Богдан Гук ■ ІСТОРІЯ ■ №28, 2016-07-10
Продовжуючи дискусію про УСКТ з нагоди 60-річчя його виникнення, пропонуємо увазі читачів розмову з Михайлом Козаком, українським культурним діячем зі Щецина і Перемишля.
Як Ви стали членом Українського суспільно-культурного товариства?
Я рахую свій суспільно-організаційний стаж таким чином: 2 роки – в Торуні, 4 роки – у Ґданську, 33 роки – у Щецині та 25 років – у Перемишлі. А починалося так, що після депортації з Гребенного на Західні землі я, «людина» з акції «В», тобто хтось без роду й племені, маючи 15 років та німецьке свідоцтво зі школи в Раві-Руській, хотів вчитися далі. Склав іспит в Ілаві й отримав свідоцтво про закінчення 7-річної школи, хоч мав величезні труднощі з польською мовою. Атестат зрілості в Торуні, а потім – політехніка у Ґданську, де й далі шукав контактів з українцями. Знайшов православну церкву, а там – Павла Кремінського та волинянку Олену Вальківську, яка мала на мене великий вплив. Її дуже невелике помешкання стало місцем зустрічей багатьох людей, контактним пунктом молоді з акції «В». Саме звідси вийшли мої контакти з пізнішим УСКТ ще до того, як воно виникло. Завдяки Вальківській я став делеґатом на засновницький з’їзд товариства 1956 р.
Що Ви думали про цю організацію в моменті її творення?
Я відповім описом такої картини: на з’їзді слово бере студент Левко Ґаль, б’є рукою об стіл і каже до міністра освіти Яросінського: «Може за фляшку горілки вирішите проблеми українців?..». Це зробило враження! Комуністична влада не була для нас авторитетом. Вона передала наші справи в руки старих в’язнів передвоєнного польського режиму, як-от Микола Щирба, Микола Королько. Партія, даючи згоду на виникнення УСКТ, відмовилася від української проблеми й передавала її в інші руки. Ясно, що це мало зворотний бік: відкривало українцям дорогу до можливості відмовитися від партії.
Товариство від початку функціонувало подвійно, а саме як комуністичний додаток до Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП). Це була дуже невигідна для неї структура, яку треба було контролювати при допомозі СБ, загонів аґентури, системи підозр і здогадів. Пристанище в УСКТ знаходили дуже різні люди, з різними біографіями, життєвими орієнтаціями. Там, наче колись на Січі, можна було гарно переховуватися від тиску партії.
Чи на цю тему відбувалися дискусії?
Дискусії на цю тему були, є і будуть, але я раджу бути обережними, зокрема тоді, коли хтось прагне перебільшено критикувати організацію. Я дивився на Вальківську і Кремінського. Вони працювали в умовах «зовнішнього комунізму», але не займалися політикою, а культурною справою, не додаючи до неї нічого з комунізму. Подивімося на Любомиру Кобеляк, яка все віддала українському шкільництву. Комуністка?.. Королько не пішов по лінії партії, коли треба було помагати моєму батькові, який у 50-ті «нелеґально» повернувся у Гребенне і зустрівся з опором місцевої влади. Я поїхав у Люблин до Королька, а він дав добру раду і батько залишився. Чи Королько – це комуніст? Чи був комуністом Іван Зінич, допомагаючи мені в той час, коли справою пенсії мого батька займався суд у Варшаві?
Як Ви сприйняли перетворення УСКТ в ОУП?
Це мало місце 1990 р., я був тоді в Канаді. Вернувшись, невдовзі переїхав зі Щецина до Перемишля. Навіть попри ці географічно-культурні зміни перспективи різниця між УСКТ і ОУП не була помітна. Ті ж самі люди, ті ж самі справи, ті ж самі способи діяльності. Різниця така, що нині ніхто не скаже до міністра так, як 1956 р. Левко Ґаль. Він та інші били головою в мур, хтось скаже, але все-таки нині таких людей нема, а проблеми ж залишилися ті самі: наші права.
Як у Канаді місцеві українці відносилися до УСКТ?
Там, насамперед, боялися того, що приїжджі можуть бути аґентами польської безпеки. Я був таким «аґентом», що після приїзду туди 1986 р. швидко заприятелював з Богданом Стебельським, рідним братом Степана Стебельського «Хріна». Іншим другом, який не звертав уваги на те, що я член УСКТ, був пластун Роман Копач, який колись належав з Романом Шухевичем до одного куреня. Він оберігав мене перед працівниками польських і радянських спецслужб серед української еміґрації.
Ви зустрілися за океаном з наріканням на товариство?
Ніколи. Про УСКТ там говорилося мало. Коли з «Журавлями» приїхав до Канади голова організації Євген Кохан, то не зустрівся ні з критикою, ні з бойкотом. Як уескатівський хор «Журавлі» виконував «Ще не вмерла Україна…», то Кохан також співав.
Як Ви вважаєте, УСКТ було комуністичною організацією чи ні?
Структури організації інвіґілювало Міністерство внутрішніх справ. Працівники УСКТ не мали з ними легкого хліба. Відбулися суди над діячами Михайлом Ковальським, Мирославом Труханом. Серед членів панувала не ідеологічна, а національна солідарність і лояльність. УСКТ взагалі не дотримувалося ідеології як такої, а якби навіть були її елементи, призначені для партії й МВС, то вона не доходила до членів. Зрештою, навіть «промінентний» діяч Григорій Боярський в останню мить на суді забрав назад свої свідчення, щоб рятувати Трухана (за суперечливі свідчення загрожувало йому 5 років). Були й протести, явне нехтування комунізмом та його заперечення саме з боку наших діячів. Михайло Донський, Павло Стефановський чи Василь Шост відмовилися від служби в державних структурах, близьких комунізмові.
Критика з Заходу чи Сходу не була нам надто потрібна, бо ми самі прозрівали та дозрівали до критичної дистанції щодо комунізму і держави. А тимчасом на Заході зустрічалися й люди, відірвані від дійсності, як проф. Олекса Горбач у Мюнхені, який вмів у листі до мене, – а СБ ж листування з «ворожим табором» контролювало, – писати, що нам, молодим, треба вигнати з УСКТ комуністів Королька, Зінича, Гошовського, Середницького. Вигнати їх також з редакції «Нашого слова».
Серед членів товариства були колишні вояки УПА, а навіть члени ОУН. Це був їхній знак довір’я до УСКТ?
Я їх знав, але комунізм чи антикомунізм був тоді приватною справою. Насамперед ішлося про культурно-національну працю. Підпільники дивилися на потребу будувати українство серед людей, а не на Головне правління УСКТ. Нинішнє ідеологічне розуміння товариства не пасує до дійсності, яку я запам’ятав.
Зрештою, ситуація не завжди була однозначна, тому що бувало й таке, що колишні підпільники ставали членами УСКТ з наказу Служби безпеки (СБ), щоб доносити або щоб можна було провокувати інших.
В організації були, звичайно, і донощики. Проти одного Мирослава Трухана працювало 15 аґентів, між іншим, уескатівців. І я знав, що є об’єктом зацікавлення СБ, а допомогу органам міг надати хтось з моїх знайомих. Що цікаво, як я сказав, в УСКТ було місце для різних людей, не було ідеологічного контролю, але працювала внутрішня селекція: ми ділили діячів на довірених і тих, кому недовіряли. Частина інформації, контакти чи книжки призначалися тільки для довірених.
Як відносилося до УСКТ священство? Ви знали о. Володимира Борівця у Щецині?
Не пізнав я Борівцевих поглядів на товариство, але мені відомо, що члени УСКТ не лише у Шецині ходили або до греко-католицької, або до православної церкви. Наша організація не поширювала атеїзму. В гуртку у Щецині працював православний священик Іван Завадський, якому влада з огляду на його національну позицію не дала парафії. Одного разу, повернувшись з поїздки до Почаєва, сказав: «Знаєш, той Почаїв… нехай його шляк трафить! Я там з монахом розмовляю, а йому пістолет вилетів…».
Час від часу можна почути різку критику УСКТ, майже таку, як на адресу Польської об’єднаної робітничої партії.
Я не соромлюся УСКТ і свого членства у ньому. Я прагнув українства, а організація мені його дала. Разом з Мирославом Труханом ми зробили у Шецині понад 900 доповідей і зустрічей на різні теми з історії та культури України. Якби не товариство, цього «народного університету» не було б.
Для мене, а також для інших УСКТ було задля українства, а не навпаки. Це не була однопартійна організація, там зустрічалися і співпрацювали націоналісти з комуністами, православні з греко-католиками. Ми прагнули культури, книжок, зустрічей. Сьогодні критикам важко зрозуміти старий час. Вони судять товариство мірками, які не пасують до минулого. Подібно думають такі історики, як Ярослав Сирник у своєму дослідженні про УСКТ. Подібні труднощі з викладом історії УГКЦ має Ігор Галагіда. І тому я вернуся до листа згаданого Олекси Горбача, якому на пропозицію гнати комуністів я відписав: «Пане професоре, Ви не маєте рації щодо УСКТ і редакції „НС”, бо якщо там навіть і є комуністи, то ідеологія є їхньою приватною справою, а в праці вони порядні люди і українці, які працюють на українську справу». ■
Дякую за розмову.
