Ігор Горків ■ ПУБЛІЦИСТИКА ■ №47, 2013-11-24
У країні Рад
У Москві 30 грудня 1922 р. вирішили створити СРСР, до якого втягнуто Україну – найбільшу та найлюднішу неросійську республіку. Українцями були 80% мешканців УРСР, але в Комуністичну партію (більшовиків) України вступило тільки 25% українців. Політику коренізації, яка полягала в залученні місцевих людей до побудови державного апарату в неросійських республіках, проголошено 1923 р. В Україні це називалося українізацією. Протягом кількох років тривало національне відродження. Наприкінці 1920-х років 97% українських дітей навчалося українською мовою. Розвивалася українська наука, література, мистецтво. Найбільша кіностудія у Європі 1929 р. була в Києві, а по всій Україні діяло 6 тис. кінотеатрів. Українська мова лунала звідусіль. Багато комуністів перейшло на національні позиції. Державний апарат тримався напрямку автономії від Москви, яка втрачала контроль над українізацією. Кількість комуністів в українських селах 1928 р. була мінімальною. На 25 млн. сільського населення їх було 25 тис. – 1 комуніст на 1000 селян. Москва не могла стерпіти цього далі.
Повернення до справжнього обличчя комунізму
Від 1928 р. в СРСР здійснювали план п’ятирічки, що мало внести в суспільство культурні й економічні зміни. Щоб його реалізувати, потрібні були гроші. Головним джерелом прибутку мав бути продаж зерна за кордон – зерна, яке селяни не хотіли просто так віддавати. Ось і 1929 р. загострено примусову колективізацію сільських господарств. Радянська влада прагнула до знищення українських куркулів, найбільшого постачальника зерна в СРСР. Хлібороби протистояли втягненню до колгоспів і розкраданню їхнього майна державою. Опір в Україні та густо населеному українцями північному Кавказі був сильний. Траплялося, що проти селян влада відправляла навіть літаки. А 1930 р. були аж 4 тис. збройних виступів проти влади. Кількість повстанців досягнула 1 млн 200 тис. людей!
Закон про п’ять колосків
«Ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ви мусите зібрати все до останньої зернини…» – це слова генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косьора з 1931 р. В УРСР до 1932 р. ліквідовано 200 тис. сільських господарств. Щоб забрати зерно, залучено військо й міліцію. На села наїжджали пошукові групи. Вони відбирали урожай і 45% зерна для засіву. вийшов 7 серпня 1932 р. закон, який у народі назвали «законом про п’ять колосків»: за крадіжку з колгоспу навіть такої кількості збіжжя передбачався розстріл або 10 років ув’язнення з конфіскацією майна. Восени 1932 р. до Харкова прибули В. Молотов і Л. Каганович, які вивезли з України майже всі запаси збіжжя. З ініціативи Кагановича села, які після 20 листопада не передали відповідної кількості зерна, мали віддати додатково 15-місячну норму. Якщо село не могло сплатити боргу, то його оточувало військо і забирало всі харчі. Фактично заборгованості мала вся Україна. В людей відбирали навіть господарське знаряддя. А тонни продуктів, призначених на вивезення в Москву, гнили на залізничних вокзалах. Серед селян почався голод, отже вони пішли шукати хліба в інших реґіонах СРСР. Проте Сталін директивою з 1933 р. заборонив мешканцям УРСР і Кубані виїжджати за кордони республіки. Проведено блокаду. Людей, які змогли якось доїхати до інших республік, арештовували і відправляли назад в Україну. Тільки за 1,5 місяця арештували майже 220 тис. людей, а 186 тис. з них повезли в Україну. В жодному іншому реґіоні СРСР такого закону не було. Водночас заборонено реєструвати випадки голоду і голодної смерті. У 1932–33 роках змінено 75% складу місцевих рад і 80% секретарів партійних організацій. До кінця 1933 р. за межі УРСР вивезено приблизно 1 млн людей. Через смерть дітей закрито чимало шкіл. Пізніше, 1936 р., виконавець сталінського терору П. Постишев сказав, що чистки в Україні завжди повинні мати більш масовий характер, бо специфіка українців полягає в тому, що серед них є більше ворогів комунізму, ніж деінде. До кінця 1930-х років ліквідовано в УРСР приблизно 80% інтеліґенції.
Не тільки тіло, а й душу
Сталін усвідомлював, що село – це бастіон українства, і лише знищення селян, традиційної духовності забезпечить мир в УРСР. Ще 1930 р. режим ліквідував Українську автокефальну православну церкву. Нищили храми, предмети релігійного культу. Влада розбивала й відкривала навіть могили, щоб викрасти з трун золото і срібло. Заборонено відзначати релігійні свята. Їхнє місце зайняли нові свята, які припадали на 8 березня, 1 травня і 7 листопада. У 1932–33 роках поставали крамниці зі спеціальним забезпеченням – торгсини, де можна було купити хліб, м’ясо і навіть солодощі, але платити в них треба було золотом (хрестиками, обручками, сережками), сімейними пам’ятками, а також вишитими рушниками і сорочками… Один кілограм хліба коштував 2 грами золота, або 130 грамів срібла. За два роки в каси торгсинів надійшло 65,9 тонн золота і 1439 тонн срібла.
Боротьба на смерть
«Між селянами і нашою владою ведеться жорстока боротьба, це боротьба на смерть. Голод довів їм, хто тут господар. Це коштувало мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну…» (Мендель Хатаєвич, член Політбюро КП(б)У).
Дані про кількість жертв з періоду 1932–33 років різні. Більшість людей померла в Україні, але смерть досягла також до мешканців Кубані і Поволжжя. У звіті генконсула Німеччини в Харкові від 26.01.1934 р. написано: «Україна цього року перебувала в критичному становищі – тут був величезний голод, або за визначенням влади – перемога соціалістичного ладу в сільському господарстві… За довірчим повідомленням з офіційних джерел, втрати від голоду оцінюються майже у 7 мільйонів осіб». Консульство Великобританії в Москві у своїх звітах посилалося на обрахунки В. Дюранті (журналіст «Нью-Йорк Таймс», який отримав премію Пулітцера за свої «об’єктивні» репортажі з СРСР, у яких не згадував про голод) і вважало, що внаслідок голоду кількість населення в Україні, на північному Кавказі і Поволжжі зменшилася на 10 млн. Коли 1937 р. проведено перепис населення, то виявилося, що порівнюючи з 1931 р. населення України зменшилося на 2,8 млн., але у 1935–37 роках в УРСР було відносно багато народжень. Додатково, влада поповнювала обезлюднені реґіони селянами з центральної Росії. Якщо взяти до уваги приріст населення в СРСР у той час (17%), то 1937 р. Україна мала б нараховувати 36,5 млн. мешканців. А було їх на 10,1 млн. менше. Коли Сталін дізнався про результати згаданого перепису, то наказав розстріляти тих, хто опрацьовував дані.
Сучасні історики й демографи, спираючись на найновіші дослідження, називають значно менші цифри жертв унаслідок голоду: від 3,5 до 5 млн. осіб. Проте, яку кількість ми б не вважали вірогідною, це не міняє факту, що Голодомор був трагедією, яка переломила хребет українському народові. Так, великі втрати відчуваються й дотепер. Підсумовуючи період 1928–39 років, один історик ствердив, що в тому десятилітті найбільшим досягненням українців був той факт, що вони вижили. ■
