24.05.2018
«Герої вмирають»
№20, 2018-05-20 В неділю, 6 травня, показом фільму «Міф» у Перемишлі завершилось турне цієї документальної стрічки містами Польщі. Картина режисерів Леоніда Кантера та Івана...
Микола Щерба ■ ПОГЛЯДИ ■ №21, 2018-05-27
У варшавському кінотеатрі «Luna» 5 травня відбулася презентація фільму «Міф» про Василя Сліпака, який повернувся з еміґрації в Україну, щоб зі зброєю в руках захищати волю нас усіх, тих, що живуть у Парижі, Варшаві і Донецьку. Він загинув, борючись «за нашу і вашу свободу». Після перегляду фільму в мене з’явилося безліч думок.
Минуло вже 4 роки від Революції гідності, котра спровокувала російську аґресію на Україну. Внаслідок цього конфлікту український народ станом на лютий 2017 р. утратив понад 9,8 тис. людей убитими, 23 тис. пораненими, a майже 1,8 млн осіб стали вимушеними переселенцями: багато хто з них подався за західний кордон. Вони на свій розсуд зробили правильно, однак, на мою думку, сьогодні кожна пара рук безцінна при захисті держави. Десятки тисяч українців заявили про готовність до боротьби з нападниками, одночасно відмовившись від свого попереднього життя. Серед них – Василь Сліпак, позивний «Міф», усесвітньо відомий український оперний співак, соліст Паризької національної опери, захисник-доброволець, що загинув від кулі снайпера. На підставі його яскравого життя знято документ «Міф», фільм важливий і безпрецедентний. Кожен глядач, дивлячись фільм, проживає разом з ним дитинство Василя, слідкує за його кар’єрою в Україні і Парижі, врешті, слухає не музику, а свист куль в окопах Донбасу.
Народився Василь Сліпак у Львові 20 грудня 1974 р. Слідкуючи за біографією героя, варто знати, що в дитинстві пізно став говорити, а коли почав, то зразу заспівав. Коли йому було 9 років, хлопчик вступив у Львівську державну академічну хорову капелу «Дударик», з якою він протягом 11 років виступав на численних концертах у містах Європи та Північної Америки. Молодий В. Сліпак 1997 р. виграв конкурс Паризької національної опери. Водночас він був контртенором і баритоном, що є рідісним явищем у природі і вокальному мистецтві. Співак 19 років прожив у Парижі. За цей час йому як еміґрантові двічі пропонували французьке громадянство і двічі він відмовлявся, бажаючи бути громадянином України. Був активним учасником Помаранчевої революції 2004 р., а під час Революції гідності мав контракт в опері і не зміг прибути до Києва. Проте з початком Євромайдану він очолив волонтерський рух у Франції, координував громадські акції, спрямовані на підтримку України, постійно відправляючи на Майдан передачі з гуманітарною допомогою. Він збирав гроші, улаштовував благодійні концерти. За словами його паризької подруги, перед своїм виїздом він прохав: «Якщо я не повернуся, не покидайте цього проекту».
Уперше В. Сліпак поїхав на війну у травні 2014 р. і пробув там понад місяць. Він отримав позивний «Міф» на честь своєї улюбленої ролі Мефістофеля в опері «Фауст». Воював у Пісках у районі Донецького аеропорту, брав участь у боях за Авдіївку у складі 1-ї штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу. Поїхав туди, де брали добровольців. Повернувся поранений.
Василь не планував повністю віддаватися війні. Казав: «Як чоловік, можу бути на війні, а як артист можу робити максимальну промоцію України у Франції».
Улітку 2016 р. знов поїхав на Донбас, щоб доправити зібрану допомогу захисникам-добровольцям. Планував там залишитися на півроку, але 29 червня 2016 р., виконуючи бойове завдання як кулеметник у складі першої штурмової роти Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», він загинув у бою близько шостої години ранку від ворожої кулі калібру 12.7 мм, яку випустив снайпер з великокаліберної гвинтівки. Згадую усе те на основі фільму, щоб переживати разом із героєм усі ті життєві вибори, які він зробив протягом свого відносно короткого життя.
Режисери зібрали вражаючу кількість приватних зображень Василя, котрі дозволили показати його таким, яким він був, – добрим, щедрим другом, товаришем. Небуденним є й збережене відео, на якому увічнена ситуація, коли В. Сліпак був убитий, зняте камерою, прикріпленою до зброї його товариша. Зображено все: обмін вогнем, як Василь зойкнув, як його пробували реанімувати. Весь зал затримав дихання. Уся ситуація здавалася такою нереальною, що страшно було дивитись. Я зовсім не сподівався побачити такий образ.
Леонід Кантер, один із режисерів сказав, що, коли він збирав матеріали, зголосився до нього воїн, який перебував в АТО. Він зняв на відеострічку смерть Василя Сліпака. Коли Кантер приїхав на фронт з ним зустрітися, йому сказали, що він загинув день раніше. За його словами, серед усіх воїнів, яких він зняв, розмовляючи про Сліпака, чотирьох вже нема серед живих, а жінка (позивний – «Ангел») утратила обидві ноги.
Хвилювання серед публіки відчувалось у кожному кутку кінотеатру. Який же в нього був голос! Перед ним було таке світле майбутнє, а що з того виникло? Не всі були спроможні зрозуміти рішення Василя. Росіянка Єлизавета, колишня Василева дівчина, сказала: «Після того їхнього Майдану Василь геть змінився, став дивним. Ми були дуже закохані одне в одного, але він перестав бути моїм „Васею”. Зробив дивну зачіску (козацький оселедець), ходив із тим українським „двоколором”, мітинги в центрі Парижа на вихідних проводив. А потім зібрався – і на війну полетів. Я казала йому: „Васю, у тебе такий голос. Куди ти їдеш? Кожен має займатися своєю професією”. Не послухав».
Враховуючи оплески, які фільм зібрав на кінець демонстрації, та коментарі, що з’явилися потім на фейсбуці, думаю, що більшість із присутніх у кінотеатрі зрозуміла рішення героя. Він пішов за голосом гарячого українського серця і чистого сумління. Знав, що він потрібний на сході України, знав, що так треба.
«Міф» закінчив 7 травня тур по Польщі. На початку червня будуть його показувати у Франції (більше інформації – у фейсбуці «MYTH/МІФ»).