Ярослав Машлюх ■ ПОДІЇ ■ 2011-09-02
{mosimage}
Свято культури над Ославою відзначало свій ювілей – 20-ліття. Багато часу минуло і чимало змінилося від першого заходу. Змінилося місце, форма фестивалю, його публіка, потреба збереження надбань наших пращурів, зрештою, охота взяти участь у творенні культури.
Багато вже було сказано чи написано про свято в Мокрому – і то з різних сторін. Здається, що цим разом немає вже про що писати. Свято культури над Ославою щороку відбувається, приїжджають різні гурти, виступають, усі гарно гуляють – от і все. Про що можна більше розповідати?
Президента ще не запрошували, жодної суперзірки – теж ні… Проте, можливо, це – відповідний час, щоб підбити підсумки з погляду співорганізатора цього заходу і мешканця Мокрого.
Намагаюся пригадати початки нашого фестивалю (хоч тоді, здається, ніхто й не думав так його називати). Коли я був ще юнаком, цей захід здавався мені чимось незвичайним. Його організувала група людей, яка вирішила коштом власного часу й зусиль влаштувати над Ославою концерт української пісні і танцю. Тоді це було проявом патріотизму, усвідомлення потреби національного самозбереження, намаганням вчинити щось корисне. От, просто так. Для мене це були справжні українці, які хотіли пропаґувати свою культуру, ділитися нею з іншими, робити все, щоб не треба було зі соромом заявляти: “я – українець”.
Я уважно придивлявся до цієї праці і згодом почав разом з друзями приєднуватися до такої культурної місії. Прийшов також час, коли я зрозумів: це – не просто фестиваль, музика, добра забава, але це важке і дуже вимогливе діло.
Час приносив зміни й у формі самого фестивалю. З назви заходу “Свято української культури над Ославою” зникло слово “української”. Однак ця зміна не була ознакою того, що ми стали менш українськими, ніж інші. Усе було продумане. З’явилася потреба відкритися для інших глядачів, не тільки для українців. Досить було влаштовувати фестиваль української культури тільки на “своєму подвір’ї і за високим парканом”. Народилася, думаю, дуже вартісна ідея: показати нашим сусідам – полякам, словакам, а може й ще іншим, які ми є. Побути один з одним, побалакати і навчитися дечого мудрого. Ми ж маємо бути розумними людьми – і про це намагаємося ніколи не забувати.
Цьогорічний фестиваль завершив певний етап і показав, що багато праці ще перед нами. Ми далі вчимо ся, як зробити захід ще цікавішим, як задовольнити всіх глядачів, яких за 20 років назбиралося чимало. Тому на відкриття ювілейного свята, 7 серпня ц.р., відбулася наукова конференція про лемківсько -бойківське пограниччя та архітектуру й мистецтво Підкарпаття. Тематика конференції стосувалася місця, де ми живемо, та обставин виникнення фестивалю над Ославою. Доповідачі, серед яких були Ярослав Ґємза і Роберт Банькош, детально розповіли про іконографічне мистецтво цього реґіону, а також про те, як важко визначити межі в культурі. Здається, село Мокре зовсім непогано вписується в цю невизначену кордонами культурну територію. Говорячи про дерев’яне сакральне мистецтво, незбагненної вартості ікони і тісний їхній зв’язок з українською культурою, д -р Григорій Купріянович пригадав акцію руйнування православних церков 1938 р. на Холмщині. Конференцію прикрасила виставка ікон, створених руками дітей з Мокрого та околиць, а також картини місцевого художника Мирона Гаврильця, праці якого є виявом локального патріотизму й любові до української культури.
Представники гуртка ОУП у Мокрому 13 серпня поклали квіти на могили загиблих у Завадці-Морохівській – для відзначення 65-ї річниці трагічної події, а відтак у греко -католицькій церкві Преображення Господнього в Мокрому відбувся концерт духовної музики з участю православного хору Перемисько-Новосанчівської єпархії “Ірмос” (дириґент – Маріанна Яра) та Молодіжного хору ім. о. Михайла Вербицького з Перемишля (дириґент – Ольга Попович). У неділю 14 серпня виступили фольклорні колективи та фольк групи: Гурток сільських господинь з Мокрого, “Раславічан” (Словаччина), “Калина”, бандуристки з Тернополя, “Рушничок”, “Тайм Аут” (Україна), “Сондечанє”, “Аркан”, “Ослав’яни”, “Хвиля”, дует “Ґайда”, “Дулярові браття” (Польща).
ХХ Свято культури над Ославою було свого роду підсумком нашої дотеперішньої діяльності. Ми намагалися відтворити принаймні частину заходів, які вже раніше відбувалися під час фестивалю. Я хотів би подякувати всім, хто щороку приєднується до організування цього культурного заходу.
На мій погляд, ми завершили етап і мали б піти далі. Можливо, треба ще раз знайти відповідь на питання: чому ми організуємо цей фестиваль? Для кого? І які користі з нього випливають? Я намагатимуся відповісти на ці запитання. Mи його організовуємо з цих самих міркувань, що й 20 років тому. Бо його творять діячі культури, бо він є для людей, бо можемо показати іншим надбання культури свого українського народу, а водночас – пізнати частину культури наших сусідів; можемо долати стереотипи і збагачувати себе новим досвідом, бо це випливає з наших сердець. І можна було б перераховувати всі цінності, які линуть разом з піснею, танцем, мистецтвом. Але навіщо? Треба тільки прийти і захотіти все побачити… Я прийду. До зустрічі через рік!
“Наше слово” №36, 4 вересня 2011 року {moscomment}
