«Головна мета – продовжувати якісно музикувати»

Світлана Лагуз ■ РОЗМОВА ■ №31, 2021-08-01

Молоді та креативні. Вони роблять те, що люблять, і це їхній спосіб підтримати Україну. Про те, як у Кракові з’явилася «Creative Group M» та чим вона займається – в розмові з лідеркою групи Оленою Сидорак.

Все почалося три роки тому у Кракові. Кілька молодих хлопців і дівчат з України просто збиралися вечорами у когось на кухні, грали на гітарі і співали українських пісень. З часом людей ставало щораз більше: і тих, хто хотів поспівати, і тих, хто просто приходив послухати. Кухня ставала все меншою і меншою і в якийсь момент не змогла вмістити всіх охочих. Проблему терміново треба було вирішувати. Ідеальною нагодою випробувати новий формат став день народження Оленки Сидорак, ініціативної лідерки групи. Того дня вона вирішила зібрати друзів поспівати і послухати пісень не вдома, а в кав’ярні «Nie lubię poniedziałków». З того часу і місця й почалися краківські вечори української пісні.

Оленко, розкажи, як все почалося

Кафе було дуже приязне до нас. Раз на місяць в «Nie lubię poniedziałków» проводились відкриті мікрофони. Ми приходили і співали українські пісні. Вирішили, що кому, як не нам, показувати полякам українські пісні? Звідки вони їх ще мають почути? В той період сформувалася група людей, з яких і почалася історія наших вечорів. 

Як поляки сприймають ваші виступи?

Поляки в захопленні. Може, звісно, то ті, з якими я спілкуюся. Але насправді українська пісня відрізняється від польської, тож їм цікаво слухати. Вони в більшості не розуміють, про що йдеться, хоч ми перед кожною піснею переказуємо в двох словах її зміст. Поляки та іноземці слухають мелодику, ритм, як звучить мова в піснях. Часто приходять учні та студенти, які вивчають українську мову, для них це чудове місце для практики. Тобто постійні наші слухачі – не тільки українці.

У вашій діяльності простежується певна місія …

– У певній мірі так. Українську мову, пісні та культуру загалом не знатимуть у світі, якщо українці за кордоном не будуть представляти її в повній красі хоча б для свого оточення. Бо хто, як не ми? До карантину ми разом з друзями навчали охочих української мови. Є така громадська організація «Інститут Сковороди» в Кракові. Вже 5 років вона існує на волонтерських умовах. Після таких уроків запрошували учнів на вечори української пісні, послухати як звучить мова «наживо», спробувати зрозуміти. Також на наших вечорах поляки виступають з українськими піснями. І повірте, коли вони виходять на сцену це справжній фурор. 

Яка ваша мотивація?

Для мене це така своєрідна можливість допомогти своїй країні за кордоном. Можливо теж знайти своє місце, своїх людей. Я не спеціально виїхала в Польщу, це не було моєю метою. Просто мала можливість вчитися в магістратурі у Кракові, тож я приїхала сюди на навчання. Потім знайшла роботу за фахом, в IT. Та все ж була впевнена, що повернуся додому. Але з часом тут ставало все більше і більше українців, я знаходила все більше друзів, знайомих, почали з’являтися нові хобі. А вже як зустріла свого хлопця-поляка, то шанси на повернення різко зменшилися. 

Коли я приїхала до Кракова, в Україні саме почався Майдан. Я за всім спостерігала через інтернет, переживала з відчуттям болю, що нічим не можу допомогти. Чи не єдине, що я реально могла робити це розказувати про Україну через свою діяльність докладатися до створення позитивного образу українців. Я шукала волонтерство, знайшла «Інститут Сковороди», а потім уже і зорганізувалися вечори української пісні.

Олено, а ти давно співаєш?

Я вчилася в музичній школі, грала на гітарі, але зовсім не співала. І, як часто це буває після музичної школи, вона настільки набридає, що гітара відійшла на задній план десь на років п’ять, якщо не більше. Повернулася до гітари тільки після того, як мені подарували укулеле такий гавайський чотириструнний інструмент. Тоді в мені відродилася любов до музики.

Маєш його тут, граєте під нього українські пісні?

Так. Перший раз я виступила з українською піснею під гавайське укулеле на вечорі української поезії, який організовували мої друзі. Він був присвячений творчості Ліни Костенко. Тоді підготувала дві пісні на слова Ліни Костенко, дуже люблю її твори.

Які пісні співаєш? 

Мені все життя говорили, що я не вмію співати, тому я дуже довго цього не робила. Але потім потрошки почала… Є такі, які я дійсно не можу виконувати, бо складні для мене. Але є такі, які мені пасують. Люблю грати і співати пісні, котрі всі знають і підспівують. А ще якісь нікому невідомі, цим самим відкривати для людей нові музичні перли. 

З хлопцем познайомилися теж під час вечорів пісні? 

Ні, він з самого початку допомагає в організації вечорів. А ще він співає з нами українські пісні. До речі, в нього дуже круто виходить.

Можна назвати тебе головною організаторкою?

У нас велика команда. Я більше люблю казати, що я – ідейниця та менеджерка. За технічну частину відповідають Дастін та Іван, які теж активно виступають, а ще величезна кількість талановитих дівчат та хлопців, які співають та грають на різних інструментах, і без яких, насправді, вечорів би не було. Ми всі творимо групу митців «Creative Group M». До речі, можете знайти нас на фейсбуці, там ми виставляємо фото, відео та всю інформацію про наші події.

Як часто відбувалися ваші вечори?

До карантину раз на два місяці, плануємо відновлювати цю традицію.

Як виглядає процес підготовки? 

Ми оголошуємо дату вечора, запрошуємо взяти участь знайомих, ми також відкриті для нових людей. Є хтось, хто тільки грає, а хтось тільки співає таких людей треба звести. Ось «Creative Group M» це такий собі клей (сміється, – авт.). Вони пишуть, що хочуть виступити, а ми їм в цьому допомагаємо, в результаті можуть виходити дуети, квартети і тд. Зараз у нас задіяні фортепіано, гітара, баян, укулеле, контрабас, бас-гітара, флейта, скрипка, ударні. Людей вже так багато, що всі разом не можуть виступати, треба ділити їх на групи. В концерті перед карантином брало участь 30 людей, а глядачів понад 100. І все одно була атмосфера «посиденьок на кухні» тепла, затишна, дружня. 

Який рівень виконавців? 

Різний. Є дівчата та хлопці, які співають або грають просто неймовірно. Є початківці, які тільки пробують. Мають, наприклад, гарний голос, але не володіють ним, бо ще не мають досвіду. От ми їм допомагаємо його випрацювати. «Creative Group M» це не звичайна музична група, в якій кожен грає на своєму інструменті і крапка. Ні, є люди, які можуть одну пісню грати на гітарі, другу на баяні, третю тільки співати, а ще іншу підстукати на кахоні. І так більшість.

  Тобто тепер вже сформувалася певна стабільна група? 

Так, є такий кістяк, на який можна покластися. Я знаю, що вони точно будуть, точно прекрасно заграють і заспівають. До таких людей теж можна сміливо долучати новеньких, і не сумніватися, адже вийде щось чудове. Звичайно, ми не вчителі, і не вчимо їх як грати чи співати. Можемо тільки підказати: ось ця пісня тобі пасує, ця не пасує, допомогти порадою. Стараємося, щоб всі виконавці були задоволені. І глядачі теж. Для багатьох з них ці концерти контакт з Україною, якого бракує.

Зазвичай ви присвячували вечори до якогось свята?

Це хороший метод створити невідкладний дедлайн. Не може бути відмовок, що щось не встигаєш, бо свято не пересунеш. Так ми робили вечори до Дня вишиванки, Дня Незалежності, на Андрія, до дня народження Кузьми Скрябіна (то був, до речі, дуже душевний концерт, всі плакали). Бармен був приємно вражений, казав, що це не українцям треба такі вечори робити, щоб об’єднуватися, а полякам, що їм треба у нас повчитися.

Це йому здалося. Проблема українців – в розділеності. 

Рівно на 2 групи прозахідна і проросійська. Але що мене тішить: часто приходять до нас російськомовні українці, які, дякуючи нам, відкривають для себе українські пісні. Кажуть, що не чули їх раніше. Потім вишукують ті пісні в інтернеті, а далі ютуб підкидає їм інші українські пісні, і так непомітно проривається російська бульбашка, в якій вони живуть. Це просто правильна реклама. Вони співають з нами українські пісні, з часом переходять на українську. Це відбувається автоматично, бо вони у відповідному середовищі. Люблю такі історії до сліз…

Ваші концерти безкоштовні для глядачів?

Напевно, останнє, що би я хотіла робити з цими вечорами, це брати гроші. Хоча на наші концерти дуже часто приходять люди і питаються: чому вечори безкоштовні, адже ви робите серйозний продукт.

Скриньку на добровільні внески…

Це єдиний варіант, що я допускаю. Хто бажає, хоче підтримати будь ласка. Але українські вечори мають бути доступні для кожного: для студентів, для заробітчан, для тимчасово безробітних, для всіх. 

Чи набула «Сreative Group M» якогось формального статусу?

Ще ні, не було такої потреби. Чим менше бюрократії – тим більше творчості.

Чи плануєте щось змінювати зараз, після карантину? 

За три роки наші вечори вже вийшли на певний рівень: ми підняли планку і мусимо її тримати. Можливо, змінимо формат: окремо концерт, окремо відкритий мікрофон. Але головна мета – продовжувати якісно музикувати. А ще, по секрету скажу, що ми з «Creative Group M» готуємо новий проєкт українського театру в Кракові. Надіюся, скоро запрошу вас на прем’єру.

Фото надані Оленою Сидорак

Поділитися:

Категорії : Культура, Розмова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*