Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ 2011-07-15
{mosimage}
– Ми говоримо тут про себе, але думаємо й про Україну; хочемо показувати її культуру, хочемо також брати участь у польсько-українському співробітництві, – говорив у кошалінському амфітеатрі зі сцени ХХ Фестивалю української культури (ФУК) голова ОУП та одночасно оргкомітету заходу, Петро Тима. Він наголосив і на тому, що захід становить один з найвиразніших моментів присутності українців у Польщі.
З його думками перегукувалися вітальні слова депутата Сейму Мирона Сича, який, дякуючи попереднім і теперішнім організаторам, а також місцевій та державній владі за прихильність до нашої громади, пригадав, що саме Польща першою визнала українську незалежність, 20-річчю якої був присвячений кошалінський захід.
“Фестиваль збігається з початком головування Польщі у Європейському Союзі – це своєрідний символічний знак у наших відносинах”, – говорив депутат.
Вітального листа від Броніслава Коморовського зачитав радник президента Польщі Генрик Вуєц, про якого сказано, що це людина, яка в далекі 70-ті рр. уже думала про будування відносин між незалежними Польщею та Україною. “Фестиваль української культури, – говориться, зокрема, у листі від голови польської держави, – демонструючи польській та українській публіці різні види та виміри найновішої історії сусідніх народів, показує шлях України до здійснення спільної мрії – включення її в структури об’єднаної Європи”. Привітання від президента Віктора Януковича передав кошалінській публіці міністр культури і туризму України Михайло Кулиняк.
До учасників фестивалю звернулись особисто спікери польського та українського парламентів – Ґжеґож Схетина і Володимир Литвин, а також інші державні службовці обох країн. Політичних заяв з фестивальної сцени цього суботнього вечора прозвучало більше – усі вони та дискусія журналістів і політиків щодо шляху, пройденого Україною за роки незалежності, показали: українці Польщі хочуть і можуть бути партнером на дорозі зближення офіційного Києва з європейським співтовариством.
Сходячи з високого державного рівня, варто відзначити, що фестивалеві вдалося завоювати широкий публічний простір міста – акціями, які відбувалися в амфітеатрі, на місцевому Ринку, в Радіо Кошалін чи в театрі або в кафедральному римо-католицькому соборі – поцікавилися ними не лише гості, які спеціально приїхали на фестиваль, а й звичайні мешканці Кошаліна.
За вхід на ряд фестивальних заходів люди платили гроші з власної кишені, а це може означати, що в Польщі відповідно запропонований продукт української культури знайде свого споживача. Той, хто “забронював” собі трохи більше, ніж один день, напевно міг віднайти в програмі ФУК – найбільшому українському заході в Польщі, – чимало привабливих пунктів. Огляди фільмів, вистава “Солодка Даруся” за однойменним твором Марії Матіос, мистецькі виставки, хорова музика, рок, фольк, джаз тощо – вибирати було з чого.
Проте центральним місцем глядацько-мистецьких зустрічей до пізньої суботньої ночі став саме амфітеатр, бо чи не найважливішими тут виявилися просто міжлюдські зв’язки. “Те, що можу врешті тебе побачити і маємо нагоду поговорити, – це великий плюс цього заходу”, – такі розмови можна було почути ще до початку мистецької програми на сцені амфітеатру.
Може трохи більше очікували на зірку програми – гурт “ТіК”, – але, як говорить глядач Богдан Юрчишин (він родом з Сянока, а зараз живе у Варшаві), у ці дні варто було не залишатися вдома і з огляду на високий ранґ заходу, і на всі інші пропозиції в програмі, яких було достатньо на всі смаки. Серед кошалінської публіки був і Шимон Шурмей – директор Державного єврейського театру з Варшави, який народився в Луцьку (Україна) в польсько-єврейській сім’ї: “Варто повторити банальну правду, що культура об’єднує, а не ділить. І саме це бачу на цьому фестивалі”, – ділився він враженнями. Юрій Дмитерко приїхав до Кошаліна з Мястка. Він пишається тим, що двоє його дітей закінчили українські школи в Польщі, а про цей фестиваль та попередні, учасником яких він був, говорить, що вони просто не дозволяють забувати про своє коріння.
Не можна тут перерахувати всі колективи, які вийшли на кошалінську сцену, бо їх було кільканадцять. Але варто назвати хоча б кілька з них, зокрема танцювальні візитки наших шкіл – “Вітрогон”, “Думку”, “Аркан”, “Горицвіт”, фольк колективи – від “Горпини” до “Білого берега”, представників Підляшшя – хоча б ансамбль “Ранок”, була й “Хвиля” з Люблина, а з Лемківщини – Юлія Дошна, “Відимо” та “Лемко Tower”, виступили хор “Журавлі”, кабаре “Горпинка” та багато інших українських артистів з Польщі. Цей мистецький віночок доповнювали зірки з України – від енергетичного музичного коктейлю під назвою “ТіК”, через популярний “Плач Єремії”, джазовий “Шоколад”, Василя Жданкіна, Віктора Морозова, аж по новинку на українській сцені в Польщі – гурт “Крапка” із Запоріжжя.
Загалом, чомусь складалося враження, що названі і неназвані тут виконавці з Польщі, яких часто зустрічаємо на різних менших заходах, у Кошаліні презентувалися дещо інакше. Може, просто прихильників їхньої творчості зачарувала атмосфера заходу, а, можливо, й тому, що самі артисти відчули: під ногами мають професійну сцену, за собою – добре освітлення, фахове озвучення, а перш за все – престижність, що випливає з історії вже двадцяти Фестивалів української культури. З такою інфраструктурою не годилося представити себе просто звичайно…
“Наше слово” №29, 17 липня 2011 року {moscomment}
