Оксана Кульчевич ■ ПОДІЇ ■ №16, 2015-04-19
У коридорах української школи в Лігниці 24 березня, як завжди, панувала приязна атмосфера. Зі спортивної зали, яка є одночасно залою для концертів, доносилися веселі українські ритми. На порозі школи учні гімназії та ліцею вітали гостей, записували охочих на наступний навчальний 2015/2016 рік, водили по навчальних кабінетах, знайомили з майбутніми викладачами і матеріально-технічною базою цього навчального закладу.
Про стан справ у школі стосовно набору учнів на майбутній навчальний рік, про перспективи розвитку українського шкільництва у Лігниці розповіла директор Комплексу загальноосвітніх шкіл № 4 ім. Б-І. Антонича Анна Гаврильчак-Маланчак.
Чи існує сьогодні проблема залучення до школи дітей з родин української місцевої громади?
Всі українські родини, які відвідують греко-католицьку церкву в Лігниці, знають про нашу школу і майже всі приводять до нас своїх дітей. Людина, яка шанує себе, шанує своє українське коріння, віддає дитину до української школи. Тільки окремі родини не приходять до нас з тих або інших приводів. Часто тому, що діти обирають, наприклад, навчання у спеціальних професійних навчальних закладах. Причиною того, що в окремі роки до школи приходить менша кількість українців з Лігниччини, є лише менша загальна кількість дітей, народжених у ті роки. Часом я зустрічаюся з молодими людьми українського походження, які вже давно закінчили школу, але не нашу, а польську. Вони жалкують, що колись не прийшли до нашої школи, де могли б побувати серед своїх, підтримувати українські традиції. У селах з компактним проживанням українців поширюється полонізація, щораз частіше з’являються змішані сім’ї і, відповідно, постає питання: до якої школи підуть діти в майбутньому – до польської чи до української. Я думаю, що ті процеси, які відбуваються у школі, є віддзеркаленням тих процесів, які відбуваються взагалі в українському середовищі. Я спілкуюся з нашими випускниками і знаю, що вони стають найкращими спеціалістами, досягають найвищих посад. Щойно мала розмову з родиною з Лігниці, в якій бабуся була українкою, а вже її діти й онуки не навчалися в українській школі. Але саме онуки свою дитину вирішили повернути до українського коріння і привести в українську гімназію.
До школи від початку навчального 2012 року щораз більше учнів приїжджає навчатися з України. Ваше враження від цього – яке? Як це змінює школу?
Так, 2012 р. ми прийняли більше як десять учнів з України, переважно з Хмельницького, але і з Києва, Луцька, Коломиї, Кривого Рогу. З кожним наступним роком їх стає щораз більше, а географія їх походження ще ширша. Сьогодні в гімназії і ліцеї навчається тридцять учнів з України. Є школярі з Донецька, з Донецької області, а також зі Львова. Вважаю дуже корисним для нас те, що діти з України вчаться в нашій школі. Це впливає позитивно на процес взаємного пізнання українців, що приїхали з України і місцевих українців. Коли ми їздили до Іспанії та до Естонії на пісенні фестивалі, не можна не помітити, як учні нашої школи спілкуються зі своїми ровесниками з інших країн. Учні з нашої громади дуже відкриті, вони не мають ніякої стіни перед собою, бо живуть в атмосфері міжкультурного спілкування і тільки виграють від цього. Діти з України трохи інші. Спочатку було нелегко з ними, але з часом вони змінювалися і зараз у нас повне взаєморозуміння. Спілкуючись з ними, ми стали краще розуміти все, що відбувається в Україні. Цього року передусім будемо брати на навчання тих дітей з України, чиї батьки працюють у Польщі.
Цьогорічні випускники ліцею – це п’ятнадцять учнів, з яких десять приїхали з України. Всі вони планують вступати у польські виші. Факультети, які вони обирають, досить різноманітні, наприклад, математичний (Варшавський університет), юридичний факультет (Вроцлавський ун-т), режисерський, медицина. Декілька учениць вступатимуть в Академію мистецтв у Вроцлаві, кілька учнів – до Вроцлавської політехніки, один учень – до Військової академії у Вроцлаві.
На День відкритих дверей та до директора на розмову завітала зі Шпротави сім’я зеленогірського декана УКГЦ о. Андрія Бунзила. Від 2003 р. сім’я живе у Польщі. Дві старші доньки: Анна-Марія та Анастасія планують вчитися в лігницькому українському ліцеї. Цього року до ліцею піде Анна-Марія. Мама дівчат Ольга Бунзило пояснила, чому вони з чоловіком хочуть, щоб їхні діти вчилися в цій школі: «Ми свідомо обрали цю школу, тому що тут зберігаються українські традиції, мова, культура. Діти вивчають українську історію, перебувають в українському середовищі, що для нас дуже важливо». Сьогодні в українській школі дівчатам усміхнулося щастя: під час розіграшу від гурту «Лемон» вони виграли один з дисків з автографами Ігоря Гербута й Андрія Олійника.
Управа Лігницької ланки ОУП також не бачить проблеми з тим, що нібито до школи йде менше представників місцевої української громади. Юрій Павлище, голова місцевої ланки ОУП, цього навчального року веде в українську гімназію свого молодшого сина Марка. Дві його старші доньки закінчили свого часу лігницький ліцей, потім вступили до вишів і мають сьогодні гарну працю.
Набір до школи на наступний навчальний рік ще тільки починається. Місцеві українці та учні з України мають можливість потрапити до однієї з найкращих українських шкіл у Польщі. Маємо надію і впевненість у тому, що кількість українських учнів буде лише зростати. ■
