Марта Коваль ■ ГРОМАДА ■ №45, 2016-11-06
Цьогорічні, вже тринадцяті за рахунком, Дні національних меншин «Ґданські біографії» 7–8 жовтня гостинно прийняв у себе Театр мініатюр. Традиційно програма цього культурного заходу складалася з двох частин: дискусійної та концертної.
Представники громад національних меншин, які живуть у Ґданську, 7 жовтня взяли участь у дискусії «Знаки ідентичності» (вела зустріч журналістка Анна Собецька). Учасники розмови спробували виділити й пояснити ті характерні риси, що становлять маркери самовизначення для конкретної етнічної групи. Перелік таких соціально-культурних ознак виявився досить широким: кухня, сімейні традиції, релігія, мова. Єлисавета Кремінська, голова Поморського відділу ОУП, гостя «Ґданських біографій» Олена Боднар, студентка соціології Варшавського університету, яка професійно займається дослідженням ідентичності молодого покоління українців у Польщі, наголошували на тому, що ключовими ознаками національної ідентичності для українців є мова, збереження народних традицій і відзначення свят за східним календарем. При цьому Є. Кремінська зазначила, що для старшого покоління українців одним з маркерів ідентичності є травматична пам’ять про Акцію «Вісла». У розмові взяли також участь представники литовської, білоруської, єврейської і німецької громад. Традиційно не було нікого з місцевої російської спільноти: вочевидь, вона не вважає себе меншиною.
Другий день «Ґданських біографій» був концертним. Зал Театру мініатюр виявився замалим, щоб помістити всіх прибульців. У рамках української програми концерту співали і грали «Хорея Козацька» (м. Київ) і Тарас Компаніченко. З Тарасом ґданщани мали можливість познайомитися ще торік, як він виступав на відкритті пам’ятника Володимирові Великому біля місцевої греко-католицької церкви. Очевидно, саме тоді з’явилася ідея запросити кобзаря та його колектив з концертом до Ґданська.
Репертуар гурту – вражаючий. Це думи, стародавні канти Почаївської лаври, псалми, зокрема козацькі, невольничі пісні, духовна та світська лірика. Це ті пісенні твори, до виконання яких сучасні артисти з різних причин беруться неохоче. Але дарма, написані навіть декілька століть тому, вони і досі звучать проникливо й дуже актуально, без жодного нальоту архаїчності. Варто зазначити, що Т. Компаніченко і його «Хорея…» були одними з найулюбленіших гостей на київському Майдані у дні Революції гідності. У багатьох випадках тексти пісень, які виконували гості, ніколи не були опубліковані в музичних збірниках: вони дійшли до нас лише в усній формі або ж керівник колективу знаходив їх в архівних рукописах. «Хорея» виконала теж низку творів на слова поетів XVI–XIX століть (Д. Наливайка, І. Величковського, Т. Прокоповича, Г. Сковороди, С. Яворського, С. Руданського).
Проте концертна програма колективу складалася не лише з музичних пам’яток старовини. Прозвучали пісні Українських січових стрільців, а так само твори, присвячені героям війни на Донбасі, зокрема «Дума про битву на Савур-могилі», написана у пам’ять про тих, хто загинув у кривавому Іловайському котлі.
Концерт «Хореї» став для глядачів абсолютно унікальним досвідом контакту з музикою та піснею. І справа не тільки в тому, що зі сцени звучали маловідомі тексти. Гуртові удалося створити неповторну емоційну атмосферу. Сприяв цьому і музичний супровід, адже колектив цей користується стародавніми, практично невідомими сучасному глядачеві й слухачеві, інструментами, як-от: басоля, фідель, пандора, ліра тощо.
Ми дуже не хотіли відпускати «Хорею» додому, тому в неділю 9 жовтня, після закінчення літурґії у церкві, хлопці ще раз потішили слухачів коротким концертом духовної музики. ■
