Павло Лоза ■ ГРОМАДА ■ №20, 2017-05-14
Після того, як на відзначення 70-ї річниці Акції «Вісла» уряд не виділив ні копійки, польська інтеліґенція утворила Почесний комітет громадських відзначень події. До його складу ввійшли: Данута Куронь, Кристина Захватович-Вайда, отець Томаш Достатні ОП, проф. Володимир Мокрий, Адам Боднар, Анджей Северин та Анджей Стасюк. Завдяки цим людям та підтримці медіа вдалося зібрати потрібну суму, а це близько 100 тисяч злотих. Ким є і чим займаються особи, які в останні місяці заохочували українців та поляків підтримати відзначення річниці виселення?
Данута Куронь
Польська громадська діячка, історик за освітою, активістка опозиції в комуністичний період. Була співорганізатором підпільних структур «Солідарності» у Люблінському воєводстві та редакторкою журналів профспілки. Під час розмов «круглого столу» була журналісткою в інформаційній службі «Солідарності». Після червневих виборів 1989 р. формувала парламентське представництво Яцека Куроня. До 1995 р. працювала в щоденнику «Газета виборча». Разом з чоловіком Я. Куронем вони 2000 р. засновували Громадський університет ім. Яна-Юзефа Ліпського в Теремисках (Білостоцьке воєводство). Пані Данута – голова фонду «Громадська допомога SOS» та Освітнього фонду ім. Яцека Куроня – організацій, які фінансово підтримують освітній процес молодих людей з сіл і малих містечок. Була відзначена 2011 р. Лицарським хрестом Ордена Відродження Польщі, а також відзнакою Орден усмішки.
Відома як великий прихильник польсько-українського примирення. Слід згадати, що поряд з двома членами Громадського комітету солідарності з Україною, Ізабеллою Хрусьлінською та Ґражиною Станішевською після минулорічої атаки на учасників процесії на пикулицький цвинтар (сама теж брала в ній участь), звернулася до президента Перемишля з проханням зайняти чітку позицію у справі польсько-українського примирення. Була серед поляків та українців, які у жовтні торік приїхали до села Верхрати (Підкарпатське воєводство), щоб висловити протест проти нищення українських поховань на території Польщі.
Кристина Захватович-Вайда
Польська сценограф та актриса, яка народилася і проживає у Варшаві. Професор Краківської академії мистецтв. Як медсестра зв’язку і розвідник пошти брала участь у Варшавському повстанні 1944 р.
Після закінчення Яґелонського університету працювала штатним працівником у театрах Кракова, Варшави, Вроцлава тощо. Підготовлювала сценографії театральних вистав і фільмів не лише в Польщі, а й за кордоном – у Франції, Ізраїлі, Японії, США, Аргентині та ін. Співпрацювала з багатьма відомими режисерами, зокрема Анджеєм Вайдою. Вона – лауреат багатьох нагород і відзначень, серед яких Лицарський хрест Ордена Відродження Польщі та Хрест Армії крайової. Має звання доктора наук Гоноріс кауза Краківського педагогічного університету. Разом з чоловіком Анджеєм Вайдою брала торік участь у дебаті, присвяченій пам’яті Яцека Куроня, яка відбулася в театрі польському у Варшаві.
Отець Томаш Достатні ОП
Польський теолог, домініканин, журналіст, душпастир інтеліґенції. Він є автором та співавтором понад десяти книжок, очолює фонд «Без кордонів», одною з провідних цілей якого є пошук шляхів зближення і примирення між поляками та їхніми сусідами – німцями, словаками, білорусами, українцями й іншими націями. Свою ціль намагається осягнути шляхом організування багатосторонніх зустрічей з представниками народів Центральної та Східної Європи. Його фонд сприяє екуменічним ініціативам і діалогові з представниками інших релігій (протестантів, православних, євреїв). Роль організації, яку очолює, священик бачить також у зміцнюванні культурної спадщини Європи. На його думку, це теж елемент, який сприяє примиренню між віровизнаннями та народами.
Проф. Володимир Мокрий
Український науковець, славіст, політичний і громадський діяч, який проживає у Кракові. у 1999 – 2003 рр. завідував кафедрою україністики Яґелонського університету, від 2004 р. керував новоствореною кафедрою українознавства на факультеті міжнародних і політичних студій Яґелонського університету.
В. Мокрий 1987 р. заснував у Кракові Фонд Святого Володимира, Хрестителя Київської Русі, за що, а також за багаторічну плідну наукову і громадську працю, спрямовану на українсько-польське порозуміння, одержав нагороду Іоанна-Павла ІІ. Фонд постав так само для підтримки і популяризації української науки та християнської культури. В його рамках засновано видавництво «Швайпольт Фіоль», ґалерею українського образотворчого мистецтва, музей ікон, бібліотеку, читальню, книгарню «Нестор», каплицю св. Бориса і Гліба з розписами Юрія Новосільського та український ресторан.
В. Мокрий багатьом українцям відомий як перший український депутат у польському парламенті в повоєнній Польщі. Був 1989 р. кандидатом від «Солідарності» до Сейму Польської Народної Республіки. За нього проголосувало понад 60% виборців з Ґожівського воєводства, де він балотувався. Завдяки його активності як депутата Сейму Польщі (був ним у 1989 – 1991 рр.) Акцію «Вісла» 1990 р. засудив Сенат Республіки Польщі.
Спільно з польськими опозиціонерами (серед яких були Адам Міхнік, Боґдан Борусевич та Боґуміла Бердиховська) 1989 р. брав участь у першому з’їзді Народного руху України. В. Мокрий є лауреатом Міжнародної нагороди фонду Кшижановських (1992), лауреатом Незалежного фонду сприяння польській культурі POLCUL FOUNDATION (1997 р.), а за діяльність у справі українсько-польського зближення (1998 р.) отримав Лицарський хрест Ордена Відродження Польщі.
Адам Боднар
Уповноважений з прав людини. Польський юрист й університетський викладач, доктор юридичних наук, активіст з прав людини. Народився в Тшебятові (Західнопоморське воєводство), в околиці якого в рамках Акції «Вісла» була виселена частина його родини. Він випускник факультету права й адміністрації Варшавського університету. Його докторська дисертація «Суспільство в Європейському багаторівневому конституційному просторі» була нагороджена в конкурсі на кращу докторську дисертацію сеймового огляду в галузі конституційного права. Він також навчався у Центрально-Європейському університеті в Будапешті. Найбільш важливі досягнення юриста у професійній та громадській діяльності пов’язані з темою прав людини. Співпрацював, зокрема, з товариством «Ніколи більше», мета якого – протидіяти шовінізмові, неофашизмові і ненависті по відношенні до іноземців. А. Боднар відомий широкому загалу насамперед зі своєї діяльності в Хельсінському фонді з прав людини, віце-президентом якого він був у 2010 – 2015 рр. Від 2015 р. став уповноваженим з громадських прав, членом Ради директорів фонду Організації Об’єднаних Націй для жертв тортур. Три рази опинявся в першій 50-ці рейтинґу найвпливовіших юристів («Dziennik Gazeta Prawna»). Часто з’являється в засобах масової інформації, коментуючи важливі судові рішення або зміни в законодавстві. Автор та співавтор кільканадцяти публікацій з тематики громадських прав, свободи слова тощо.
Анджей Северин
Польський актор театру і кіно, режисер. Як кіноактор Анджей Северин знявся у кількадесяти фільмах. Славу йому принесла участь у фільмі Анджея Вайди «Земля обітована», 1974 р. Потім він з успіхом зіграв ще в декількох фільмах Вайди («Без наркозу», 1978 р.; «Людина з заліза», 1981 р.; «Дантон», 1982 р. та інших). Знімався також у стрічках Агнешки Голланд, Стівена Спілберґа, Єжи Гоффмана, Анджея Жулавського тощо. За роль у фільмі Вайди «Дириґент» (1980 р.) А. Северин отримав як найкращий актор Срібного лева на 30-му Берлінському міжнародному кінофестивалі. Торік його визнано найкращим актором польського кінофестивалю у Ґдині. Переможець присвятив свою нагороду українському режисеру Олегові Сенцову, якого ув’язнила російська влада.
Від 1980 р., після введення воєнного стану в Польщі, А. Северин проживав у Франції, де виступав у французьких театрах. Повернувся до Польщі 2010 р.
Рік пізніше очолив театр польський ім. Арнольда Шифмана у Варшаві і став його директором. У 2013 – 2014 рр. мав можливість побувати в Україні, коли там стояв Майдан. Завдяки перебуванню в Києві та Харкові установив співпрацю з Харківським театром «Арабески». З того часу харківські актори вже кілька разів приїжджали зі своїми виставами до Варшави. Від 2015 р. театр польський реалізує низку заходів під загальною назвою «Українські вечори».
У червні минулого року актор брав участь у вечорі пам’яті «Титани духу», присвяченому Іванові Франку та Яцекові Куроню, під час якого читав фраґменти франкового «Мойсея» та спогади польського опозиціонера.
Анджей Стасюк
Польський прозаїк, драматург, поет, а також літературний критик.
Він є автором понад 20-ти книжок. Спільно з українським письменником Юрієм Андруховичем 2000 р. написав збірку «Моя Європа», яка рік пізніше була перевидана українською мовою. Удостоєний кількома преміями, з чого найважливішою вважають Літературну премію «Nike», яку 2005 р. отримав за книжку «Дорогою на Бабадаґ». Хоч народився у Варшаві, понад половину свого життя проживає в Низькому Бескиді. Там 1986 р. оселився в колишньому лемківському селі Волівці, де він та його дружина заснували видавництво «Czarne». Саме Лемківщина, з якої, як каже, «зробив собі центр свого життя і свого письменництва», є місцем, де написав більшість своїх книжок, які певною мірою стосуються цієї території. Для письменника реґіон важливий і з огляду на його лемківських сусідів. Тому він бере участь у мистецьких заходах «Лемківської ватри» у Ждині.
