РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №32, 2018-08-12
Готуючи до друку свої переклади поезій Ярослава Івашкевича, Дмитро Павличко збудував книгу хронологічно, почавши від першої збірки поета «Восьмивірші» (1919 р.) і закінчивши останньою – «Вечірня музика» (1980 р.). До цієї збірки входить триптих «Вежі», у якому, на думку перекладача, «Івашкевич малює Україну, що повстала як держава 1918-го р. Тут він бачить міфічного козака Вернигору, борця за волю козацької України, бачить церкву як золотисто-синю митру, що нагадує йому жовто-синю корогву української держави. У його передостанньому творі
– це Україна вільна, але ж і поневолена». Цей пророчий вірш поет написав за два місяці до смерті. «„Вежі” – це сумне прощавання великого сина України і Польщі зі своїм життям», – вважає Дмитро Павличко, поет і перекладач, який відчував у поезії Івашкевича українську душу. І не дивно, бо Д. Павличко зростав з цією поезією, що допомогло йому «досить швидко розпізнати у постаті геніального сина Польщі людину, серцем своїм належну до України».
Ярослав Івашкевич народився в селі Кальник на Вінниччині, навчався у Київському університеті, але з призначення долі разом з матір’ю, сестрою і братами на початку 20-х років виїхав до Польщі. «Україна – моя Батьківщина. Живучи у Варшаві, я часто звертаюсь думками й почуттями до землі, на якій народився; думаю про Україну, про її великий народ, про її літературу…», – говорив поет у своєму інтерв’ю для журналу «Всесвіт» у 1959 р. Дмитро Павличко, ставши редактором цього журналу, познайомився з Ярославом Івашкевичем у 1971 р.
На відкритті декади радянської літератури у Варшаві польський поет глибоко оцінив це видання, заявляючи, що
«Всесвіт» – це «один з найкращих європейських журналів». Така його висока оцінка журналу стала однією з причин звільнення Д. Павличка з посади головного редактора.
Треба зауважити, що одним із перших популяризаторів творчості Ярослава Івашкевича був Микола Бажан і його «Антологія польської поезії». Українці у Польщі познайомилися з творчістю Ярослава Івашкевича завдяки статтям і перекладам, які друкували тижневик «Наше слово», місячник «Наша культура» і річник «Український календар». Популяризував його варшавський україніст Антін Середницьий, який часто писав під псевдонімом Антін Верба. Останній лист Івашкевича до Середницького за кілька місяців до смерті був відповіддю на рецензію на українське видання книжки «Ярослав Івашкевич. Твори» (1979), надруковану у «Нашому слові». Поет радів, що в Україні його творчість представлена «досконалими перекладами», навіть «кращими від оригіналів», які доконали Микола Бажан і Дмитро Павличко.
Справді, перечитуючи переклади Д. Павличка віршів Я. Івашкевича, мені здалося, що українськомовний варіант
звучить глибше, м’якіше і рідніше. Перекладач надзвичайно тонко відчував, як у польську творчість Я. Івашкевича
натурально вплітаються образи української природи з дитинства, що відбилися на тотожності мистця пера. Ці образи знаходимо й у повістях та оповіданнях Ярослава Івашкевича. Без мислення про Україну, без виношування її в серці, польський поет, мабуть, не міг би існувати. Тому у його творчості і появляються безкрайні степові простори, захоплюючі краєвиди Дніпра, чудові сади Кальника і «райські яблучка» у Тимошівці. А все ще прошите музичністю.
У книзі «Вежі» 123 переклади. поет, упорядник і перекладач в одній особі, слідкуючи за поглядами Я. Івашкевича, вираженими в одному з його віршів «Як вернешся на люблінські поля» («У нас єдина з тобою матір,/ Пісня та ж і сльоза нас вели у світи…»), поміщає у своїй збірці вірш Євгена Маланюка в перекладі Ярослава Івашкевича, у якому звучить тема складних польсько-українських відносин:
Ще Бог нас прагне захищати,
Ще ми в теплі його долонь.
Але не тільки, Пане-Брате,
В данні ліричнім наша бронь.
На тім слов’янськім тротуарі,
Де ми зійшлись, як з родом рід,
Там – не лиш мука стогне
в жарі,
Але й нових напружень світ.
Ярослав Івашкевич не був боржником України. Він з любов’ю до української літератури перекладав поезію Тараса Шевченка, Євгена Маланюка, Павла Тичини, Максима Рильського і Миколи Бажана. Польський літератор на схилі віку все сильніше усвідомлював своє походження: «У старості я все більше відчуваю свою кресовість». Україна ставала йому все ближчою і ріднішою. У своєму довгому житті (прожив 86 років) бував у світах і завжди порівнював чужу культуру з українською. У вірші «Запрошення до подорожі» поет писав:
І, може, від степів України
Прилине запах теплий,
медовий і жовтий,
Дитинство мені навіє…
У книзі перекладів Дмитра Павличка є окремий розділ його власних роздумів і спогадів «Україна в поезії Ярослава Івашкевича». Тут автор приводить також у приклад лауреата Нобелівської премії Чеслава Мілоша, який перший у польській літературі зауважив, що провідною темою творчості Я. Івашкевича є Україна.
Звернув мою увагу і сонет «Поділ» (про базар на Подолі в Києві). Дмитро Павличко пише: «Перекладаючи цей сонет, я подумки пережив тисячолітню історію Києва, побачив на Подолі персів та євреїв, а на Дніпрі вікінгів і, нарешті, старе єврейське гетто. Івашкевич, отже, переживав свій синівський зв’язок з Україною не на звичайному емоційному рівні, а на рівні глибокого історичного мислення. І все, що нам доносить його поезія про Україну, – це правда його мислячої душі» . Чи треба ще переконливіших слів про поезію Я. Івашкевича?
Беручи участь у конференції, присвяченій 100-річчю з дня народження Івашкевича (1994), Дмитро Павличко
аналізував його вірш, переклад якого ми можемо прочитати у розділі «Темні стежки». На думку перекладача, воїни
АК за часів німецької окупації закидали Я. Івашкевичу симпатію до воїнів УПА. Поет відповів їм віршем із закли-
ком глянути на Україну, яка в неволі бореться за свою національну незалежність. Українська боротьба за свободу як стремління до незалежності прозвучала й у триптиху «Вежі». Ця назва стала також назвою книжки, яку підготував Дмитро Павличко.
Відповідальний редактор видання Ростислав Радишевський у своєму вступному слові «Діалог побратимів» показує духовний зв’язок між Ярославом Івашкевичем і Дмитром Павличком. Науковець теж глибоко аналізує поезію Я. Івашкевича. У свою чергу, Дмитро Павличко виразно показав, чого прагнув Ярослав Івашкевич: «Душею він світив у свої рідні сторони, але не тільки перед смертю, а й усе своє життя».
Видання двомовне і може служити не тільки студентам, а й перекладачам як зразок унікальної праці над поетичним словом.
