Розмовляв Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №9, 2013-03-03
Скажіть, що саме протягом 20 років привело до зменшення наполовину неґативного ставлення поляків до українців? Нині рівень симпатії й антипатії до них у Польщі – майже однаковий.
Якщо між представниками окремих націй існує мала кількість безпосередніх зв’язків, то на їхнє взаємне сприйняття впливає низка посередніх чинників – повідомлення в мас-медіа, історичні уявлення, культура, література тощо. Усе це мало місце між поляками та українцями в радянські часи і трохи пізніше. Ставлення до українців спиралося на стереотипи, які не мали підтвердження в дійсності – наприклад, це були «дідусеві» розповіді про історію, де українці ставали варварами та злочинцями. Такого досвіду в реальності могло навіть і не бути, але відомо: якщо стосувалося щось українців, то це мусило бути погане. Проте, коли з’являються безпосередні зв’язки, то й з’являються живі люди. У випадку поляків та українців це починається після 1991 р.; більш інтенсивним цей процес стає після входу Польщі до Європейського Союзу. Симпатія, як показують дослідження, зростає, адже навіть «дідусеві» розповіді втрачають актуальність у зіставленні з дійсністю. Симпатія й антипатія з кожним роком ставали «більш справжніми» в тому розумінні, що почали віддзеркалювати ставлення до живих людей, а не до якихось міфів з розповіді. Між тим, відбулася Помаранчева революція, поляки побачили, що українці – дуже до них подібні (зокрема, також «не люблять „руських”»), мають багато спільних рис. Тоді Україна широко влилася в польський медіапростір – можна сказати, що почала існувати у свідомості сірого громадянина, який став відрізняти її від Росії, колишнього «Союзу» тощо. Мені здається, що зростання симпатії протягом 20 років було спричинене саме тим, що поляки почали оцінювати не щось міфічне і невідоме, а реальну державу і людей, яких деякою мірою пізнали. Це також означає, що відбулося певне «насичення» – тому дальше ставлення до України та українців спиратиметься на більш-менш подібні правила, які мають місце у взаєминах з іншими державами та народами.
Якщо глянемо на підхід поляків до сусідів, то побачимо, що одних – чехів, словаків – дуже люблять, щодо інших домінують неґативні емоції – це українці, німці, росіяни. Чи це лише наслідки історичної пам’яті? Чи цей підхід базується також на чомусь іншому?
Різні дослідники, які займаються питанням ставлення до інших народів та держав, уже давно помітили, що воно залежить (і не лише у Польщі) від кількох стійких чинників. Серед них є, наприклад, те, чи цей народ може становити позитивний пункт віднесення, зокрема, якщо йдеться про рівень життя, цінності, які він сповідує тощо. Важливим є й те, чи якийсь народ має подібну до нашої культуру, релігію, близьке географічне розташування та історичний досвід. Звертаємо увагу й на те, чи «нас» та «їх» об’єднують якісь важливі й загальнозрозумілі політичні зв’язки. Що цікаво – коли можемо якось визнати, що хтось багатший, більш активний чи працьовитий, то ніколи про нього не скажемо, що він більш гостинний, приязний і чесний. В цьому випадку можемо як максимум сказати, що інші нам дорівнюють або є подібними. Отже, якщо узагальнювати, то шануємо тих, з чиїми «компетенціями» ми хотіли б зрівнятися, а любимо тих, кого за «моральністю» вважаємо подібними до себе. Симпатія до українців може зрости, якщо вищими стануть їхні результати у плані «компетентності» та «моральності».
Це може мати місце тоді, коли більше людей бачитиме схожість між поляками та українцями (подібні цілі, вартості тощо), і/або якщо Україна піднесе рівень своєї економіки. Останнє може бути доволі важким, бо українські заробітчани над Віслою радше свідчать про її кепський стан. Важливим є і те, що говорять гості зі Сходу – а їхні оцінки ситуації в рідній країні, як правило, не найкращі. Як наслідок, поки що поляки помірковано люблять українців, на саму Україну дивляться як на мало привабливе місце. Якщо поляки частіше відвідуватимуть свого сусіда і самі побачать, як там є, то це становитиме потенціал для зміни ставлення.
Чехи і словаки завжди очолювали такі рейтинґи, бо, з одного боку, поляки вважали їх подібними до себе, а з другого – непогано функціонують їхні економіки. Близьким вважається також їхній історичний досвід. Нема
й політичних проблем – обидві держави менші, ніж Польща, тому їх вважають не суперниками, а союзниками.
Експерти CBOS стверджують, що слабкішими у взаємному сприйнятті стають стереотипи. Погоджуєтесь з цією оцінкою?
У подібних опитуваннях важко однозначно ствердити, що насправді впливає на сприйняття інших національностей. Мені здається, що стереотипи дійсно мають більше значення тоді, коли бракує «справжніх» зв’язків.
До ситуації з Україною це дуже підходить, бо польсько-українські контакти загалом у Польщі відбуваються, проте вони є особливого характеру – це зв’язки з українськими працівниками, які виконують тут низько кваліфіковані роботи (хоч самі абсолютно не мусять мати малих кваліфікацій). Поляки в Україну не їздять, тому знають про неї те, що скажуть їм мас-медіа. А останні переважно розповідають їм про змагання «проросійських» з «антиросійськими» та про «авторитарну» владу.
Це – стереотипи, а їх розповсюдження – це сам результат браку зв’язків, подорожей в Україну тощо. Треба було б глибших досліджень, але зниження симпатії до всіх може бути результатом збільшення кількості «нейтральних» оцінок, а це, у свою чергу, може дійсно означати зменшення сили стереотипів. Причин загального зменшення симпатії поляків до інших націй теж можна шукати в наслідках економічної кризи і в загальному розчаруванні – у Європейському Союзі мав бути рай, а є проблеми і знов треба економити.
