Ми не знали про Яцека Куроня, не знали деталей спільної історії: але чули про конфлікт на “Цвинтарі орлят” у Львові, не розуміючи його сенсу – як, мовляв, приятелі можуть так затято наполягати на кожному слові? Ми не знали про зустріч 2002 р. на Личаківському цвинтарі, про тодішню екуменічну молитву українських та польських священнослужителів, ініціатором якої був уже важко хворий Я. Куронь. Ми не знали й про те, що наша любов до Польщі й поляків є його великою заслугою: але ми ту любов мали.
…Відтоді минуло майже десятиліття, половину з якого я мешкаю у Варшаві: я вже добре знаю про Куроня, прочитав чимало книжок про спільну й не завжди легку історію обох народів. В архіві Польського радіо я знайшов слова Куроня, що їх він промовив далекого 1995 р.: “Нині кожна проблема Польщі є водночас проблемою України. Кремль, що хотітиме поглинути Україну, прагнутиме проковтнути й Польщу. Отож, сила України – це наш державний інтерес”, – казав він. Через майже два десятиліття ці слова не втратили своєї актуальності. Підсвідомо я став ідеологічним другом Куроня.
…І ось, 2012-го, я поїхав разом із його польськими друзями й близькими до його рідного міста. Відкриття меморіальної дошки й організація семінару про польсько-українські взаємини – це великою мірою громадська ініціатива, хоч за нею стоять певні організації, як-от Об’єднання українців у Польщі чи Український католицький університет.
Перед кам’яницею на Стрийській – чимало людей, від дипломатів і політиків до мешканців навколишніх домів, однак найбільше, напевне, оцих “громадян”, чиїми силами влаштовано захід. Представники львівської влади – виходять ще до завершення церемонії. Офіційних чиновників зі столиці Галичини з друзями Я. Куроня відтак не було. Зате були мешканці будинку, що заявили про його катастрофічний стан, були представники різних середовищ, був кардинал Любомир Гузар. Блаженнійший відкрив у суботу семінар, присвячений польсько-українським відносинам: “Задумайтеся над тим, яким чином продовжити справу Яцека Куроня”, – закликав учасників колишній глава Української греко-католицької церкви. Кардинал, виснажений важкою хворобою, прийшов до друзів Куроня, щоб сказати невтішні слова: попри різні декларації, заклики до поєднання з боку представників латинського і візантійського обрядів, тема стала марґінальною і про неї нині – майже не говориться. Як відзначали учасники, нині радикальні сили по обидва боки кордону дещо пригальмували процес примирення.
Учасники семінару порушили низку проблем, про які свого часу говорив Я. Куронь. Головний редактор і засновник незалежного культурологічного журналу “Ї” Тарас Возняк розповів про кілька міфів, що стосуються Львова. Поляки найчастіше представляють столицю Галичини як “місто толерантне, мирне, романтичне, без дощу і негоди, в якому навіть сніг у міжвоєнний період падав поетично”. У свою чергу, для українців місто Лева є винятково містом Франка і Шептицького, а для туристів зі США виникає міфологема єврейського Львова. “Ці уявлення практично не перетинаються”, – наголошував Тарас Возняк, звертаючи увагу, що Львів був “казаном націоналістичного відродження трьох народів”. Отже, на думку Возняка, варто зробити так, щоб Львів був і українським, і польським, і єврейським. “На жаль, ми капітулюємо перед вулицею з мітинґами, а тому нині тон взаємин задають націоналістичні організації”, – невтішно підсумував сьогодення Т. Возняк.
Відрадно, що постать Я. Куроня притягла під покрів Українського католицького університету представників лівих польських середовищ. Головний редактор видання “Krytyka Polityczna” Славомір Сераковський наголосив, що “ставлення до України – це єдине, що об’єднує польських політиків у сфері польського національного інтересу. Ті, хто навіть польську незалежність ставлять під сумнів, не сумніваються, що Київ має бути сильним партнером Варшави”. Євродепутат Павел Коваль звернув увагу, що проект Євросоюзу нині втрачає значення, причиною чого є економічна криза: отже, на думку політика, варто особливу увагу приділяти двосторонній співпраці. Українські публіцисти зосередилися на внутрішній ситуації України: Юрій Макаров наголошував на занепаді традиційних цінностей і на конфлікті поколінь над Дніпром, а Віталій Портников заявив, що “Україна на порозі нової ситуації, якою стане крах системи, що склалася після 1991 року”. За словами відомого журналіста, нинішня структура так чи інакше впаде, а отже треба задуматися над змінами, які можуть наступити після краху.
Учасники звернули увагу, що на семінарі майже не було представників Східної України. “Справжній виклик – це діалог Львова з Донецьком, а не Львова з Варшавою”, – звернув увагу Віталій Портников.
Насамкінець друзі Куроня вирішили прийняти “Львівську декларацію”, у якій наголошувалося, що “нині по обидва боки кордону все більший голос мають середовища й люди”, що відкидають досягнення діалогу попередніх поколінь. Щоправда, виникла дискусія стосовно змісту декларації, але, як на мене, вона стосувалася радше технічного доопрацювання документа. (На час закриття номера зміст документа опрацьовується – ред.)
…Приєднуюся до заклику тих, хто знав Куроня. Хочу, щоб в Україні навчатися польської й інших мов приходили ті, хто за справжню європейську ідею. Щоб коло Куроневих друзів – поширювалося.

“Наше слово” №29, 15 липня 2012 року {moscomment}