Польське Товариство розвитку Ветлини та околиць спільно з міжреґіональним лемківським товариством “Бескидське земляцтво” з Івано-Франківщини в рамках проекту “Віднайдені Бескиди” відкрило на місці колишніх українських бойківських сіл новий туристичний шлях.

Передувала цьому велика – спільна з польськими колеґами – праця керівника українського товариства Юрія Марканича, батьки якого походять з Прислопа неподалік Ветлини. Разом з паном Юрієм на землі своїх батьків і дідів приїхало близько 20 нащадків тих, кого у червні 1946 р. депортовано в Україну. Ліський повіт і Ветлина приїжджих зустріли рясним дощем, похмурим небом та поганою погодою. Але люди не сумували, казали, що це небо плаче з… радості, бо ж повертаються сини й доньки цієї землі, дітей та онуків привозять.

За кілька днів до врочистостей, присвячених відкриттю туристичного шляху, – відвідини могил предків у селах Кривому, Прислопі, Кальниці, Струбовиську, Смереку, Довжиці, Ветлині. Німіють могили, чекають на рідних. На деяких кладовищах – трава по коліна. Хто покосить, хто прибере, хто хрести поправить та засвітить свічку? Лише діти й онуки з України. Більше нема кому. Інколи, може, приходять поодинокі люди: та хіба ж чужі пам’ятають? У мовчанні схилилися українці перед могилою відомого в Польщі українського громадського діяча Івана Годованця, який нещодавно покинув цей світ. Він – один з небагатьох, хто залишився на прабатьківських землях, хто багато допоміг краянам з Польщі та України.

На відкриття історичної стежки від центру Ветлини їхати далеко. По дорозі учасники заходу зупинилися біля місцевого костелу. Там помолилися за душі рідних біля встановленого кілька років тому з ініціативи “Бескидського земляцтва” великого дубового хреста. Священик УГКЦ з України, родина якого була депортована, о. Михайло Залеський та знаний український душпастир з Ряшева о. Мирон Михайлишин відправили панахиду. Потім люди попрямували до іншого костелу, де українські душпастирі служили спільно з римо-католицьким священиком кс. Юзефом Амадеушем. Зближаючись до туристичної стежки, побачили таблиці з написами польською та українською мовою. Це – також справа рук учасників Товариства розвитку Ветлини й околиць та українських партнерів.
– Відкриття стежки завдовжки вісім кілометрів – це лише перший етап великого проекту “Віднайдені Бескиди”. Його реалізація і практичне втілення тривало понад два роки. Спочатку ми збирали матеріал про села Явірець, Луг і Завій, по території яких вона пробігає, – каже голова фундації Алекс Вуйцик. – Збирали свідчення людей, які тут жили. Перша інформаційна таблиця поміщена на території, на якій лежало колишнє село Кальниця, поблизу крамниці, проте сам туристичний шлях розпочинається за два кілометри звідти. Це дорога до Явірця, звідки можна легко перейти у села Луг і Завій.
На нововідкритому шляху для туристів є три інформаційні таблиці, де написано про бойківські села, і 17 вказівників. Цих сіл уже нема, стерлися з лиця землі. Однак вони були! Там же вирувало життя, народжувались, одружувалися та помирали їхні мешканці, осталися могили. “Нам було дуже важливо показати, що ці села з будинками, криницями, пивницями, кузнею, млинами, олійницями існували”, – наголошує А. Вуйцик. Проект профінансував Польсько-американський фонд свободи через Академію розвитку філантропії в Польщі. Дала кошти й партнерська група “Зелені Бескиди”, яка діє у ґмінах Літовищі, Ольшаниця, Устрики-Долішні, Загір’я та Солина.
– В цьому туристичному шляху я бачу трагічну історію польського та українського народів, – відзначив Ю. Марканич. – Тут колись ходили наші діди-прадіди, по цих путях вони востаннє ступали перед виселенням. А тепер стежки оновлюються. Тут ходитимуть відпочивальники, туристи, приїдуть люди з України та всієї Європи: вони вже знатимуть, що на цьому місці нуртувало життя.
До речі, ці села описав у своїх книжках і гірський провідник, краєзнавець Станіслав Крицинський.
– Ще у Варшаві я зацікавився Бескидами, – розповів С. Крицинський. – Ми приїздили сюди, робили світлини місць, де були села, змальовували хрести, каплички, зруйновані або напівзруйновані оселі. Так тривало кілька років. Багато з тодішніх моїх колеґ цим уже давно не займається, а я від 1980 до 1986 р. возив сюди експедиції. Ми працювали в селах від Перемишля до Ветлини, навіть упорядкували понад 40 цвинтарів. Звісно, нічого особливого ми не робили, тільки вирубували кущі та піднімали звалені часом хрести і надгробки. Це нелегка праця. Пізніше, у 1995-1996 рр., я видав дві монографії про ґміни Літовищі і Тісну.
За словами секретаря Товариства розвитку Ветилини та околиць Марцина Добровольського, другий етап передбачає відкриття й ремонт до кінця цього року 3-5 цямрин старих криниць, які ще зосталися на території колишніх лемківських сіл. А під час третього етапу проекту “Віднайдені Бескиди” ветлинці хочуть отримати кошти на відкриття й ремонт пивниць та на археологічні розкопки фундаментів помешкань і церков. Їх мають проводити студенти Ряшівського університету. Біля фундаментів задумали поставити таблиці, які мають інформувати про те, хто саме жив у тій чи іншій господі. Крім того, Товариство розвитку Ветлини та околиць отримало 4820 злотих, за які, з допомогою працівників надлісництва у Тісній, буде зроблено огорожу на трьох цвинтарях – в Лузі, Явірці та Завої; вийде теж двомовний туристичний путівник, який написав С. Крицинський.
Повертаючись в Україну, учасники “Бескидського земляцтва” заїхали ще до містечка Балигорода, в якому йде ремонт української церкви Успіння Матері Божої. Реставраційні праці тривають. А за кілька тижнів українці знову навідаються в праотчі села, адже роботи там ще й онукам вистачить.

“Наше слово” №29, 15 липня 2012 року {moscomment}