(бг) ■ ПОДІЇ ■ 2008-10-16
По-різному називають журналісти, письменники та державні діячі 90-річного Євгена Стахіва, людину з напрочуд цікавою біографією. Говорять також, що це леґенда Перемишля. На свій ювілей він приїхав зі США у Перемишль, аби в місті своєї молодості та серед рідні 90-ліття стало ще змістовнішим.
{mosimage}
– Вас не можна називати тут гостем. Перемишль – це Ваш дім, – сказала Марія Туцька, відкриваючи 26 вересня в Народному домі вечірню зустріч перемишлян з Є. Стахівом. На його честь пролунало тут “Многая літа”, а потім голови перемиських організацій та установ дослухалися до міркувань людини, яка у своєму житті була членом ОУН, похідних груп та УГВР. Життя ознайомило його з Галичиною, Великою Україною, Німеччиною, США, він знав Україну під Польщею, СРСР, Німеччиною, у формі УРСР та тій останній – самостійній. Можна сказати – українське ХХ сторіччя чи не повністю відбите в його біографії.
Політична свідомість Стахіва формувалася в батьківському домі, а потім у тому залі Народного дому, де відбувалася описувана зустріч.
– То була заля, де мене, 19річного, обирали секретарем “Української бесіди”, тобто зборів нашої інтеліґенції націонал-демократичного напрямку, – відзначив ювіляр і кинув низку назв старого, добре організованого і політично динамічного Перемишля: “Просвіта”, “Базар”, “Бескид”, “Ризниця”, Повітовий союз кооператив, “Міщанська каса”. – То був час, коли українці в Перемишлі мали все своє, навіть своїх злодіїв, один з яких свого часу “споров” касу “Української щадниці”.
Колишній мешканець будинку на вулиці Бушковицькій (тепер Роґозінського), прихильник тверезого погляду historia magistra vita est, вірив у відбудову Української Самостійної Соборної Держави. У минулому палкий ворог ІІ Речі Посполитої, дивував присутніх дуже критичною оцінкою форми українсько польських стосунків у першій половині ХХ ст.
З поляками війна давно закінчилася, маємо дві самостійні держави, від 1990 р. велика кількість мудрих поляків зрозуміла, що Польщі треба мати добрі стосунки з Україною. Україні треба мати добрі відносини з Польщею. Це єдиний можливий і прийнятний висновок з нашої дурної історії у ХХ ст.
Перемишляни не були б собою, якби не запитали, яке місце в цих стосунках належить їхньому місту. Виклад поглядів Є. Стахіва на це питання був такий:
– Перемишль – це місто на грані двох світів. У 1941 р. мене цікавив той другий, східний, і тому я опинився в Донбасі, де організовував оунівське підпілля, яке потім совіти взяли за свою “молоду гвардію”. Перемишль відіграв велику роль в історії Західної України, він зберіг українську людність обабіч Сяну аж до моїх днів. Однак сьогодні нічого не значить те, що Перемишль належить Польщі, бо Україні разом з Польщею треба протиставитися путінській Росії. Отож мають вирішувати стосунки Київ Варшава, Львів Перемишль, а не Перемишль-Варшава, і не радіо “Мария” чи якась там інша мара…
Повний тверезого політичного розуму, спертого на досвід та свідкування історії Європи останнього сторіччя, Стахів легко міркував також про історію Галичини ХІХ ст., критично оцінив тодішню Грекокатолицьку церкву, називаючи її “аґентурою австрійської держави”. Натомість половині сучасної української нації дісталося визначення: “хахли, малороси і кацапи”.
На кінець М. Туцька зачитала вітальний лист Президента України з нагоди 90-річчя Ювіляра, де зокрема відзначено таке: “Ваше бурхливе життя є високим взірцем служіння Батьківщині, відданості національній ідеї та безкомпромісної боротьби за становлення української державності. Вас називають “останнім молодогвардійцем” за організацію в роки Другої світової війни антифашистського підпілля на Донбасі”. “Глибоко поважаю Вас як палкого патріота”, – додав ще В. Ющенко. Хоча тут слід відзначити, що сам Ювіляр називав автора листа “слабким президентом”. (бг)
“Наше слово” №42, 19 жовтня 2008 року {moscomment}
Від редакції: в одному з наступних номерів опублікуємо широку підсумкову розмову Б. Гука з Є. Стахівом про українсько -польські відносини у ХХ ст.
