Анна Кирпан ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №43, 2012-10-21
Лемківська церква Свв. Володимира та Ольги у Львові 23 вересня барвисто відзначала свій двадцятий день народження. Коли згадаємо про лемківські храми, наприклад, з XVIII ст., то відтинок у двадцять років видається невартим великої уваги. Отож, навіщо же влаштовувати бучне святкування?
Проте церква Володимира і Ольги то не звичайний парафіяльний храм! Це особлива церква, вона виконує особливу місію. Це символ Лемківщини у Львові та загалом в Україні. Протягом двох десятиліть цей греко-католицький храм служить не лише задля молитви з Богом, але є місцем зустрічі лемків з родичами, друзями, односельцями, з лемківською культурою.
Музей народної архітектури і побуту є гордістю міста Лева. Він завжди був улюбленим місцем відпочинку львів’ян. Та наприкінці 80-х і на початку 90-х рр., як почало посилюватися релігійне і національне пробудження, це місце зажило новим, бурхливим життям. Хоч і раніше тут улаштовували окремі концерти, виставки чи свята ремесел, але в той час музей просто неба став місцем активного відродження звичаїв, традицій. Тихий парк у вихідні наповнювався гомоном, жартами, співом – сюди приходили тисячі людей, а серед них найбільше – молодь. Тут вчилися розписувати писанки, водити гаївки – і багато іншого, що було призабуте чи замовчуване. Дерев’яні церкви, які були тільки експонатами, стають справжніми храмами. Багато львів’ян охоче спішить щонеділі сюди на літургію, а особливим шиком вважають хрестити тут свого малюка чи вінчатися – звичайно ж, у національних строях.
В цьому контексті стає зрозумілим, якою важливою справою було зведення в лемківському секторі церкви. І не будь-якої! Архітектори точно скопіювали перлину лемківської дерев’яної архітектури зі с. Котані – церкву Святих Кузьми і Дам’яна з 1782 р. Як відомо, в музеях просто неба експонують лише автентичні споруди, а копіювання дозволяється тільки у виняткових ситуаціях. «Лемківський» випадок був саме таким: дерев’яних храмів залишилося мало, кожний на ціну золота. Зрештою, було прийняте розумне рішення: зробити копію.
Ось і ця копія стала справжньою лемківською церквою в усіх значеннях цього слова. У другу й четверту неділю місяця тут відправляє літургію о. Анатолій Дуда-Квасняк, душпастир для лемків в Україні. Це нелегко, адже священик живе в Монастириськах Тернопільської області, тобто за 146 км від Львова (у першу й третю неділю місяця отець відправляє Службу Божу для лемків у Тернополі та Івано-Франківську; сьогодні і в цих містах зводять храми в лемківському стилі, але сучасні). Отець Анатолій є справжнім подвижником, часто робить значно більше, ніж деякі лемківські діячі та організації. Його заслуга в тому, що до лемківської церкви на літургію приходять і греко-католики, і православні, які в інший час відвідують храми різних конфесій.
Дуже приємно слухати біля церкви концерт, частуватися поруч за столами, вести розмову – а було, до речі, з ким! Бо, крім парафіян зі Львова, до своєї церкви приїхали лемки з Тернопільської, Івано-Франківської та Львівської області, прибуло декілька гостей здалека.
Почалося все акафістом до Ісуса Христа, потім – літургія. Її очолив о. митрат архимандрит Рафаїл Турконяк, ієромонах Студійського уставу. Потім на подвір’ї церкви освячено воду. Останнім урочистим і світлим акордом «церковної» частини свята був обхід навколо храму. А незабаром тут-таки, поруч, почався концерт. Спершу коротко виступили ті, хто мав пряме відношення до події. Сьогоднішній директор музею Іван Косачевич сказав, що лемківська громада в музеї – найбільш організована, тому адміністрація охоче співпрацює з лемківськими організаціями. Колишній директор установи Борис Рибак розповів, як зводили храм. Про це ж говорив також отець Дуда. Взяли слово й організатори свята: голова Львівського обласного осередку товариства «Лемківщина» Степан Майкович та голова Федерації дослідження Лемківщини Петро Гандяк. А голова Світової федерації лемківських українських об’єднань Софія Федина обіцяла, що відтепер Лемківська ватра буде й у Львові, а відбудеться вона навесні 2013 р., через тиждень після Великодня.
За двадцять років біля лемківської церкви виросло нове покоління лемків. Але водночас парафіяни трошки й постаріли. Це було відчутно, бо з головних ініціаторів зведення церкви Святих Володимира та Ольги виступив лише відомий знавець Лемківщини, 85-літній Іван Красовський. Петро Когут, який давно розміняв дев’ятий десяток, уже не зміг прийти до свого храму. А Дмитро Солинко, прекрасний образ якого «Святі Кирило і Методій проповідують лемкам» прикрашає храм, споглядав на все дійство, мабуть, з неба. Не зміг приїхати з Лемковини й Федір Ґоч, який багато зусиль доклав до того, щоб у Львові виросла лемківська церква.
Прекрасно виступили того дня відомі хори – «Радоцина» з містечка Пустомитів коло Львова та львівська «Лемковина» (багато її хористів є парафіянами цього храму). На зеленій, усе ще літній траві прекрасно танцювали гуцульські, закарпатські танці юнаки та дівчата з колективу народного танцю «Діброва». Були й хореографічні композиції, утворені на основі лемківських пісень. Мене ж особливо втішили виступи трьох дитячих лемківських колективів з Калуша на Прикарпатті: релігійно-фольклорний гурт «Лемчатко» та інструментальний гурт «Лемківські гудачки», а також «Ґречни фраїрки» з Монастириськ. Вони представили лемківську музику, поезію, пісні, жарти. Не тільки старалися виступити яскраво, артистично, але намагалися також добре відтворити лемківську інтонацію, вимову.
Присутні на святкуваннях – ті, що слухали концерт, і ті, що самі співали при столах (а як співали, ого-го!), та й ті, що встигли побувати всюди, навіть переглянути імпровізовану виставку лемківського живопису, скульптури, фотографії – усі залишилися задоволені. І я також. ■
