Ґенсики – це невелике мазурське село, що лежить за 23 км від Кентшина. В ньому 1947 р., внаслідок Акції “Вісла”, поселено українців з Нового Люблинця та Улазова. Наймолодшим серед них був дев’ятимісячний тоді Євген Лойко. Пізніше сюди потрапили такі люди, як Анна Зельонка, що пройшли страшні випробування табору в Явожні, тюрем у Ряшеві, Кракові, Фордоні та інші комуністичні катівні.

Попри нагляд з боку органів безпеки і міліції, утиски й заборону плекати свою традицію і культуру, всі вони зберегли рідний дух. У квітні 1976 р. заснували в Ґенсиках гурток УСКТ, який нараховував 42 членів. Головою гуртка обрали Стефана Сидора, який і далі виконує обов’язки на цьому посту.

У сільській світлиці 27 травня ц.р. відбулося врочисте відзначення 65-ї річниці Акції “Вісла”. Голова гуртка ОУП С. Сидор привітав усіх прибулих, зокрема, голову Вармінсько-Мазурської координаційної ради ОУП Степана Мігуса, голову Спілки українських політв’язнів і репресованих Андрія Дрозда, керівника гуртка ОУП у Кентшині Збігнева Гомзу, сільського старосту Барбару Казберук та о. Миколу Козицького ЧСВВ – пароха Кентшина й Асунів.
Спершу о. М. Козицький відправив панахиду за спокій душі жертв Акції “Вісла” і тих переселенців, які померли на чужині. Парох у проповіді наголошував: “Минуле творить наше майбутнє. Немає будучини без знання історії. Пам’ятаймо про тих людей, які відійшли, давали свій труд, переказали любов до рідного”.
З доповіддю про Акцію “Вісла” виступив організатор заходу С. Сидор. Він представив присутнім найважливіші факти, пов’язані з цією трагедією. Як зазначив доповідач, метою операції було “остаточне вирішення українського питання в Польщі”, що насправді означало денаціоналізацію українців.
Відтак узяв слово голова Ольштинського відділу ОУП С. Мігус. Він закликав присутніх бути вірними своїй мові, Церкві, традиціям та культурі.
– Не просто бути українцем на чужині, далеко від батьківщини, відрізаним від своїх власних коренів. Але ми повинні пам’ятати, якого ми роду-племені. Забуваючи про це, ми виявимо неповагу до наших предків, яких силоміць вигнано з рідних земель, де вони проживали споконвіку, – підкреслив голова відділу. – Тому нащадки переселенців повинні відвідувати рідні сторони своїх предків, дбати про святі місця наших дідів і батьків – цвинтарі, церкви… або місця, на яких вони стояли.
С. Мігус вручив чотирнадцятьом переселенцям грамоти за вірність батьківщині та українському роду.
Діти з пункту навчання української мови у Кентшині, яким опікується Єва Клек, у художній програмі зустрічі декламували вірші, що стосувалися Акції “Вісла”. Несподіванкою був виступ колишнього колективу “Струмочок”, з яким свого часу працювала вчителька української мови Лідія Лойко. У його складі виступали нащадки переселенців, колишні мешканки Ґенсиків Єва Зельонка, Катерина, Данута і Маргарита Лозовські, а також малята з цього ж роду – Мартина та Оксана Пелишки.
У відзначенні 65 ї річниці української трагедії брали участь і поляки. На питання про оцінку таких заходів юрист Ришард Бєланський з Кентшина сказав: “З огляду на те, що моя дружина – українка, я часто буваю на українських концертах, забавах та інших заходах. Завжди зустрічаюся з великою гостинністю і доброзичливістю з боку українців. Вважаю, що кожна нацменшина повинна плекати свою мову й культуру. Стосовно Акції “Вісла”, на мою думку, людям заподіяно кривду. Розумію їхній біль і горе. Як юрист, знаю також, що справи відшкодування за втрачене майно тягнуться роками й вимагають терпеливості”.

“Наше слово” №26, 24 червня 2012 року {moscomment}