Цього року Тарасові Шевченку пощастило мати в Перемишлі другий культурний захід, присвячений його славній пам’яті. Організатором молодіжного шевченківського рок-концерту стало Товариство “Український народний дім” (ТУНД). Подія відбулася 21 квітня в наданому ОУП залі Народного дому. Голова ТУНД Михайло Пульковський прагнув вийти назустріч обдарованій молоді “шашкевичівки”.

– Ідея концерту дозріла років із п’ять тому, коли я довідався, що учні грають рок-музику; але тоді вони були ще замолоді, щоб показатися зі своїм доробком на сцені, – пояснює М. Пульковський.
– Однак цього року цей критерій перестав бути дієвим: і я постарався організувати шевченківський концерт – трохи інший, ніж дотеперішні.
Різниця полягала, коротко кажучи, у “подвійності”. Задум поєднати традиційні форми поклону Кобзареві з нетрадиційними взялися здійснити два молодіжні музичні гурти: традиційна “Крайка” та нетрадиційний (але тільки для Тараса) “Гектик”. Однак, як на мене, насправді традиційним елементом поміж їхніми виступами було декламування Шевченкових творів – це і був свідомо спланований головою ТУНД відгомін давньої культурної практики читалень “Просвіти” з її декламаторською основою. Адже ані білий спів “безпросвітних” селян, репрезентований “Крайкою”, ані міські звуки року не вписуються в дотеперішній культурно статичний досвід Перемишля.
“Гектик”, що був новинкою концерту, – це музики Омелян Фіцак (бас-гітара), Ярема Леськів (електрична гітара), Михайло Соляр (спів), Ярослав Цікуй (барабани). Один з учасників представив свій гурт коротко: “Ми називаємося “Гектик” і граємо дет-метал”. Виступ на шевченківському концерті став дебютом ансамблю. У його репертуарі для цієї події підготовлено змішаний набір музичних арґументів. Почали хлопці власною – музично досить аґресивною чи просто динамічною – композицією “Берестечко” на слова з “Кобзаря”, а потім прозвучала “Розрита могила” – вже як нова версія відомого твору гурту з України “Кому вниз”. Відтак у режимі нового аранжування прозвучало “До Основ’яненка”, а власним твором був “Іван Підкова”. Цікаво було прочитувати культурну гру з декламацією, яку представив соліст М. Соляр. Він тримав у руках книжку, яка мала б бути, можливо, “Кобзарем”, проте він її не читав, а співав слова твору напам’ять, перетворюючи таким чином декламаторську позу просвітян у порожню форму. На мою думку, це була найкраща критика неприйнятної для стихії дет-металу культурної форми – навіть порівнюючи з шаленим танцем довгого волосся, яким гарно, наче антитекстовим маніфестом, розмахував соліст.
“Гектик”, безперечно, був центральною постаттю концерту, а Шевченко – приводом для нього. Це показувала реакція молодої публіки. Вона, симпатизуючи однокласникам, вітала оплесками декламацію та білий спів “Крайки”, однак лише звуки гітари підірвали її до танцю. Отак ТУНД подарував молоді гарячий суботній вечір, достеменно, як колись Джон Траволта американцям “Гарячку суботньої ночі”.

“Наше слово” №20, 13 травня 2012 року {moscomment}