Геннадій Семенович АЛЬТМАН народився 22 травня 1979 р. в Одесі. Воротар. Вихованець дитячо-юнацької спортивної школи “Чорноморець”, Геннадій розпочав професійну кар’єру зовсім не на Одещині.

Перші кроки в професійному футболі (з 1999 року) Геннадій Семенович розпочав навіть не в Україні. В сусідній з Одещиною Молдові, Альтман розпочав виступати за “Зімбру” (Кишинеу), який тоді очолював його батько – відомий український тренер Семен Альтман.
В Україні ж грати Геннадій Семенович почав на Донеччині, а саме в місті Дружківка, де в другій лізі виступав “Машинобудівник”. Там за півтора року (від зими сезону 1999/2000 і до завершення сезону 2000/2001) Альтман відіграв 29 матчів і допоміг дружківцям двічі закріпитися в середині турнірної таблиці.
Уже тоді, восени 2000 року, гравець залучився до команди найвищої ліги чемпіонату України, а саме до донецького “Металурга”, оскільки “Машинобудівник” був фарм-клубом донецької команди. Фактично запросив голкіпера його батько.
Та дебют у футболіста вийшов досить невдалим: у першому ж матчі сезону “металурги” в донецькому дербі програли майбутньому віце-чемпіонові України “Шахтарю” з розгромним рахунком, а самому Альтману довелося аж тричі діставати м’яча із сітки воріт. Тож завдяки батькові син аж до зимової перерви сезону 2000/2001 лише потрапляв до заявки, але на поле не виходив, підтримуючи форму в Дружківці.
Не довірив місця в основі батько синові й наступного сезону (2001/2002). У чемпіонаті, коли “Металург” вперше у своїй історії здобув бронзові медалі, Семен Альтман випустив Геннадія лише на два матчі, “маринуючи” його в запасі та в резервній команді “Металург-2”. Не дивно, що на початку сезону 2002/2003 воротар залишив Донецьк. Після “Металурга” гравець вирішив взагалі залишити Україну й спробувати свого щастя в сусідній країні – Росії, а саме в підмосковних Хімках, де якраз у першому російському дивізіоні виступав місцевий клуб. Там Геннадій Семенович відіграв осінню частину сезону 2002/2003, однак уже під час зимової перерви повернувся в Україну.
Цього разу футболіст знову, тобто вдруге у своїй кар’єрі, потрапив до найвищої ліги чемпіонату України, а саме до одеського “Чорноморця”. Фактично Альтмана запросив, як і до донецького “Металурга”, його батько Семен Йосипович. Проте, так само, як і у випадку з донецькою командою, тато знову посадив своє чадо на лаву запасних. З п’ятнадцяти матчів весняної частини чемпіонату 2002/2003 воротар став у рамку лише у двох, програвши конкуренцію Віталієві Руденку. І хоча в тих двох поєдинках одесити зіграли на рівних із “Ворсклою” та здолали “Кривбас”, усе ж назвати це постійною практикою язик аж ніяк не повернеться.
Новий сезон, 2003/2004, для футболіста вийшов ще гіршим: з 30 матчів Геннадій просидів у запасі аж 29 (!), так і не подолавши конкуренцію Руденка й лише в завершальному в чемпіонаті поєдинку відстояв повністю. Утім і цей мізерний шанс не був використаний – “моряки” вдома програли “Оболоні” з рахунком 0:2.
Можливо, хтось інший на місці Геннадія Семеновича з відчаю залишив би команду, але той ухвалив рішення залишитися. І не прогадав: у сезоні 2004/2005, коли “Чорноморець” посів у турнірній таблиці високе 6-те місце, Альтман відіграв більше половини матчів, записавши на свій рахунок “сухі” перемоги над “Таврією”, “Дніпром”, запорізьким “Металургом”, “Арсеналом”, майбутнім бронзовим призером чемпіонату України донецьким “Металургом”.
Проте, уже “бронзового” для одеситів сезону, 2005/2006, воротар знову втратив місце в основі. Ніби й почав змагання непогано, але потім двічі поспіль “Чорноморець” поступився й суворий батько знову посадив сина на лаву запасних. У середині сезону Семен Йосипович надав шанс нащадкові, але одесити двічі програли – і Геннадій знову опинився у резерві, відігравши загалом лише 8 матчів.
У новому сезоні, 2006/2007, гравець знову опинився у ролі “другого” голкіпера на “пост номер один”. Ще в Кубку УЄФА, куди “Чорноморець” потрапив за підсумками попереднього сезону, Альтман відіграв два поєдинки і навіть допоміг своїй команді переграти володаря Кубку Польщі “Віслу” (Плоцьк) та дійти до першого раунду, а ось на внутрішній арені у гравця справи відверто не пішли. У трьох матчах поспіль голкіпер пропускав голи і його команда здобувала лише нічию, а потім у Харкові одесити й узагалі програли 0:4. Це, вочевидь, стало останньою краплею. До завершення осінньої частини сезону Альтман так на полі і не з’явився, а під час зимового антракту залишив Одесу й більше у найвищій лізі ніколи не грав.
Після найвищої ліги Геннадій Семенович трішки пограв у одеському клубі “Digital”, який виступав на рівні колективів фізкультури, а потім вирушив до Маріуполя, де в першій лізі виступав “Іллічівець” і який саме очолив… С. Альтман! Важко пояснити логіку вчинку Альтмана-молодшого, проте він перейшов до команди батька. Ані те, що нова його команда грала в дивізіоні на порядок нижче, ані те, що наставником команди була не чужа особа – знову не надали жодних шансів хлопцеві: в осінній частині сезону 2007/2008 Геннадій не вийшов на поле на жодну хвилину. Лише останні півроку своєї української кар’єри голкіпер провів без батька: у ПФК “Олександрія”, яка грала тоді в першій вітчизняній лізі.
Нині Г. Альтман є тренером воротарів “Таврії”, яку в міжсезонні очолив С. Альтман.