Степан Заброварний ■ КРИНИЦЯ ■ 2011-12-23
{mosimage}
У грудні цього року минуло 150 років від дня народження і 70 років – від смерті заслуженої для української громади Перемишля діячки, музиканта й педагога Ольги Ціпановської. У ґроні видатних перемишлянок – зокрема, на ниві соціально-культурного піднесення українського громадського життя, – особливе місце належить саме їй. Ця жінка-феномен повністю на все життя віддала себе служінню українській громаді. Музично обдарована, вона не обмежувалася виключно працею над вдосконалюванням гри на піаніно, яку добре засвоїла й досягла в цій царині значних успіхів. Вона активно включалася в громадську працю: всюди там, де потрібна була жіноча рука, жіноча рада, жіноче управління.
Ольга народилася 18 грудня 1861 р. в Мізуні Долинського повіту, у сім’ї Кипріяна Ціпановського, інженера гірничої промисловості. У 1876-80 рр. навчалася в Жіночій учительській семінарії м. Перемишля. Іспит на атестат зрілості здала 16 липня 1880 р. і почала працювати вчителькою в початковій школі бенедиктинок, а відтак – і в інших народних школах (від 1890 р. у виділових) міста над Сяном. 1891 р. закінчила Львівську консерваторію за класом фортепіано проф. Людвика Дітца і 1892 р. почала працювати вчителькою української мови в Жіночій учительській семінарії, в якій раніше навчалася.
Паралельно з професійною працею О. Ціпановська включалася в громадську діяльність міста. 1891 р. в Перемишлі було засноване, на взірець львівського, музично- співацьке товариство “Перемиський Боян”, головним чином завдяки клопотанню о. Максиміліана Копка, що став його першим дириґентом. Поруч із ним особливо багато праці хорові “Перемиського Бояна” присвятила О. Ціпановська, виступаючи на концертах як акомпаніаторка і високо цінована піаністка в сольних партіях. Голова “Перемиського Бояна” Богдан Загайкевич у 30-х рр. так характеризував О. Ціпановську: “Це була виняткова людина, глибоко релігійна, що гармонійно єднала любов до музики і до людей, до яких уміла підходити з серцем, приєднувати їх до громадської праці й залагоджувати всякі спори та свари”. Завдяки її праці мішаний хор “Перемиського Бояна” досяг значних успіхів, виступаючи часто на різних культурних заходах. Гру О. Ціпановської високо оцінював Микола Лисенко, з яким вона зустрічалася в його домі в Києві.
Черговим полем діяльності О. Ціпановської було – засноване головним чином її стараннями 1906 р. – товариство “Жіночий труд”, що містилося на Ринку, 28 (ІІІ поверх). О. Ціпановська стала в ньому головним директором. Було це типово господарське товариство з метою гуртування жінок для виробничої, торговельної та фінансової діяльності. Основним завданням згромадження було засновувати робітні для виготовлення різних предметів, що вимагають жіночої праці, як от шиття одягу. Робітниці “Жіночого труду” одержували платню залежно від кваліфікації й успішності, а учениці повинні були платити за навчання. Мовою спілкування в робітні була українська, а завданням товариства було не тільки давати жінкам солідну підготовку для самостійного виконування кравецького фаху, але й “зробити з них свідомі одиниці свого народу”. Хоч метою товариства не було за всяку ціну досягти якнайбільших прибутків, то ощадне розпорядження фондами давало змогу удержувати бурсу й давати початкову освіту для 20 незаможних сільських дівчат. Діяльність товариства спомагали субсидіями Крайовий виділ, Перемиський маґістрат, товариство “Дністер” зі Львова та банк “Віра” м. Перемишля.
Під час І Світової війни О. Ціпановська щиро включилася в український визвольний рух. Восени 1914 р. у Відні засновано Український жіночий комітет помочі для ранених. Його головою була спершу Олена Левицька, а відтак – О. Ціпановська. Завданням комітету було виконувати самаритянську службу пораненим і хворим українським воякам в австрійській армії та українським січовим стрільцям. Члени комітету відвідували в лікарнях українських вояків і стрільців, приносили їм книжки й газети, інформували про події у світі, відшукували їхні сім’ї й помагали підтримувати зв’язок з ними. Як представник цього комітету, 18 липня 1914 р. О. Ціпановська була учасником Шевченківського свята в Ґмінді – таборі українських виселенців. У липні 1916 р. цей же комітет заснував секцію для допомоги полоненим українцям з російської армії. Аж до кінця 1918 р. О. Ціпановська діяла в українському визвольному русі в самаритянській секції Українського горожанського комітету в Перемишлі. Тут з іншими жінками арештована, а потім інтернована польською владою в таборі полонених у Баранові й Домб’ї.
Після звільнення О. Ціпановська була одним з ініціаторів і організаторів товариства “Брат братові” в Перемишлі, головним завданням якого було нести допомогу дітям вояків армії УНР. Була також однією з чільних діячок Союзу українок. На першому конґресі цього товариства (22-23 грудня 1921 р.) була обрана до складу головної управи і виконувала функцію референта вишколу доросту.
Від 1917 р. Жіноча вчительська семінарія в Перемишлі була поділена на дві окремі школи: І Жіночу вчительську семінарію з польською мовою навчання і ІІ Жіночу вчительську семінарію з українською. О. Ціпановська в обох семінаріях навчала української (офіційно: руської) мови та педагогіки. Першим і єдиним директором ІІ семінарії був Софрон Матвіяс. Після його трагічної смерті (1924) ІІ семінарія була підпорядкована директорові І семінарії Емільові Зарембі, таким чином проіснували обидві школи “під одним дахом” аж до ліквідації в 1937 р.
О. Ціпановська 1925 р. мала неприємності через підозру її в нелеґальній політичній діяльності. У цій справі до дирекції семінарії надійшов лист куратора Собінського від 9 червня 1925 р. В ньому куратор інформував, що при нагоді ревізії у справі нелеґальної організації – Ради секції Профоруса (Професійна організація українського студентства діяла в 1921-1925 рр. – ред.) в Перемишлі – знайдено список жертводавців на потреби цієї організації. Серед записаних там осіб було й прізвище О. Ціпановської. У зв’язку з цим куратор Собінський вимагав від дирекції проведення детального слідства у цій справі. Невідомо, чим закінчилося це слідство, але 1924/25 навчальний рік був останнім роком праці О. Ціпановської в Жіночій вчительській семінарії в Перемишлі. 19 серпня 1925 р. вона перейшла на пенсію.
Того ж року О. Ціпановська очолила Музичний інститут ім. Лисенка в Перемишлі, виконуючи функцію директора до 1933 р. 1933-ого вже готувалася до свого виїзду на постійне перебування до Львова. Музичний дар використовувала як піаністка на концертах та акомпаніаторка солістів, що виступали на перемиській сцені. Вона допомагала Модестові Менцинському, Соломії Крушельницькій та Олександрові Носалевичу, а також самостійно, як писав рецензент, “з великою тонкістю виконувала музичні твори”.
Після війни Союз українок, головним чином з ініціативи О. Ціпановської, клопотався, щоб на взірець довоєнного товариства “Жіночий труд” чи йому подібних створити установу для навчання сільських дівчат ремісничого фаху. Спочатку організовано кравецькі курси – нижчі 6-місячні і вищі 4-місячні. Ця форма навчання, не даючи належної повної підготовки до роботи кравця, не вдовольняла організаторів і вони намагалися створити повну 3-річну фахово-доповнювальну школу. Завдяки фінансовій підтримці Рідної школи така школа була створена і перейняла кравецькі верстати; та, на жаль, проіснувала недовго – усього два роки.
Заснована 1927 р. приватна Фахово-доповнювальна школа для дівчат, фінансована кружком Рідної школи в Перемишлі, містилася в будинку Українського інституту для дівчат на вул. Татарській, 4; її управителькою була О. Ціпановська. У 1928/29 навч. р. було вже два класи: у І класі навчалося 27 учениць, у ІІ класі – 29 учениць. На цьому діяльність школи була припинена, оскільки кружок Рідної школи в Перемишлі змушений був відмовитися від фінансування, бо школа була великим обтяженням для товариства. Львівська кураторія ліквідувала школу, даючи взамін концесію на 3-річні кравецькі верстати, що містилися на вул. Коперника, 5 і проіснували до 1939 р. Управителем Кравецьких верстатів була інж. Ольга Козакова, а О. Ціпановська навчала в цій школі історії. Була відома також як опікунка пластових куренів у Перемишлі.
У квітні 1933 р. культурно-освітні організації Перемишля влаштували заслуженій діячці святковий концерт у великому залі Народного дому, присвячений 40-літтю її громадської діяльності. На урочистому вечорі вступне слово про постать і заслуги ювілярки виголосив проф. Теодор Гоза, а від перемиського жіноцтва О. Ціпановську привітала пані Дубляниця. У концертній програмі мішаний хор “Перемиського бояна” на вступі виконав “Привіт” Д. Котка та “Жайворонок” Ф. Мендельсона. Після промов Ю. Крих виконав соло на скрипці три твори: “Іспанський танець” Ґранадос-Крайслера, “Йотта” М. де Фаля і “Perpetuum mobile” Новачека. У черговій точці одна з учениць прочитала вірш “В задумі тихій” Уляни Кравченко, присвячений ювілярці. Після цього хор Жіночої вчительської семінарії заспівав “Лісову пісню” Ф. Шуберта, а М. Вишницька соло на фортепіано виконала три твори: “Ballade As-dur” Шопена, “Казку” Медтнера і “Tarantellа” Ліста. Після привітань від організацій, товариств та приватних осіб, на завершення концерту хор “Перемиського бояна” виконав “Кантату” С. Людкевича. Прибуток від концерту призначено на потреби Рідної школи. Вечір пройшов у теплому сімейному настрої.
Наступного року О. Ціпановська виїхала до Львова, де ще протягом двох років працювала вчителькою в місцевій учительській семінарії, включаючись також до громадської діяльності.
У червні 1936 р. О. Ціпановська прибула до Перемишля на з’їзд випускниць ІІ Жіночої семінарії в Перемишлі. З усіх кінців Галичини і дальших реґіонів з’їхалося 130 колишніх випускниць (на всіх біля 800). Захід відбувся в Українському інституті для дівчат, де вони привіталися з колишніми своїми вчителями, а відтак зі своїм прапором перейшли до кафедрального храму. Там колишні катехити – отці О. Кормош, П. Луцик і М. Василькевич – відправили Службу Божу. Після богослужіння учасники з’їзду перейшли до музею “Стривігор”, де врочисто склали свій прапор в музеї. Після промов учителів та директора музею д-ра І.-Ю. Шпитковського гості заспівали національний гімн, а учениці повернулися до інституту, де відбувся спільний обід. За обідом і після нього у вільній розмові учасниці з’їзду обмінялися думками про минулі шкільні дні та дальший життєвий шлях. Крім сеньйорки вчительського ґрона О. Ціпановської, серед присутніх на обіді були, зокрема, управителька семінарії в 1918 р. Е. Тишинська зі Львова та катехит о. ігумен П. Луцик з Крехова.
Під час ІІ Світової війни О. Ціпановська знову включилася в самаритянську поміч. Як член Українського червоного хреста, опікувалася хворими на тиф полоненими з Червоної армії в концтаборі на львівській Цитаделі. Там сама захворіла на цю хворобу й померла 10 грудня 1941 р. Таку дату її смерті прийнято вважати за даними з початку 40-х рр. Похоронена у Львові на Личаківському цвинтарі.
П р и м і т к а: Не є точною інформація, що Музичний інститут м. Перемишля створено 1924 р., а О. Ціпановська була першим його директором. Насправді, за публікаціями перемиської преси, перший курс Музичного інституту в Перемишлі діяв уже в 1923/24 навч. році під управою Євгена Форостини (“Український голос”, № 28/1923 і № 29/1924).
“Наше слово” №52, 25 грудня 2011 року {moscomment}
