Павло Лоза ■ КУЛЬТУРА ■ №46, 2013-11-17
У ІХ Варшавському міжнародному хоровому фестивалі «Varsovia Cantat 2013», який пройшов 25–27 жовтня, cеред багатьох знаменитих хорових колективів з країн Європи взяв участь хор Мазурського відділу ОУП «Камертон» з Ґіжицька. Сьогодні минає п’ять років від його заснування.
Ґіжицький «Камертон» діє від жовтня 2008 р. і протягом цього часу виступав з концертами не лише в Польщі, але й в Україні та Литві. Треба наголосити, що члени хору, які походять з різних місцевостей Вармінсько-Мазурського воєвідства, зокрема з Ґіжицька, Срокова, Круклянок, Венґожева та Позезджа, не жаліють свого часу і коштів на те, щоб, долаючи далекі відстані, приїздити на репетиції до Ґіжицька.
«Люди мають різні зацікавлення, різні хобі. Багато з наших хористів співає в церковних хорах, отже вони мають справу зі співом і хоровим репертуаром. І тому, на мою думку, хочуть співати в «Камертоні». Крім того, всі ми представляємо українську спільноту, це, безперечно, теж арґумент, адже ми хочемо показати іншим наш східний обряд, а також світську пісню. Звичайно, не кожному підходить такий жанр музики, як хоровий спів, він не є популярним. Але ми це робимо, бо для нас це важливо», – говорить Іван Пік, голова Мазурського відділу ОУП, який виступив з ідеєю заснувати хор.
Задум створення хору, який представляв би українську меншину у Вармінсько-Мазурському воєвідстві, з’явився вже давно, але не було на місці людини, яка могла б з ним працювати. Після консультацій із сьогоднішнім дириґентом Вікторією Петюк, яка переїхала з Дубна до Ґіжицька, Мазурський відділ ОУП повідомив про організування українського хору в Ґіжицьку. У жовтні 2008 р. відбулася перша зустріч, на якій зібралися люди, що співали в греко-католицьких парафіях у реґіоні. Так почалися перші репетиції.
Звичайно, поштовхом до праці для кожного хору є концерти чи фестивалі. Хор виступав на концертах духовної музики у Вільнюсі, Ольштині, Пунську та під час різних місцевих урочистостей. Очевидно, від початку свого існування хор бере участь у Міжнародних концертах духовної музики в Ґіжицьку, тому можна сказати, що концерти «Камертону» стали вже невід’ємним елементом цього свята. Нещодавно він виступив у категорії камерних хорів під час ІХ Варшавського міжнародного хорового фестивалю «Varsovia Cantat 2013». Cаме про участь у фестивалі та п’ять років існування хору розповідає його дириґент Вікторія Петюк.
Павло ЛОЗА: Як ви оцінюєте конкурсні слухання та варшавський фестиваль?
Вікторія ПЕТЮК: Для нас відбір почався тоді, коли ми подали організаторам наш запис і нас кваліфікували до фестивалю. На ньому ми виступили в категорії аматорських хорів, але, як ми зрозуміли на місці, не зовсім так було. Під час прослуховування ми виступали другими, а перед нами співав хор з Риги. І якщо вони аматори, то я не знаю, як мають співати професіоналісти. Отже насправді на фестивалі ми були чи не єдиним аматорським хором. На мою думку, фестиваль був високого рівня, і ми навіть, зізнаюся, трішки боялися.
А пам’ятаєте перший концерт «Камертону»?
Це було 23 листопада 2008 року. Тоді «Камертон» показав себе вперше. Ми виступили в Ґіжицьку під час концерту, присвяченого 75-м роковинам Голодомору в Україні. Пригадую, до нього ми почали готуватися наприкінці жовтня. Це був наш перший виступ. Ми тоді заспівали чотири твори та спільно з запрошеним на цю подію хором з Дубна виконали один твір.
Узимку давали концерт колядок, а потім почали трішки їздити з хором. Пізніше зайнялися вивченням Служби Божої. Тепер постійно додаємо до нашого співу якісь нові елементи, і, думаю, що хор розвивається.
Ви починали працювати з нуля, від заснування хору. Як оцінюєте цих п’ять років?
Дійсно, я в хорі від самого початку. Треба сказати, що раніше я практично не займалася жодним іншим хором, бо за освітою я – вчителька музики. «Камертон» – це мій перший досвід, це моя перша дитина. Отже учасники – мої перші хористи, і я в них теж, здається, перший дириґент.
За цих п’ять років хористи багато чого навчили мене, а я трішки навчила їх. Думаю, хористи вже вміють читати ноти, і ми вже більш професійно підходимо до співу, бо на репетиціях свої партії одразу співаємо з нот.
Часто проводите репетиції?
Вони відбуваються два рази на тиждень – у вівторки та п’ятниці. Колись я практикувала таку систему: окремо вправлялися чоловіки, тобто баси і тенори, потім приходили жінки. Але якось так склалося, що тепер усі разом репетируємо. Вивчаємо ноту по ноті й одразу стараємося це зібрати в гармонію, щоб ті чотири голоси разом зазвучали. Простіше кажучи, щоб хористи зловили цей твір.
Але буває, що експериментуємо. Часом нетрадиційно ставимо чоловіків наперед, а жінок позаду. Просто шукаємо та пробуємо щось нове. Якщо говорити про учасників варшавського фестивалю, то більшість хорів, які ми почули, співає сучасні твори, і в них є специфічна гармонія. А ми все ж таки тримаємося традиційної мелодійності.
Скільки сьогодні хористів у «Камертоні»?
Кількість коливається. Максимально в нас було 23 хористи, але тепер є 17–18. Стільки осіб реально приїжджає на репетиції та співає. Напевно, було б добре омолодити хор, бо сьогодні середній вік виконавців – за 50 років. Але, як і в інших невеликих місцевостях реґіону, молодь виїжджає до більших міст на навчання та на роботу, і тому нині співають ті, хто просто має час. З’їжджаємося з різних місцевостей, часто витрачаючи власні кошти і вільний час. Думаю, це певного роду посвята.
Як вважаєте, чому люди хочуть співати в «Камертоні»?
По-перше, це любов до співу. Думаю, треба бути фанатом цієї справи. Більшість людей, певно, скаже: чи мені це потрібно? Розумію. Звичайно, в когось малі діти, свої справи, кожен по-різному хоче використовувати свій вільний час, навіть просто посидіти за комп’ютером у мережі Facebook чи подивитися телебачення.
Але серед нас є особи, які насправді захоплені цією музикою. І хай вона буде аматорська, але все ж таки ми отримуємо задоволення від того, що кудись їздимо, десь виступаємо. Навіть співаючи нашу Службу Божу, хоч вона, може, не зовсім досконало звучить. Її просто любо слухати. Це завжди приємно: і для нас помолитися, і для Бога й людей послухати цю молитву в іншому виконанні, ніж щонеділі. ■
