація прибула до Львова з цієї нагоди, серед них: голова Кабінету президента РП міністр Адам Квятковський, який розпочав урочистість на вулиці Шевченка, 3 а, зачитавши листа від президента Польщі Анджея Дуди, міністр закордонних справ Республіки Польщі Ґжеґож Схетина, який запевнив, що Польський дім у Львові для нього має особливе значення, як для сина львів’янина, голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима, мер міста Перемишля Роберт Хома, голова Громадського комітету відбудови Народного дому в Перемишлі Андрій Комар. Саме про Народний дім у Перемишлі неодноразово згадували почесні гості врочистості, зокрема міністр Ґ. Схетина, зазначаючи, що справа українсько-польського порозуміння не була б успішною без появи подібного Польського дому у Львові. Лист міністра закордонних справ України Павла Клімкіна зачитала речниця МЗС Мар’яна Беца.
Мер Львова Андрій Садовий був чи не найлаконічнішим у своїй промові (останнім часом цей його стиль вигідно відрізняється від інших) сказав: «Ми живемо в дуже складний для всіх час. Важко передбачити, що нас чекає завтра. Сьогодні перед нами стоїть завдання вчитися працювати, діяти і жити разом. Я маю велику надію, що цей будинок, який тут постане, буде будинком єдності, де ми будемо вчитися жити разом». Е. Хмельова подякувала представникам польських організацій за те, що вони зберегли свій польський дух. «Тішимося разом з вами всіма, що можемо бути разом, що можемо говорити один одному добрі слова. Ми є свідками історичної події, яка увінчує наші багаторічні старання, які в найближчому майбутньому дозволять нам бути більш шанованими людьми, громадянами цієї держави. Ми – поляки є автохтонами на цій землі, які споконвіку жили у згоді з сусідами інших національностей. Запитайте будь-кого зі своїх сусідів, як жили сусіди один з другим. Добре жили. Багато мішаних шлюбів, багато чудових контактів, дружби. І так буде й надалі. Наш дім стане символом нашої постійної тут присутності». Загалом цього дня багато звучало слів про дружбу, порозуміння та світле майбутнє, хоча зрозуміло, що серед присутніх переважали представники польського народу, які, логічно, більше відчували врочистість моменту й голосно співали гімн Польщі, який лунав услід «Ще не вмерла Україна». Серед українців жодного неприйняття не відчувалося. Тим більше, що питання актуальності будівництва в даний момент з фінансової сторони не може підніматися, оскільки кошти на нього виділяє польська держава та громада.
Цей радісний для поляків Львова день завершувався в опері концертом чудової піаністки Маріанни Гумецької. Маємо надію, що вже незабаром Польський дім у Львові даруватиме львів’янам і гостям міста цікаві культурні та освітні пропозиції, як і Народний дім у Перемишлі, збагачуючи нас усіх духовно навзаєм. ■
