Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ 2011-08-05
{mosimage}
Про три вагомі подвиги о. Мирослава Ріпецького нагадав кількасотособовій пастві, присутній 16 липня на щорічному хшанівському празнику на честь свв. апостолів Петра і Павла, о. Стефан Батрух з Люблина, який цим разом виступав як представник глави УГКЦ в Польщі архієпископа Івана Мартиняка. Отець М. Ріпецький був тим, хто відважився, попри сувору заборону, вибрати місце для відкриття першої і протягом багатьох років єдиної греко-католицької парафії саме у Хшанові. Перша літургія українською мовою прозвучала там для вигнанців з операції “Вісла” вже 2 липня 1947 р., ще до офіційного закінчення насильницької депортації.
Друге, що підкреслив у проповіді о. С. Батрух, – це те, що о. М. Ріпецький розпорядився, щоб після смерті його тлінні останки похоронити в рідному селі – у Лісках, що й сталося 1974 р.
– Це бажання о. Ріпецького бути похованим на рідних землях, а отже там, звідки його сім’ю і всіх парафіян вивезли не з їхньої власної волі, є для нас викликом, – підкреслив о. С. Батрух. – Це теж знак, яким він хотів нам сказати щось важливе: щоб ми не забули про місця наших предків, про коріння, якому завдячуємо те, ким ми є. Своїм рішенням о. Ріпецький закликав нас дбати про своє походження. Його вічне перебування там є для нас викликом. Сьогодні ми заклопотані щоденними справами, тому найчастіше не маємо ані часу, ані сили, ані бажання, щоб їхати й відвідувати малу батьківщину, рідні місця наших предків. Болить нас, коли бачимо, що кладовища заростають, що церкви занепадають, але якщо ми цих справ не візьмемо у свої руки, то ніхто за нас цього не зробить.
Третє, що залишив у спадщину о. М. Ріпецький – це святкування на честь свв. апостолів Петра і Павла.
– Це був перший празник після того, як він опинився у Хшанові, – підкреслив о. С. Батрух. – І ми маємо його берегти. Отець залишив нам цей празник для того, щоб ми черпали силу для дальшого існування в нових реаліях. Ідеться про те, щоб уповні бути собою, щоб не боятися свого коріння, мови, себе, не мати почуття меншовартості з приводу того, хто ми є. А в емоційному вимірі: щоб ми усвідомлювали, що є єдиними, неповторними, цінними, улюбленими, найдорожчими в Божих очах. І тоді осудження інших людей не буде страшним, воно не в силі буде зломити вірності й хоробрості.
Ці та інші слова о. С. Батруха явно перегукувалися зі складним сьогоденням. Цього року вже сама не досить-таки численна присутність вірян у Хшанові може щось сказати. Польська мова перемагає – навіть серед людей “слушного” віку, які зверталися нею до молодших поколінь, – а дискусія на тему її введення в майбутньому в Греко-католицькій церкві – теж не найкраще може засвідчувати про не надто міцну витривалість членів нашої громади. Можливо, що заповіт о. М. Ріпецького, який поєднував Церкву з українським народом, з українською мовою, а не розмежовував цього, – не до всіх ще потрапив. Про вагомість і небезпеку такого поєднання добре знала тодішня комуністична влада, яка намагалася розбивати єдність віри й рідної мови. Про це, зокрема, говорив гість празника, латинський священик Едвард Бурчик – у часи о. Ріпецького парох римо-католицької парафії в Старих Юхах (нині – він в Ольштині). Ксьондз Бурчик пригадав, з якою відвагою о. М. Ріпецький боронив свою парафію і маленький храм, що знаходився в частині довоєнної школи. Влада за всяку ціну хотіла знищити парафію, – підкреслив латинський священик, який тоді намагався допомагати греко- католицькому парохові, – та сильним світу цього не вдалося. Помічники влади знаходилися іноді й серед латинського духівництва, яке переконувало віруючих, “że to wszystko jedno do jakiej świątyni chodzić”.
Теперішній хшанівський парох о. Григорій Столиця привітав гостей празника, а серед них – депутата Сейму Польщі Мирона Сича, голову Мазурського відділу ОУП Івана Піка, о. Ігоря Гарасима – протоігумена ЧСВВ, о. Дмитра Гарасима, представника елцького латинського єпископа, пароха з Елка о. Ярослава Домбровського, ольштинського декана о. Івана Лайкоша та інших священиків, які брали участь у святкуванні.
Празник розпочався молебнем, який відправив о. Павло Старух ЧСВВ, значну частину молитви присвятивши українським байкерам, що вперше групою з тринадцяти мотоциклів приїхали на хшанівське свято. Вів їх з місця збору, а пізніше й освятив мотоцикли та їхніх власників. Байкери та їхні “румаки” зробили на присутніх неабияке враження. Українські байкери закликають інших українців приєднуватися з мотоциклами до них.
Після Служби Божої, яку вів о. С. Батрух, правилася панахида за блаженної пам’яті о. М. Ріпецького та його родину. На кінець священики освятили воду, що вже стало традицією хшанівських празників.
За рік – 65-ліття парафії свв. Петра і Павла у Хшанові.
“Наше слово” №32, 7 серпня 2011 року {moscomment}
