Павло Лоза ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №16, 2016-04-17
У березні на Фейсбуці почав діяти сайт «Лося вчера і днесь». Автор – молодий житель Лося Ваньо Рубич, студент ІІІ курсу юридичного факультету Ряшівського університету. Його пасією стала історія села.
Павло Лоза: Ти створив сайт «Лося вчера і днесь», на якому можна знайти, наприклад, фото повені в Лосі з 1943 р. і фото річки Лосянки сьогодні. Таких фотографічних колажів буде більше?
Іван Рубич: Думаю робити такі актуальні фотографії і порівнювати їх зі старими світлинами Лося, знайденими, зокрема, у Національному цифровому архіві (поль. – Narodowe Archiwum Cyfrowe). Дійсно, підбираючи фото річки, я старався вишукати таку фотографію, щоб можна було порівняти, як даний закуток села виглядав колись і як сьогодні. Тоді можна побачити, як Лося змінилося протягом 70 років.
Чи Фейсбук – це добрий спосіб шукати, зберігати і ділитися історичними знаннями?
Тепер багато людей в Інтернеті засновує різні сайти. Я подумав, чому мені не зробити якоїсь сторінки про село, в якому я народився і живу. Загалом мене цікавить історія. Завжди чомусь мене приваблювали старі речі, якісь розповіді, навіть наш старий цвинтар, куди я ходив, а також спогади про те, хто з ким у селі має сімейні пов’язання, хто у якій хижі колись жив тощо.
Сьогодні багато людей гуртуються в соцмережах на різних форумах, на яких можна швидко обмінятися інформаціями, доповнювати їх. Тому я подумав, що Фейсбук – це добрий спосіб установити контакт з лосянами та їхніми нащадками, які живуть в Україні, на заході Польщі, а також за океаном. Вони можуть знати багато цікавого про село Лося.
Водночас такий сайт є також якоюсь рекламою для села. Люди пізнають його, бо він функціонує в сучасному вимірі в Інтернеті. Соціальні мережі дають великі можливості для встановлювання контактів і поширення інформацій. Між іншими хочу теж популяризувати село через сучасні події, які в ньому відбуваються.
Тебе, як говориш, уже давно цікавила історія. Які джерела збирання різних історичних цікавинок про Лося використовуєш?
Я такими речами почав цікавитися ще вдома. Коли до мого батька приходили стрий, сусіди чи інші люди, вони часто згадували старі часи. Я сам почав від створення генеалогічного дерева моєї родини. У пошуках даних я відвідав архіви у Кракові, Сяноці та Перемишлі. Віднайшов мій родовід кількох поколінь. Багато знайшов інформації про своїх предків, якої не знав.
Звичайно, люди знають багато про своїх дідів, прадідів, інколи і прапрадідів, але якщо запитати їх, що діялось 100 років назад з їхньою родиною, то з тим уже гірше. Навіть коли ходжу і бесідую зі старшими людьми з Лося, помічаю, що у своїй більшості вони знають і згадують своє дитинство. Коли людина молода, не завжди цікавиться історією свого роду, а коли вже зріла, то не має кого запитати про минуле, тому заохочую передусім молодих заглядати в архіви, а також до розмови зі своїми дідами чи сусідами, бо це дійсно копальня знань і найліпших історій.
Тобі щось особливого вдалося знайти в цій «копальні»?
Останнім часом переглядав я в архівах документи зі знесення панщини 1850 р. у своєму рідному селі. З-посеред багатьох прізвищ у селі я розпізнав свого лосянського предка Осифа Долинського, котрий мав великий вклад у цей процес. Можна сказати, що без нього це не відбулося б.
Загалом, переглядаючи документи, шукаю кожну інформацію, яка стосується мого села. Шукаю інформацій про людей, бо це вони творять історію місцевості. Багато теж довідуюся від колишніх лосян. Наприклад, пані Лідія Колянчук з Перемишля походить з Лося і розповідає історії своїх батьків і дідів. Саме через те, що вона так гарно мені розказувала про все, я вирішив, що мушу це записувати. Може, буду такі записи заміщати теж на сайті. Також хочу показувати портрети цікавих господарів з Лося та їхні історії. Наприклад, був у селі господар на прізвище Василь Спільник. Він був жовніром польського війська 1939 р. Пізніше був засланий на Сибір. Опісля вступив до Армії генерала Владислава Андерса і в її рядах боровся під Монте Касіно.
Кожне село має своїх цікавих героїв, свої історії, тому варто шукати інформації про свої місцевості. Зараз закінчую працю над відтворенням карти села перед 1939 р. з позначенням, хто де жив. При кожній ґаздівці буде опис, що там раніше було. Село Лося у довоєнний час нараховувало до 240 господарств. Тут жили разом лемки, поляки та євреї.
Чи за допомогою сайту вдалося Тобі сконтактуватися з деякими колишніми мешканцями або їхніми дітьми?
Сайт – це один зі способів вийти на зв’язок з такими людьми. Особливо з тими, що живуть за кордоном. Поки що відгук невеликий, але з дня на день що раз то більший. Інколи теж пізнаю нащадків лосян завдяки тому, що приїжджають на відпочинок у агро-туристичне господарство моїх батьків. Вони кажуть, що приїхали в село, бо їхні діди і прадіди звідси. Мені ці люди теж можуть багато нових речей сказати.
Бачу, що на сайті «Лося вчера і днесь» вже з’являються коментарі.
«Лося вчера і днесь» – це свіжа річ, тому я розумію, що не відразу буде якийсь великий відгук. Треба ще над нею попрацювати, подавати більше інформацій. Якщо сайт буде активний, то люди почнуть цікавитися. Думаю, що кожна людина старається шукати відповіді на різні питання.
Чи є в селі ще молоді люди, що цікавляться історією Лося?
Здається, тільки я. Певно, це маю по родичах, котрі багато розказували про своїх предків. Те, що я так цікавлюся історією села, – велика заслуга моїх родичів, котрим хочу щиросердечні подякувати за те, що передали мені свою любов до нашої культури, всього того, що «своє».
А чи в Тебе в родині багато предків займалося тим, чим село Лося відоме, – торгівлею маззю?
Насправді тільки моя прабабця походить з Лося, а прадід приїхав до села з Коломиї і тут оженився. Він був вахмістром австро-угорської поліції і практично не займався професією, з якої було відоме Лося, тобто мазярством. Але вже мій дідо їздив і торгував по всій Польщі. Саме віз мого діда нині стоїть у «Мазярській загороді» в Лосі. Недавно навіть відбувся там великодній ярмарок, а я замістив інформацію про нього на сайті.
Тенденції серед молодих людей є такі, що, виїхавши до великих міст, там уже й лишаються. Ти, хоча навчаєшся у Ряшеві, постійно згадуєш, що своє село треба популяризувати.
Дійсно, молоді виїжджають, бо не бачать тут перспектив. Мене теж часто немає в Лосі, але серцем увесь час я вдома. Зауважую, що село помалу робиться пустелею з порожніми хатами.
З одного боку, мої знайомі кажуть, що файну справу роблю, а з другого, є теж голоси серед моїх ровесників, що, мовляв, трачу час на збирання якихось старих непотрібних історій. Але я свідомий, що не кожен готовий таким справам свій час присвячувати. Проте я думаю, що це треба робити й одночасно показати людям, що це може і повинно приносити вимірні користі.
Наприклад?
Невдовзі має відбутися ремонт хреста на місцевому цвинтарі, який, на мою думку, є винятковий, може, й на всій Лемківщині. Це дуже старий хрест, походить з середини ХІХ ст., на якому з чотирьох сторін є написи староцерковною мовою. Це фраґменти з Євангелія. Про нього я розмовляв з фахівцем від реставраторських робіт, котрий підтвердив винятковість цього хреста. Я спочатку у справі ремонту пішов до члена Ради ґміни, який походить з Лося. Справу обговорено на засіданні ради, а три дні пізніше хрест приїхали оцінити реставратори пам’ятників.
Думаю, коли цікавишся історією своєї місцевості, не вистачить лише перехреститися біля хреста, але часом варто поцікавитися його станом. У травні плануємо теж зробити ремонт придорожніх хрестів. Основними працями має зайнятися товариство «Маґурич».
Це теж Твоя ініціатива?
Так. Уже довго ніхто не ходив у Лосі на Різдво з колядою. Рік тому я намовив синів співачки Юлії Дошни – Тому і Луку Дошнів, щоб ми разом пішли колядувати. Вирішив, що треба відновити стару ікону, яку я знайшов на горищі у церкві. Люди втішилися з такої ініціативи, і сьогодні вже відновлена ікона висить у церкві.
цього року ми зі знайомим ствердили, що під час колядування будемо збирати гроші на реставрацію придорожніх хрестів. Праці триватимуть на довгі вихідні 1–7 травня. Плануємо відремонтувати 6–7 хрестів, зокрема в Лосі, Висовій, Новиці.
Помічаю, що сьогодні молодим не хочеться ходити з колядою, тим більше для підтримки якоїсь суспільної ініціативи. Але основне тоді завдання – пояснити їм, що як не ми, то хто буде такими речами займатися. І дійсно так воно є. ■
Вшитких лосянів і не лем їх автор запрошує до відвіданя страни на Фейсбуці „Łosie kiedyś i dziś Лося вчера і днесь”, як і до запізнаня ся з красою того лемківского села.
