Вальдемар Балда ■ ПОДІЇ ■ 2011-09-15
{mosimage}
Здавалося б, що після скандального розголошення справ, коли старі церковні кладовища в Низьких Бескидах стали розцінювати як звичайні сільськогосподарські угіддя, місцева адміністрація, яка наглядає за земельними ділянками, почала діяти більш обережно. Проте приклад села Старої Гути на Розточчі розвіює ці сподівання.
До ІІ Світової війни Стара Гута, яка лежить біля підніжжя високого валу Великого Ділу (пол. – Wielki Dział), була досить густонаселеним селом: там проживало понад 600 чоловік. Однак наступні події спричинили, що цей терен став порожнім. Наприкінці 40-х рр. минулого століття за рішенням влади земля перейшла у власність держави – і, за звичаєм того часу, тут створено радгосп (пол. Państwowe Gospodarstwo Rolne).
Його керівництво швидко взялося за нищення основної пам’ятки колишніх законних власників – дерев’яної церкви, яка була дочірньою парафією греко католицького приходу з Лівчі. Однак тодішня влада не посміла посягнути на цвинтар.
Пройшли роки, стан кладовища погіршився: природа використала неприсутність нащадків, які б мали турбуватися про пам’ять попередніх поколінь. Пишні кущі підліску заслонили надгробки, що переважно були виробами брусненського каменярського центру. На щастя, не було жодних актів вандалізму: імовірно тому, що Стара Гута лежить далеко від головних доріг з інтенсивним рухом, але також і через те, що кладовище знаходилося поблизу будинку робітників тодішнього радгоспу.
Однак нещодавно виявився тривожний недогляд: Аґентство сільськогосподарської власності (пол. Agencja Nieruchomości Rolnych), яке розпоряджається землею і майном ліквідованих радгоспів, орендувало землю в Старій Гуті приватному підприємцеві. Порівняння меж на мапі з місцевістю показало: ця територія включає в себе землі цвинтаря!
– Я звертав увагу, що ділянка цвинтаря повинна бути відділена від загальних земель, – твердить Станіслав Вось, бурґомістр міста і ґміни Нароль, до складу якої входить Стара Гута. – Представники аґентства, які займаються справою, обіцяли залагодити це питання, але мені не відомо, щоб вони це зробили. Натомість мене відвідали члени групи, яка займається впорядкуванням кладовищ у покинутих селах. Я заявив про повну свою підтримку для їхніх починань – і, на жаль, вони не з’являлися більше…
Є ще час, щоб наголосити справу захисту десятків творів народного мистецтва – тобто надгробків на кладовищі в Старій Гуті. Орендар землі не показує ніяких посягань на місце останнього спочинку колишніх мешканців цього села. Але справа в тому, що в таких серйозних питаннях не можна покладатися лише на добру волю: відділення кладовища, а також стабільне маркування його меж є обов’язком державних органів…
“Наше слово” №38, 18 вересня 2011 року {moscomment}
