Ґабріела Пабісь ■ КРИНИЦЯ ■ 2009-06-18
{mosimage}
Знання і наука належать до найбільших цінностей нашого світу. До освічених людей ставимося з пошаною, захоплюємося ними. Знання мов теж має велику вартість. Спілкування – це одне з найцінніших вмінь, які здобула людина, а щоб спілкуватися, слід знати мову, і то найкраще – не одну. Але чи це й справді для всіх таке очевидне?
Старші знають краще
Дорослі люди знають, яку вартість має знання багатьох мов, знають, що мова – це ключ до порозуміння з людьми, які мешкають в інших країнах, належать до різних культур. Знаючи добре іншу мову і перебуваючи за кордоном ми самі собі даємо ґарантію задоволення наших потреб. Якщо не зможемо десь потрапити, то просто запитаємо. Не мусимо розраховувати на ласку інших, ми тоді більше автономні, а знаючи
додатково дану мову почуваємося впевненіше. Однак коли чогось не розуміємо (не важливо, на рівні розуміння мови, слів чи змісту, який вони передають), можемо почуватися розгублено, невпевнено. Знання мови дозволяє спілкуватися, що впливає на встановлення зв’язків та відносин з іншими людьми. Словом, казка. Але чи й справді?
Дорослі про це знають, бо мають свій досвід і знання. Діти щойно вчаться всього.
Кілька слів про мову
Мова служить не тільки спілкуванню – вона бере принципову участь в упорядкуванні сиґналів, які надходять з навколишнього середовища. Дитина вчиться значення окремих слів, а також застосування складних правил, за допомогою яких творяться речення.
Користуючись мовою, мала людина забезпечує собі краще заспокоєння власних біологічних потреб, може звернути на себе увагу, а також може управляти поведінкою інших. Інакше кажучи, мова – це потужне знаряддя людини.
Не тільки багатство
Мова служить спілкуванню, тобто розумінню, проте буває й джерелом багатьох непорозумінь. Усі ми знаємо, як неприємно бути в ситуації, коли відчуваємо, що нас не розуміють. Нерозуміння будує самотність, почуття іншості, а звідси вже тільки один крок до відчуття загрози. Тому в дітей, які виховуються у двомовних сім’ях, може появлятися небажання вживати мову одного з батьків. Для дитини “натуральнішою” здається бути мова країни, в якій вона живе. Цією мовою говорять на вулиці, у мас-медіа, школі. Діти, поки не почнуть розрізняти системи правил, якими керується кожна з мов, часто в свої речення вплітають слова з обох, унаслідок чого це складно і для них (“адже я розумію, що кажу, батьки розуміють, то чому інші діти ні?”), і для оточення. Потрібний час для того, щоб мала людина навчилася відрізняти одну мову від другої. З огляду на це буває, що з одним із батьків хочуть говорити одною мовою, а відмовляються вживати другу. Таким чином, як можна припускати, пробують впорядкувати світ мов.
Моделювання
Діти вчаться від дорослих, наслідуючи те, що бачать і чують. Проте, якщо вміння говорити належить до природних і специфічних для нашого ґатунку, то інших здібностей, а також постав, діти вчаться від опікунів. Ставлення батьків до двомовності має тут вирішальне значення – якщо в них користування двома мовами відбувається натурально, то і для дитини це не становитиме якоїсь проблеми.
Похвали мене
Люди мають тенденцію повторювати дії, за які їх нагороджують.
Якщо дитина почувається гіршою з приводу того, що користується двома мовами, то завданням батьків є спокійно пояснити і підкреслити, що двомовність – це позитивна якість, а не вада. Варто нагороджувати дітей (наприклад, виражаючи схвалення або/і задоволення) за те, що вживають обидві мови. Відвідання (якщо це можливо) країни одного з батьків полегшує сприйняття подвійної національності.
Інші аспекти двомовності
Мова іншого народу часто пов’язана і з іншою культурою, іншим віросповіданням. Діти можуть мати труднощі зі сприйняттям релігії батьків (або одного з них), особливо в країні, де домінує інше віросповідання. На певному етапі розвитку діти не хочуть “відставати” від групи. Процес підкреслювання своєї індивідуальності приходить набагато пізніше – у підлітковому віці. Якщо примушувати дитину говорити двома мовами, то це може зустрітися з великим спротивом. Пам’ятаймо, що чим сильніше відштовхнемо маятник, з тим більшою силою він до нас повернеться. Тому не змушуймо, а заохочуймо, даючи особистий приклад, яким чином можна гарно і натурально розвивати дві мови під одним дахом.
“Наше слово” №25, 21 червня 2009 року {moscomment}
