Анна Вінницька ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ 2009-12-10
{mosimage}
Світ, у тому числі Польща, на вістку про епідемію грипу в Україні прореаґував моментально. Більшість польських самоврядних структур запропонували свою допомогу: наприклад, Малопольське воєвідство з бюджетного резерву виділило на закупівлю ліків та обладнання 200 тис. зл., Краків – 150 тис. зл., Люблин – 100 тис. зл., Каліш – 75 тис. зл., Ополе – 66 тис. зл., Щецин – 40 тис. зл.
І хоча Щецин у цьому списку на останньому місці, проте він заслуговує на особливу увагу, оскільки неабияке значення відіграли у цьому українці. Тут українська громада зуміла стати партнером для місцевої влади – помічено та гідно оцінено її дотеперішню роботу, у тому числі співпрацю з міським управлінням та самоврядними структурами.
Координаторами допомоги значною мірою були почесний консул України в Щецині Генрик Колодій та голова Щецинського відділу ОУП Іван Сирник. Саме в приміщенні Осередку української культури, де головує І. Сирник, знаходиться координаційний пункт, куди можна привозити медикаменти, які пізніше передаються в Україну. Вартість першого вантажу медикаментів, який 19 листопада відправлено до Клінічної лікарні в Луцьку та Дитячої лікарні в Стрию, становить бл. 140 тис. зл. А збір іде далі.
– Увечері 31 жовтня я отримав факс від Посольства України у Варшаві з проханням допомоги у зв’язку з епідемією грипу. Відразу підготовив відповідні листи до президентів Щецина, Старґарда-Щецинського та Кошаліна, воєвод та маршалків. Прохання про надання допомоги вислано також до двох Аптекарських палат: у Щецині та Кошаліні, – розповідає почесний консул України Генрик Колодій. – Йшлося про те, щоб інформацію про допомогу розповсюдити по найбільших містах Західнопоморського воєвідства. До згаданих установ звернувся також генеральний консул України в Ґданську Олександр Медовніков. Завдяки президентові та воєводі Щецина в акцію допомоги включилися також воєвідський та міський Комітети кризисного управління, які поширили інформацію серед старостів та війтів. Таким чином перші позитивні відгуки на заклик про надання допомоги надійшли до нас уже через 34 дні, – каже Г. Колодій.
Інформацію про збір медикаментів поширювали також місцеві ЗМІ – телебачення, радіо та преса, була вона поміщена на інтернет -сторінці Щецинського відділу ОУП (www.ukraincy.org), де було відкрито координаційний пункт (такий же пункт знаходився і в Кошалінському відділі ОУП, де зібрано близько 13 тис. зл.). Перший вантаж медикаментів приїхав з Німеччини.
– У нас тісні відносини з українською громадою Берліна, у тому числі з журналісткою Ольгою Самборською, яка вмістила наш заклик на сторінці блог-часопису “Хата скраю”, завдяки чому відгукнувся меценат української культури Михайло Маркович з Дюрена, який зібрав медикаментів на суму близько 40 тис. зл., – каже голова Щецинського відділу І. Сирник. – Друга вагома допомога надійшла від міста Щецина, яке виділило 40 тис. зл. До того Caritas Вроцлавсько-Ґданської єпархії, який також включився в акцію допомоги, зібрав 21 тис. зл., – перераховує І. Сирник. – По кілька тисяч злотих призначили теж ґміни та староства в Дравську -Поморському, Мислібожу, Дембні, Старґарді-Щецинському, Болешковицях, Свідвині, Полчині-Здрою, Новоґарді, Валчу, Добрій -Щецинській, а також Любуське воєвідське управління, яке представляє Ґожів -Великопольський та Костшин. За ці гроші в основному куплено медикаменти для лікування грипу, одноразові захисні маски, рукавички, вітаміни, антисептичні та дезінфікуючі засоби, а також необхідне обладнання для лікарень. Наприклад, за гроші, які зібрав Caritas Вроцлавсько-Ґданської єпархії, куплено інфузійні насоси.
– Потрібно слідкувати за тим, що відбувається в Україні, – каже І. Сирник, – адже якщо на початку епідемії необхідні були рукавички та захисні маски, то зараз краще купувати обладнання для лікарень, яке працюватиме ще довгі роки: респіратори, кардіомонітори, дихальні апарати, пересувні рентгенологічні комплекти тощо. Не йдімо в кількість, а в якість, – закликає І. Сирник. Він саме відвіз в Україну перший вантаж медикаментів – передання відбулося на прикордонному переході Дорогуськ – Ягодин.
– З польського боку відчувалася до нас велика прихильність, а на кордоні не було ніяких проблем, оскільки всі знали, навіщо ми туди їдемо. Проте по українському боці не було вже так безпроблемно, – відзначає І. Сирник. – Для того, щоб ми швидко переїхали польсько-український кордон, своїх представників надіслав генеральний консул Польщі в Луцьку Томаш Янік та генеральний консул України в Люблині Олег Горбенко. Натомість за усім спостерігав генеральний консул України в Ґданську Олександр Медовніков. Це засвідчує про їхнє серйозне ставлення до справи та здатність розуміти “чужу біду”. Проте, – додає І. Сирник, – українські закони, на жаль, не пристосовані до того, щоб швидко приймати благодійну допомогу, а в цьому випадку саме час чи не найважливіший. На день закриття номера привезені І. Сирником медикаменти й надалі чекають на кордоні на розмитнення – а минуло вже понад два тижні. І. Сирник зізнається: Мені дещо соромно, оскільки поляки зуміли оформити допомогу в кільканадцять хвилин, натомість українці потребують декілька тижнів для того, щоб її розмитнити та передати потребуючим. А знаходяться там речі, які безумовно полегшили б роботу лікарів: інфузійні насоси, капельниці чи розчин, не згадуючи вже про медикаменти для лікування грипу, одноразові захисні маски чи рукавички. Виходить, українська сторона ще не навчилася швидко реаґувати на надану допомогу. Ті, хто збирали медикаменти та підготовляли їх до перевезення в Україну, робили це безкоштовно, як волонтери, тому трохи шкода, що з одного боку маємо велику турботу людей, натомість з другого – бюрократію, яка доводить до того, що необхідні ліки залежуються на складах, – каже І. Сирник.
На успіх щецинської акції вплинув ряд чинників: безумовно, не без значення ранґ самого міста, де знаходяться найважливіші воєвідські установи, або нещодавнє встановлення 19-ма самоврядними структурами Західнопоморського воєвідства співпраці з 19-ма самоврядними установами з України, яке широко обговорювалося в місцевій пресі. Однак не менш значуща присутність у місті почесного консульства України та визнання дотеперішньої культурної роботи української громади в Щецині. Осередок української культури займає вже своє місце на культурній карті Щецина – дотеперішня відкритість українців у спілкуванні з поляками тоді запрацювала. Унаслідок цього українська громада стала партнером для місцевої влади.
“Наше слово” №50, 13 грудня 2009 року {moscomment}
