Розмовляв Григорій Сподарик ■ РОЗМОВА ■ №36, 2013-09-08
Голова Сеймової комісії нацменшин Мирон Сич у розмові з «Нашим cловом» підсумовує останні місяці в польсько-українських відносинах та ділиться своїм поглядом на майбутнє української громади в Польщі
Після канікул відновлює працю Сейм РП, а з ним – комісія нацменшин, яку Ви очолюєте вже близько два роки. Скажіть, будь ласка, які найважливіші завдання попереду?
Мирон Сич: Ще цього року ми плануємо утворити спеціальну підкомісію у справах мас-медіа нацменшин, яка водночас наглядатиме над рівнем присутності нацменшинної тематики в ефірі державних радіо- і телекомпаній. В чому полягає суть проблеми, добре показує ситуація української передачі «Теленовини», яку періодично пробують витиснути з ефіру. Тепер вона з’являтиметься в понеділок о 9 год. ранку, проте це не сприйнятлива для нас розв’язка. Саме у справі «Теленовин» у вересні я буду розмовляти з головою Польського телебачення. На жаль, громад національних меншин не обминає проблема зменшення кількості учнів, що береться з сучасних демографічних процесів. Нашою метою є таке опрацювання механізму освітньої субвенції, щоб це допомагало зберігати ідентичність нацменшин. Варто також зазначити, що наша комісія особлива тим, що її працею керують депутати – представники окремих нацменшин. Незабаром ми поїдемо ділитися цим досвідом з колеґами у Литві, звідки отримали запрошення і сиґнал про зацікавлення нашими розв’язками. Що важливо, ми здебільшого не займаємося законами чи їх проектами, тому можемо зосередитись на вирішуванні конкретних проблем, уникаючи зайвої політичної боротьби.
Нещодавно з’явилася інформація про можливість скорочень у державному бюджеті на підтримку нацменшин 2014 р. Останні у зверненні до прем’єр-міністра Дональда Туска опротестували такі плани.
Президія комісії активно працює над тим, щоб не допустити скорочень. Ми усвідомлюємо, що ситуація додатково ускладнюється тим, що постійно обмежується підтримка з боку самоврядних органів. Вони останніми роками багато коштів вклали в різні проекти, зокрема в дорогі інфраструктурні. І тому їх теперішні фінансові можливості значно скоротилися. Проте знайти кошти, які дозволять «перетримати кризу», – пріоритет для нашої комісії.
Цього року на польсько-українських відносинах сильно позначилася історія і роковини Волинської трагедії. Загальне напруження супроводжувалось і персональними атаками на Вас. Оскільки апогей цих подій уже позаду, то скажіть, з яким досвідом ми виходимо з цього періоду?
Цей час насправді був особливо бурхливим, і я дійсно це відчув особисто. Почалося з нашої пропозиції прийняти постанову щодо засудження депортації українців у рамках акції «Вісла». Це викликало сильний протест з боку кресових середовищ. Я не сподівався аж такого вибуху поганих емоцій, тим більше, що, як мені підтверджували мої попередники – колишні депутати-українці у Польщі проф. Володимир Мокрий та Мирослав Чех, такого напруження ніколи не було. Всіх нас, українців, і мене особисто, пробували немов назад вкинути в трагічні воєнні часи, зіштовхнути із загалом польського суспільства. Здавалося, що наша праця, пов’язана з візитом глави УГКЦ Блаженнійшого Святослава Шевчука, панахида у Варшаві, підписання Церквами декларації щодо примирення, зустріч Блаженнійшого з представниками найвищої влади в Польщі – це все якимось чином приборкає ці емоції. Тепер, коли ми наближаємося до вирішального моменту щодо підписання угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом, ми виразно бачимо, що утримування цього польсько-українського напруження – складова комплексу заходів, які мають заблокувати цей процес. Ми мали великі шанси, щоб парламенти Польщі та України прийняли спільну декларацію у справі Волині. Я особисто з віце-маршалком Сейму РП Цезари Грабарчиком вів розмови з представниками Верховної ради України, так само з партією «Свобода». Проте емоції, які досягли апогею 11–12 липня, зайшли надто далеко, і цього документа не вдалося укласти. Думаю, що візит і присутність у Сеймі рп представника Партії реґіонів Вадима Колесниченка, який привіз підписи 148 депутатів за визнання геноцидом конфлікту на Волині, також відбулися в рамках курсу на загострення. Звідси взявся і мій офіційний протест із сеймової трибуни. Думаю, що й персональні атаки на мене – це також складова кампанії, спрямованої на загострення відносин. Хочу також сказати, що в цей гарячий час я отримав у вигляді листів, телефонних дзвінків та мейлів багато голосів підтримки як з польського боку, так і з боку нашої громади, особливо старших її представників. Звичайно, тим, що мене у важкі моменти підтримували, я хотів би щиро подякувати. Я вкотре впевнився, що моя праця в Сеймі Польщі є необхідною.
Польсько-українського напруження дійсно не вдалося зняти, проте візит глави УГКЦ Святослава до Польщі радше запам’ятається як один з позитивних моментів цьогорічних відзначень Волинської трагедії.
Напевно так. Для нашої громади велике значення мав також візит архиєпископа Святослава до Ґурова-Ілавецького на святкування 1025-ліття Хрещення Русі-України, його безпосередні зустрічі з вірянами, особливо з молоддю, вчителями та батьками в місцевому українському ліцеї. З іншого боку, всі події, які з участю глави УГКЦ відбувались у Варшаві, виразно показали, що як польські та українські церковні ієрархи, так і представники найвищої влади в центрі поставили за мету польсько-українське примирення. Якщо взяти до уваги факт, що Блаженнійший Святослав провів зустрічі з президентом Польщі Броніславом Коморовським, маршалком Сейму РП Евою Копач та Сенату – Боґданом Борусевичем і міністрами, то виразно видно, що цьому візитові надано найвищий ранґ. Тішуся, що в цей процес зближення я вклав особистий внесок. Хочу подякувати за підготовку цього візиту і зустрічей митрополиту Іванові Мартиняку, отцям василіанам на чолі з о. протоігуменом Ігорем Гарасимом, Мирославові Чеху, Юрію Рейтові, Петрові Тимі та іншим. Мене тішить також і те, що представники найвищої влади в Польщі продемонстрували розуміння того, що про майбутнє України варто говорити також із церковними ієрархами.
У своїй парламентській діяльності, раніше також, Ви намагалися залучати до польсько-українського діалогу духовні кола.
На початку року, під час місії спостереження Сейму РП за парламентськими виборами в Україні, делеґація, яку я очолював, мала змогу зустрітися з ієрархами Православної церкви Київського патріархату. Тоді з нами зустрівся владика Євстратій (Зоря), який представляв Блаженнійшого Філарета під час його відсутності. Варто відзначити, що це був перший раз, коли польські депутати офіційно відвідали таких достойних представників Православної церкви. Хочу сказати, що ми найближчим часом плануємо запросити їх і провести ряд зустрічей, також у Сеймі Польщі. Ця Церква в Україні має дуже багато віруючих і, як випливає з розмов з її ієрархами, дуже позитивно ставиться до процесу зближення України з ЄС.
Як Ви оцінюєте шанси на підписання Угоди про асоціацію на саміті у Вільнюсі?
Багато вказує на те, що цей документ між Україною та ЄС буде підписаний. Натомість мусимо усвідомлювати, що така ситуація, напевно, не сподобається певним політичним силам, нашим спільним сусідам, докази чого ми нещодавно отримали. В історії це вже було – вистачить пригадати, що відбувалося на зовнішній політичній сцені тоді, коли Польща вступала в НАТО. Проте Київ сьогодні, як Варшава тоді, має зробити однозначний і самостійний крок. На мою думку, європейський напрямок – це єдиний корисний, якщо йдеться про майбутнє України та її незалежність. Звичайно, з другого боку треба пам’ятати, що це взаємовигідна економічна користь для двох сторін. Ця осінь буде переломною не лише для України, а й для її сусідів у Центральній та Східній Європі. Влада над Віслою, усвідомлюючи ці факти, віддавна докладає багато зусиль до процесу зближення України з ЄС. Проте договір – це щойно початок шляху, яким Україна може наблизитися до життя за європейськими стандартами.
Осінь – це також важливий період у функціонуванні Об’єднання українців у Польщі. На цей час заплановано з’їзд організації, вибори статутних органів тощо. Які виклики Ви бачите перед цією структурою?
ОУП за роки функціонування довело, що спроможне гуртувати нашу громаду та відстоювати її інтереси перед владою. Сьогодні ряд рішень щодо українців чи ширше – нацменшин, приймається з урахуванням позиції ОУП. Козирем цієї структури є організаційна мережа по всій Польщі і люди. Проте їх праця з кожним роком стає складнішою через економічні питання. З’їзд має окреслити пріоритети наступних чотирьох років у діяльності організації. Обнадіює прихід до ОУП молодих людей, які також будуть делеґатами цього з’їзду і, певно, озвучуватимуть свої ідеї. Це добре, бо молодь – то наше майбутнє. Черговий суттєвий момент – це щораз численніша українська міґрація до Польщі. Серед цієї групи є багато активних та високоосвічених людей. І ми повинні подумати, як скористатися цим потенціалом, тим більше, що частина з них хоче стати громадянами Польщі. Ми також мусимо подумати про те, як діяти, не роз’єднуючи нашу громаду. І найважливіший для нас момент – навчитися співпрацювати одне з одним. Це стосується як самого ОУП, так і співробітництва між різними організаціями, а також відносин з Церквами. Громадську активність буде щораз важче утримувати на допомозі з боку держави чи органів самоврядування. Тому всім нам варто сприяти, щоб український бізнес над Віслою почав розвиватись активніше. До якої моделі ми повинні стреміти, показує приклад Народного дому в Перемишлі. Його функціонування укріпить нашу громаду в Польщі, проте сьогодні ми мусимо відбудувати цю установу своїми зусиллями. Приємно, що до цього долучаються такі наші колишні співгромадяни, як Іван Іванюра чи Зенон Потічний з Канади. У Польщі також підприємці підтримують наші реґіональні чи всепольські ініціативи. Ми повинні стреміти до того, щоб таке меценатство розвивалося. ■
