Якими будуть наслідки газових домовленостей з Росією?

Останніми тижнями почастішали заяви політиків про наближення завершення переговорів щодо зміни умов газового контракту. З урахуванням інтересів і цілей Росії, цілковитої закритості переговорного процесу та історії з “харківськими” угодами це примушує запідозрювати Київ у тому, що в обмін на знижку на газ він готовий піти на чергові поступки “Газпромові”.

Очевидною метою Москви є отримання контролю над українською газотранспортною системою (ГТС). На фоні задекларованої реструктуризації “Нафтогазу”, росіяни розраховують на укріплення ролі “Газпрому” на українському ринку шляхом створення консорціуму з управління ГТС.

Однак, якщо Україна дійсно збирається реформувати газовий ринок, ідея консорціуму втрачає сенс. Так званий ІІІ енергетичний пакет ЄС, – а його дія автоматично поширюватиметься на Україну як на члена Енергетичного співтовариства, – передбачає низку реформ. Наприклад, розподіл функцій виробництва і доставки газу від його транспортування. Тобто ті самі власники компаній, що виробляють або доставляють сировину, не можуть володіти контрольним пакетом транспортного оператора в цій країні. Крім того, коли йде мова про власника з третьої країни (наприклад, РФ) отримання ним акцій вимагатиме доказів, що внаслідок цього безпека країни та ЄС не буде під загрозою. Ані першій, ані другій умовам “Газпром” не відповідає.
Варто лише нагадати українським переговірникам: дешевий газ – це ілюзія. Буде він коштувати на 100$ більше чи менше (а й то тимчасово) – це питання технічне. Слід добре подумати, чи за таку “знижку” варто платити стратегічну ціну. Поступова реалізація зобов’язань перед Енергетичним співтовариством може поховати ключові можливості впливу на газовий ринок України та й на зовнішню політику Києва загалом. Крім того, авторитетні експерти неодноразово підкреслювали, що Україна може крок за кроком власними силами модернізувати ГТС. Навіщо тоді віддавати її Москві?
Кремль проштовхує обхідні газопроводи, намагаючись розширити потужності Північного та побудувати Південний потік. Однією з цілей РФ є марґіналізація української ГТС. Створення з “Газпромом” консорціуму з управління українською ГТС має начебто забезпечити транспортування нею великих обсягів російського газу до країн ЄС, який без цього нібито можуть постачати новими газопроводами, що обходять Україну.
Проте цікаві тенденції спостерігаються в енергетичних відносинах ЄС з РФ. Брюссель навіть і не думає про відмову від реалізації проекту “Набуко”, який може остаточно поховати ідею Південного потоку. Берлін нещодавно чітко відмовив “Газпромові” в будові другої нитки Північної труби, що ставить під великий сумнів загальний економічний сенс “Nord Stream”. Надії Москви на збільшення поставок газу до Німеччини у зв’язку з закриттям атомних електростанцій до 2022 р. – скоріше невиправдані. Німецький уряд планує побудувати термінал зрідженого природного газу та збільшити долю в енергобалансі альтернативних джерел. На цьому фоні лідери Німеччини щораз частіше голосно говорять про необхідність зменшення залежності від РФ.
Крім того, висять величезні кредити, за допомогою яких побудовано Північний газопровід, а фінансова ситуація в “Газпромі” різко погіршується. Якщо додати до цього недавню перевірку європейських дочок російського монополіста, зрозумілим стає прагматизм відносин Москви з Брюсселем. А це означає, що шанси на реалізацію російських проектів зменшуються. Водночас, навіть якщо “Газпромові” вдасться реалізувати обидва з них (що дуже сумнівно), українська ГТС залишиться основним транзитним маршрутом для російського газу. Так, його обсяги будуть зменшені, але не до критичного рівня, оскільки рівень споживання газу в ЄС зростатиме. Це ще один вагомий арґумент проти спільного управління ГТС.
Одним з додаткових плацдармів майбутніх поступків в обмін на зниження ціни на російський газ експерти називають оборонно-промисловий комплекс. Підтверджувати це мала активізація переговорних груп щодо співробітництва України з РФ у сфері безпеки безпосередньо після розмов В. Януковича з Д. Медведєвом та В. Путіном, які начебто принесли проґрес.
Українські посадовці різного рівня заявляли про переговори з Москвою щодо переоснащення Чорноморського флоту Росії (ЧФР) в Севастополі. Але зовсім скоро стало ясно: Київ не готовий на рівних говорити на ці теми з Кремлем. Унаслідок “харківських” домовленостей у питаннях перебування ЧФР музику замовляє виключно Росія. Україні же залишається робити час від часу вигляд грізного хазяїна.
Дещо по іншому виглядає ситуація з можливою орендою росіянам унікального полігону “НИТКА”, на якому можливими є тренування пілотів для посадок на авіаносцях. За словами міністра оборони України М. Єжеля, Київ розглядає підписання домовленостей з РФ щодо аеродрому, які мають остаточно закріпити виключне право Росії на використовування полігону та залишити занижену ціну за оренду (500 тис. дол. щорічно). І це при тому, що реальна ринкова ціна за таку послугу складає 4-5 млн. дол. на рік.
Загалом сектор безпеки може стати жертвою переговорів України з РФ щодо нових умов постачання природного газу. Аналізуючи апатію та проросійське налаштування військових структур в Україні – сумніватися в цьому не варто. Але проблема в тому, що такими рухами Київ не заспокоїть апетиту Кремля.
На газове питання кидає тінь справа Тимошенко. З погляду європейських устремлінь Києва, очевидним є прорахунок Банкової навколо цього скандалу. Кремль чудово розуміє взаємозв’язок між справою Тимошенко, ціною на газ і новою угодою України з ЄС. І затягуватиме вирішення газових домовленостей так, щоб увірвалася терпеливість Брюсселя відносно Києва. Тож і не складно спрогнозувати результат цієї війни нервів. Газовий туман, який запускає Москва, стане в пригоді тоді, коли треба буде пояснити зміну пріоритетів зовнішньої політики. Водночас, реально оцінюючи можливості РФ в цьому контексті, не слід їх перебільшувати. Можна впливати на темпи руху Києва в напрямку Брюсселя, проте остаточно зупинити цей процес навіть Кремлеві не під силу.
І все ж таки проблема в тому, що Київ не має чіткої стратегії на всіх напрямках. В. Янукович надалі імітуватиме реформи, а на міжнародній арені буде уникати ясних кроків, вирішуючи тільки ситуативні питання. Для газових відносин це означає, що позитивні результати матимуть лише короткострокову дію, в першу чергу для його олігархічного оточення. А унікальне (своєю непрозорістю) російське блакитне паливо й надалі буде визначати курс Києва не тільки в енерґетиці. Яка саме Україна вирине з газового туману – зовсім легко здогадатися…

“Наше слово” №3, 22 січня 2012 року {moscomment}