ДЖЕРЕЛА кохання у збірці Мілі Лучак «Комета любові»

Тадей КарабовичРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ2009-07-30

{mosimage}

Mila Łuczak, Kometa miłości, przekład z języka ukraińskiego Marian Horbaczek, Міля Лучак, Комета Любові, Перемишль 2009, С. 152.

Українська література збагатилася новою збіркою Мілі Лучак під багатомовним заголовком “Комета любові” (Перемишль, 2009, с. 152). За прикладом минулорічної збірки “В космічних просторах”, нова книжка поетеси з Перемишля – члена Національної спілки письменників України поділяється на дві частини: переклади польською мовою Мар’яна Горбачека та ориґінальні вірші. Загалом книжка містить 120 віршів та літературознавчі додатки, авторами яких є перекладач і сама поетеса.

Це “Słowo od tłumacza”, у якому Мар’ян Горбачек ділиться своїми спостереженнями на тему перекладу, та стаття “Від автора”, де М. Лучак пояснює значення поняття “комета любові” – яке є її авторським коментарем до самої поезії. Авторка пише: “У житті нашому можна зустріти сотні, тисячі людей, але серце наше стає в’язнем лише однієї людини”, і у вірші “Любов сорому не знає” поглиблює думку:
Любов сорому не знає / Вона не боїться стихій / Границь! Просторів! Докорів!
Анголів ні гадів / Але лише тоді / Коли у парі непорочна / – Як Боги / По дні заостанні
(стор.87)
Поетеса прагне поставити крапку над “і” в темі, яка виринає в усіх епохах, літературах та цивілізаціях, а торкається кохання – тобто, за словами авторки, є “нематеріальним” й “абстрактним” словом. При повній, звичайно, свідомості, що любов – це матеріальна і антиабстрактна сутність, дана людині “Володарем галактик, планет, комет та всього незнаного людству” всесвіту. Звідси так сильно підкреслене в заголовку збірки слово “комета”, яке сполучається зі словом “любов” – даючи нерозгадану в щоденному проминанні людини “Комету любові”.
Читаючи збірку М. Лучак, маю враження, що поезія, яку пропонує авторка, спалахнула і “написалася” на одному подиху. Це рідкісний поетичний стан, який виникає в душі з натхнення, не записаний – щезає і вже не повертається ніколи. Вірші мережаться, не підчеркнуті датами, лишень зрідка їх увінчують присвяти, але вони не впливають на читача додатковою інформацією.
Присвяти, зрештою, мають родинний характер, і їх слід трактувати як інтимне чи приватне спілкування з родичами, яким хочеться передати “щось” важливого. Таку приватну розмову з найближчими виношують під серцем роками, у випадку М. Лучак ця розмова виринула “при нагоді” поезії – отже найбільш важливої для поетеси струни душі та її єства. З присвят ми довідуємося, що поетеса спілкується з родиною, яку доля закинула на чужину, десь далеко від рідної батьківської землі. Одні живуть в Україні – це переселенці з 1944-1945 рр., інші в Польщі – вигнані під час акції “Вісла”. Це люди близькі її серцю, отже М. Лучак огортає їх любов’ю та ніжно передає їм заповіт життя – це її законне право словесника і поета, який бачить дійсність гостріше та вміє говорити “мовою серця”. Вірші з присвятами нагадують листи або телефонні розмови, у їх змісті кожне слово, кожний рядок важливий та невимовно вагомий.
Оскільки в телефонних розмовах чи листах виступає загалом поточний стиль комунікації, у віршах він набирає святкового характеру. М. Лучак надає своїй поезії філософської та ліричної персоніфікації:
Ти … я і ріка зеленоока / А місто спить глибоким сном / (…) Як мені хочеться плакать / За віком минулим / Щоби розколоти віки / А тебе / Чоловіком назвати – назавжди / І першою стати у черзі / Другосвіту – по тебе (стор. 109)
Джерелом кохання М. Лучак є дорога їй серцю людина, проте поетеса не називає її, ані не присвячує їй окремих віршів. Це просто “він”, або “ти”, або “ми”.
Темою поезії є кохання, яке поетеса описує загалом у короткій формі віршів. З огляду на адресата, авторка пише інтимну лірику, де в змісті творів виражає свою любов та тугу, показує силу кохання, його велич у житті людини. Поетеса говорить про свій досвід, звертаючись безпосередньо до ліричного підмету через “ти”. Як виникає зі змісту її творів, особа, до якої вона звертається, потрібна “як повітря”, хоча чергується настрій, а саму тему не легко окреслити. Сум, туга, сентиментальні настрої мішаються з жіночою любов’ю, де, як пише М. Лучак, “основою існування (…) є Любов” – з великої літери, “безмірна”, підкреслена “Господньою силою”, яка веде “за коханою людино (…) на край світу”.
На жаль, ворогом кохання є плин часу, який нівелює жар любові; поетеса прагне зупинити швидкоплинність часу, щоб якнайбільше зберегти з настрою, дарованого коханою особою. Вона пригадує постійно дрібниці та деталі пізнання і, покликаючись на них, відважно стверджує:
Твої очі сині / Як дно океану/ (…) Вони наче хвилі / У сонячних днях/ Такі спокійні у замріянні / Але дні бувають як град (…) (стор. 111)
Дійсність не завжди сприяє любові, тому треба її берегти, плекати і захищати від буденності. Авторка робить це, бо хоче залишитися слугинею коханої особи, вона відчуває потребу давати й отримувати кохання. Любов у М. Лучак має різні обличчя, це любов чоловіка до жінки, любов до світу та любов до України – як найвищий ступінь покликання. Авторка пробує дефініювати любов і надати їй містичних рис – оскільки в коханні ірраціональне та надчуттєве (таємне) зійшлося в один великий струмінь (вузол).
Переклади М. Горбачека “біжать” услід за ориґіналами М. Лучак і стають у збірці суголоссям містичних переживань авторки. На фоні видавничої пропозиції книжка “Комета любові” – є отже керована до польсько-українського читача. На мій погляд, кожний, хто візьме збірку Мілі Лучак до рук знайде в ній “щось” для себе і відкриє важливі теми та символи.

“Наше слово” №31, 2 серпня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*