Чинний від 15 лютого 1962 р. закон “Про громадянство Польщі” передбачає лише два випадки, коли воєвода може визнати іноземця громадянином Польщі. Перший стосується особи без громадянства, яка проживає в Польщі щонайменше 5 років на основі дозволу на поселення. Другий випадок стосується чоловіка (дружини) громадянина Польщі, що перебуває у шлюбі щонайменше 3 роки і має дозвіл на поселення в Польщі. Слід зазначити, що з 15 серпня 2012 р. буде простіше отримати громадянство Польщі. 14 лютого в Збірнику законів опубліковано новий закон “Про громадянство Польщі”. Положення, що містяться в ньому, вводять широкий список випадків, на підставі яких воєвода повинен визнавати іноземців громадянами Польщі. Також будемо обговорювати положення нового закону “Про громадянство”.
У справі, щодо якої нас попросили зробити юридичний висновок, громадянин України звернувся до воєводи з заявою про підтвердження польського громадянства. Ключовим було обдумування представлених обставин на основі Закону РП “Про громадянство Польщі” (ст. 6: “Дитина, один з батьків якої є громадянином Польщі, а другий з батьків громадянином іншої держави, набуває громадянство польське”), а наступним, чи батько заявника був громадянином Польщі. З матеріалів справи виникає, що батько заявника був громадянином Польщі – натомість проблемним питанням було, чи надалі перебував у громадянстві Польщі в той момент, коли народився заявник, чи також був уже громадянином іншої держави (в такому випадку набуття польського громадянства на підставі ч. 6 Закону РП “Про громадянство Польщі” не було б можливим).
У ході справи орган адміністрації розглядав і посилався на наступні акти:
– закони “Про громадянство Польщі” (від 20 січня 1920 р., від 8 січня 1951 р. та від 15 лютого 1962 р.);
– договір між Польським комітетом національного визволення (ПКНВ, пол. Polski Komitet Wyzwolenia Narodowego) та урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), що стосується евакуації громадян Польщі з території УРСР і українського населення з території Польщі, підписаний в Люблині 9 вересня 1944 р.
Досліджувалися також інші домовленості, укладені між ПКНВ та радянськими республіками.
Попри це, орган адміністрації досліджував також Угоду між Тимчасовим Урядом Національної Єдності РП (пол. Rząd Jedności Narodowej) та Урядом СРСР про право зміни радянського громадянства осіб польської і єврейської національностей, що проживають на території Польщі і про право зміни громадянства осіб російської, української, білоруської і литовської національностей, що проживають на території Польщі та їхньої евакуації до СРСР від 6 липня 1945 р., а також Конвенцію між ПНР (пол. PRL) та Урядом СРСР у справі вреґулювання громадянства осіб із подвійним громадянством від 21 січня 1958 р. та Конвенцію між урядом ПНР та урядом СРСР у справі запобігання виникненню випадків подвійного громадянства від 31 березня 1965 року.
Знаменним є, що досліджено також значну кількість нормативних актів, кожен з яких виключає можливість пошуку основи для набуття заявником громадянства Польщі. Констатуючи такі “перешкоди”, орган адміністрації посилався на акти і домовленості з часів, які внаслідок важкої історії Польщі та України, давно повинні бути виключені з юридичних роздумів. Сьогодні вважаємо, що незалежно від розв’язання в справі заявника, котре будемо аналізувати і обговорювати на шпальтах “Нашого слова”, актуальний правовий порядок повинен стосуватися реґулювання повоєнного періоду.
Цей постулат висловлено також в постанові Сенату РП від 16 квітня 1998 р. про правову безперервність між IІ та IIІ Річчю Посполитою: “1. Сенат визнає утворену на польських землях в результаті Другої світової війни державу, яка функціонувала у 1944-1989 рр., недемократичною державою з тоталітарною системою влади, елементом світової комуністичної системи, державою, яка позбавлена суверенності і не реалізує принципу верховенства Нації. 2. Сенат визнає безперервність права II і III Речі Посполитої, що виражається в їхньому суверенному і незалежному бутті. 3. Сенат стверджує, що нормативні акти, встановлені несамостійним законодавцем у 1944-1989 рр., позбавлені юридичної сили, якщо шкодять суверенному буттю польської держави або суперечать принципам права, які визнаються цивілізованими націями, що знаходять своє вираження в Загальній декларації прав людини. Стосується це особливо нормативних актів, які порушують загальні права і свободи громадянина. До них належить включити акти, що позбавляють польського громадянства. Одночасно потрібно забезпечити повернення прав, неправомірно відібраних”. Сподіваємося, що очікувані зміни будуть віддзеркалені в новому законі.

Walczyński Kalinowski i Wspólnicy
Kancelaria Prawna sp.k.
ul. Piękna 44, lok. 1
00-672 Warszawa
tel. +(48) 22 826 11 88
faks +(48) 22 828 30 61
www.wkiw.pl