Іван Бакунович ■ КУЛЬТУРА ■ №45, 2014-11-09
Понад тиждень, від 10 до 19 жовтня, у різних місцевостях північного та південного Підляшшя відбувалися заходи, які мали безпосереднє відношення до ХХІІІ Фестивалю української культури на Підляшші «Підляська осінь», на якому свої досягнення представляли колективи з Підляшшя та України. Крім того, в рамках фестивалю організовано презентацію книговидань, виставки народного мистецтва і рукоділля, театральні вистави для дітей, огляди фільмів.
«Розпрягайте, хлопці, коней» – у тіні війни
Гостей з-за кордону репрезентував квінтет «Літо» з Рівного та ансамбль пісні і танцю «Берегиня» з Києва. З думкою про наймолодше покоління на фестиваль завітав Театр ляльок з Хмельницького. Відбулася й зустріч з поліським фольклором «Полісся Кольберга – Полісся сьогодні» та «Підляське весілля» з участю колективу з Залав’я, котре лежить на рівненському Поліссі.
Представники організаторів, тобто Союзу українців Підляшшя, підкреслили, що якраз 750 років тому помер один з володарів Русі, який відіграв також велику роль в історії Підляської землі. Був це князь Данило Романович, який цю територію включив до своєї держави і почав її називати Підляською землею.
Фестиваль української культури на Підляшші – це успіх тих людей, які зрозуміли, де їх коріння, які зрозуміли, що треба думати про майбутнє, не забуваючи про минуле, не забуваючи про своє коріння, про традиції своїх предків, не забуваючи про свою мову, культуру, традицію. І тільки тому цей фестиваль, як і багато інших заходів, може тут відбуватися.
«Якщо би 30 років тому хтось сказав, що на Підляшші будуть організовуватися фестивалі української культури, що тут, на Підляшші, буде українська газета, що тут будуть радіо- і телепередачі тією мовою, якою сотні років говорили і тепер говорять люди, ніхто би з нас у це не повірив. Але так сталося. Чому? Тому що є люди, які цього хочуть. Є люди, для яких це важливо», – зазначив д-р Григорій Купріянович, голова Українського товариства в Люблині. Він сказав і про те, що цьогорічне радісне свято, на жаль, відбувається в тіні трагічних подій у східній частині України. Про це неможливо було не згадати, бо в серцях кожного, хто ідентифікує себе з українським народом, викликають вони страх, жах і тривогу. При нагоді таких свят мусимо також пам’ятати про тих людей, які там намагаються зберегти себе, зберегти свою Батьківщину, її незалежність, своє право на те, щоб бути собою.
«Дві години» або спогади виселенців
Дві години – це дуже короткий проміжок часу, який отримали мешканці Холмщини і південного Підляшшя для підготовки в дорогу 1947 р., під час масової депортації українського населення. Це також заголовок публікації, яка містить на своїх сторінках майже 40 історій людей, виселених у рамках Операції «Вісла». Видання презентовано під час Фестивалю української культури «Підляська осінь». Книжка – це результат проекту, який реалізувала молодь, об’єднана у Братстві православної молоді Люблинсько-Холмської єпархії та Фонду «Діалог народів», а зафіксовані в ній історії поділено на розділи за місцевостями, родом з яких її головні герої.
«Ми, як православна молодь, дуже добре знаємо ці історії з розповідей бабусь та дідусів, які пережили виселення в дитинстві або ранній молодості. Коли ми провели опитування серед членів братства, виявилось, що аж 70 відсотків з нас має в родині жертви Акції «Вісла». Рішення про депортацію впало на людей, наче грім з ясного неба. Часто вони мали тільки дві години, щоб зібрати те, на що працювали все життя, а вирушали у безвість», – говорить Оля Купріянович, яка вклала чимало зусиль, щоб ці історії, ці спогади побачили світ.
Ідея створення такої публікації з’явилася під час мандрівок і прощ дорогами та бездоріжжям Холмщини і південного Підляшшя. Неодноразово молодь бачила старі запущені цвинтарі з кириличними написами на могилах, розмовляла з людьми, які на своїй землі становлять українську православну діаспору, записувала розмови з ними. Потім визріла думка, щоб ці спогади оприлюднити. Спочатку надрукувати на декількох листках.
Можливість отримати фінансову підтримку дала змогу розширити задум, збагатити його спогадами людей, які до сих пір проживають на західних землях, та поповнити старими фотографіями, зокрема з періоду перед виселенням. Журналістський вишкіл став необхідним в обробці матеріалів.
«Відповідно підготовлені молоді дослідники історії подалися на Вармію і Мазури. На шляху журналістів-аматорів виринуло Мронґово, Лідзбарк-Вармінський, Орнета – деякі з багатьох місцевостей, у яких опинилися, переважно назавжди, колишні мешканці Холмщини і південного Підляшшя. Про ці місцевості дехто чув не один раз, прислухаючись розповідям дідусів, але вперше молодь могла побачити ці терени, церкви, розміщені в залишених німецьких костелах. Нині наші парафії у згаданих місцевостях нараховують небагато вірних. Мета поїздки – зустрітися з ними і записати ці спогади», – додає Оля Купріянович.
Молоді видавці підкреслюють, що в ході реалізації проекту зав’язався діалог поміж поколіннями, а зустрічі зі старшими людьми, які дивляться на світ з іншої вже перспективи, є завжди навчанням. Для тих, хто не знав багато про Акцію «Вісла», ці спогади стали справді зворушливими розповідями, яких не можна знайти в наукових виданнях.
Історичні паралелі в сучасному документальному фільмі
Під час фестивалю можна було також оглянути два документальні фільми, виготовлені Рівненською обласною державною телерадіокомпанією (ТРК). Перший фільм відносився до часів ІІ Світової війни, другий – трохи по-іншому висвітлював постать Тараса Шевченка: «Дуже багато часу приділяємо передачам і кінофільмам про нашу історію, – говорить Петро Мідріган, директор Рівненської обласної державної ТРК. – Як у Польщі, так і в Україні наша історія є дуже складною, а внаслідок комуністичної пропаґанди в ній дуже багато темних плям і перекручень, які ми повинні сьогодні відкривати».
Фільм «Перевертні» стосується трагічної сторінки в історії населення, яке проживає на західній території України. Наприкінці ІІ Світової війни на Рівненщині діяв 151-й енкаведистський загін, який під прикриттям нібито Української повстанської армії знищував мирне населення, а потім, звісно, комуністична пропаґанда показувала, що це чинили повстанці.
«Ми знайшли багатьох людей, які були свідками злочинів НКВС на Рівненщині. Ми також мали можливість заглянути до деяких архівів і співставити з фактами, таким чином дізнатися, як воно було насправді, – підкреслює директор П. Мідріган, – тому що війна – це же трагедія. Війна – це завжди несправедливість. І дуже важко знайти людей, які відверто скажуть, що ці були праві, а ось ті – неправі. Кожен за щось боровся. Одні – за свободу, інші хотіли щось завоювати».
Чому цей фільм автори хочуть запропонувати якраз сьогодні?
«Тому що те, що відбувалося більше як півстоліття тому, нині, на жаль, повторюється в Україні, – наголошує директор Мідріган. – До останнього часу президент Владімір Путін заявляв, що в Криму не було російських військ і Криму не захоплювала російська армія. До сьогодні він заявляє, що на сході України, а саме в Донецькій і Луганській областях, нема російських військових. Кремлівська пропаґанда й далі бреше і намагається перекласти свою вину на когось іншого».
Наступний фільм стосується особи Тараса Шевченка. Цього року відзначаємо 200-річчя з дня народження поета і художника. Олексій Бухало, працівник Рівненської ТРК, зняв невеличкий фільм, можливо, не про такого Шевченка, якого всі звикли бачити. Коли уявляємо особу Шевченка, бачимо його у шапці, в кожусі. Проте автор назвав цей фільм «Без кожуха». Автор стрічки за освітою історик-краєзнавець, отже у своїй картині намагається розкрити постать Шевченка трохи по-іншому. ■
