Богдан Копчак, Прага ■ ПОГЛЯДИ ■ 2012-01-21
Остання політична заява В. Гавела з’явилася через день після його смерті 18 грудня 2011 р. У листі, який був написаний як новорічне послання, В. Гавел звертався до білоруських політв’язнів і підкреслював значення їхньої боротьби. “Співчуваю Вам і скористаюся кожною нагодою, щоб разом із моїми приятелями звернути увагу світового співтовариства на стан прав людей у Білорусі”, – написав Гавел.
Глибоко занепокоєний він був не лише діями “бацьки” Лукашенка, але й станом демократії та утиском опозиції в Росії та в Україні. У вересні минулого року підпис Гавела з’явився під зверненням західноєвропейських інтелектуалістів, в якому говориться про побоювання з приводу майбутності народовладдя в Україні. Влада країни опинилася на перехресті: з одного боку, прагне включитися в європейські структури, а з іншого – нищить демократію, – вважав Гавел (до речі, від 1997 р. він Почесний доктор філософських наук Київського національного університету ім. Т. Шевченка, а з 2006 р. – кавалер українського державного ордена князя Ярослава Мудрого).
У згаданому зверненні винним у “дефіциті демократії” (проявами чого є недотримування свободи слова, атаки на ЗМІ та судова справа проти Юлії Тимошенко) називається президент Віктор Янукович. Його команда відповідальна не лише за концентрування влади в одних, президентських руках, але й за шантажування опозиційних партій, незалежних мас-медіа, велику міру корупції та брак сприяння в розвитку громадянського суспільства. “Закликаємо Європейський Союз і його окремих членів, аби від України одностайно вимагали дотримуватися принципів верховенства права. ЄС має принаймні вимагати, щоб Тимошенко та інші опозиційні лідери були випущені на волю під заставу і щоб вони могли краще себе захистити перед судом”, – били на сполох Гавел та інші: ще не знаючи, що колишню прем’єр-міністр України засудять до семи років ув’язнення.
Колишній політв’язень, який 1989 р. став символом відновлення демократії в Чехословаччині і привів країну 1999 р. до НАТО і 2004 р. до ЄС, бажав східним сусідам Євроспільноти не лише реальної перспективи членства в ЄС, але й прийняття до Північноатлантичного альянсу. В. Гавел в цьому плані говорив не тільки про Україну, але й про Білорусь.
Відійшов В. Гавел у вічність на 75-му році життя наприкінці 2011 р. Попрощатися з ним у Празі спонтанно прийшли десятки тисяч людей. У день похорону до столиці Чехії прилетіли також десятки світових політиків: президенти, прем’єр-міністри, спікери парламентів і керівники різних відомств. Прилетіла держсекретар США Гіларі Клінтон з чоловіком, екс-президентом Біллом Клінтоном, був і голова Європейської Комісії Жозе-Мануель Баррозу, приїхав Ніколя Саркозі, президенти Литви, Латвії… Не було нікого з Білорусі. З Росії – лиш омбудсмен. А з України? Через день після того, як Гавел помер, із заздалегідь запланованим одноденним візитом до Праги прибув голова українського уряду Микола Азаров. Після зустрічі з чеським прем’єр-міністром Петром Нечасом Азаров висловив від імені українського народу, уряду й президента В. Януковича співчуття чехам… російською мовою. На похорони згодом, через чотири дні, прибув з України лише міністр закордонних справ Костянтин Грищенко.
В. Гавел бажав Україні кращого майбутнього, ніж те, яким є її сьогодення і досить туманна перспектива.
“Наше слово” №4, 22 січня 2012 року {moscomment}
